суббота, 25 марта 2017
Racurs.ua

Президент стремится сохранить влияние на судебную систему — адвокат

Зачем было создавать Высший антикоррупционный суд, к которому нет никаких специальных требований и который фактически находится вне системы судоустройства (українською)

Керуючий партнер однієї з найстаріших українських юридичних компаній «Василь Кісіль і партнери» Андрій Стельмащук на прохання «Ракурсу» прокоментував новий закон про судоустрій і статус суддів і зміни до Конституції в частині правосуддя:

— Події минулого тижня викликають суперечливі відчуття. Зміни до Конституції в частині правосуддя були опубліковані давно, а от їх проект імплементаційного закону з’явився в публічному доступі 31 травня. 2 червня було призначене голосування і по змінах до Конституції в частині правосуддя, і щодо нового закону про судоустрій і статус суддів. На те, щоб подивитися і вивчити зміни до Основного Закону, ще був якийсь час. На відміну від законопроекту про судоустрій, адже це дуже об’ємний документ, він розшифровує принципи і засади, визначені в Конституції, і є одним із базових законодавчих актів, на який слід було би звернути особливу увагу.

Особисто мені незрозуміло, чому таким коротким був шлях від того моменту, коли ці зміни були опубліковані і з ними могло ознайомитися професійне середовище, суспільство, коли можна було організувати якусь дискусію, — до дати голосування. Складається враження, що в цьому питанні розраховували на певний бліцкриг — зробити дуже швидко, так, щоб ніхто не встиг нічого вдіяти і взагалі зрозуміти, що коїться.

— Про реформу ідеться два роки, а текст закону виглядає так, наче його писали в останню ніч на колінці. Як ви загалом оцінюєте закон — і революційні новації, частина яких виглядає доволі прогресивно, і техніку виконання?

Андрій Стельмащук— Загалом, звісно, не можна сказати, що в тих 130 сторінках закону все погано. Там є чимало правильних речей, що стосуються процедури прийняття в судді, призначення суддів, вимог до їх добропорядності, перевірки майнового стану, кваліфікації. Вельми непогані зміни щодо недоторканності суддів — адже тепер служителі Феміди не будуть «священними коровами», коли треба чекати цілого парламенту, щоб зняти з них цей привілей. Тобто є чимало позитивних моментів, але є й низка речей, які змушують замислитися.

Величезний простір для роботи залишає технічний бік цього законопроекту — передусім мова, якою його написано, стилістика, граматика і пунктуація. Я розумію, що це об’ємний документ і його треба було швидко готувати, але комісія працювала уже тривалий час, і, думаю, там мали бути люди, які підправили би всі ці речі, адже закон не може виглядати так недбало.

Якість тексту свідчить, зокрема, і про те, що до нього вносилося безліч змін і бракувало часу на узгодження деяких положень. Це дуже відчувається, і, очевидно, всі допущені в законі ляпи доведеться виправляти. Приміром, таке: «суди утворюються законом». Але закон не є суб’єктом, закон — це інструмент, а утворюються вони Верховною Радою. У свою чергу законопроект подається у ВР президентом, який перед цим консультується з Вищою радою правосуддя.

Інший приклад: створюється Вищий антикорупційний суд. Пішли таким шляхом, що будь-який правник може стати суддею цього суду. Тобто немає вимоги до кандидата, що це обов’язково має бути суддя. Вирішили розкрити двері для всіх, щоб не бути змушеними брати колишніх суддів, які, можливо, мають не ту репутацію. Але тут же є наступне положення, де йдеться про відсутність голови Вищого спеціалізованого суду: «повноваження за відсутності голови виконує заступник, який визначений головою суду, або інший заступник, який має… більший суддівський стаж». Та де ж його взяти, якщо Вищий антикорупційний суд сформували з людей, які раніше не були суддями? Ці технічні речі, як і граматичні помилки в тексті закону, підкріплюють враження, що все робилося поспіхом.

Але є значно глобальніші проблеми. Перша серед них — це роль президента у формуванні судів і призначенні суддів. Ми говоримо про те, що ця реформа покликана деполітизувати процес призначення суддів, адже наразі перше призначення на посаду судді на п’ять років здійснює президент, а безстрокове призначення — за Верховною Радою України. І от у зв’язку з цим спільнота дискутує: мовляв, фактично призначення судді безстроково — це домовленість між політичними силами, які мають можливості для торгу. Натомість запропоновані зміни подають як такі, що виключають політизованість цього процесу. Чи справді це так? Є досить детально прописана процедура призначення судді, коли він повинен пройти різні перевірки, скласти іспити, і зрештою все це закінчується тим, що Вища рада правосуддя робить подання щодо призначення судді, знову ж таки — президентові.

У законі є положення про те, що президент протягом 30 днів з моменту отримання подання видає указ. Тобто він начебто виконує церемоніальну функцію. Мабуть, таке може бути, але ж немає ніякого запобіжника, який не дозволяв би главі держави зловживати цим своїм обов’язком. Бо що робити, наприклад, кандидату в судді, стосовно якого Вища рада правосуддя зробила таке подання, а президент не підписує указ? Очевидно, слід іти до суду і судитися з главою держави.

— Ви би пішли судитися з президентом?

— Я би пішов. Але мені важко уявити собі молодого суддю років 30-ти, який зважиться на такий крок.

Люди, які запропонували «церемоніальну функцію», кажуть, що президент не буде цим зловживати… Але пригадаймо недавню історію: у травні минулого року запрацювала Вища рада юстиції. За рік вона внесла президентові подання на призначення приблизно 130 суддів. Жоден із них не був призначений. Тобто президент порушував закон. Дуже хотілося б вірити, що це не повторюватиметься, але можливість для такого зловживання, безперечно, залишається.

Хоча передбачити запобіжник для цього зовсім нескладно. Приміром, якщо протягом 30 днів немає указу, вважається, що такий суддя набрав повноважень і може працювати. Або дозволити виконувати таку «церемоніальну функцію», наприклад, голові Вищої ради правосуддя. Якщо Вища рада правосуддя колегіально вносить подання про призначення судді, то навіщо чекати указу президента? Але окрім того, що на президента покладено функцію підписати указ, наче йому більше немає чого робити, для чогось саме в його присутності суддя має складати присягу? Навіщо цей рудимент? Навіщо збирати всіх новопризначених суддів і дивитися їм у вічі, якщо ми говоримо про те, що судова гілка влади є незалежною? Яку роль тоді відіграє це зібрання?

— Що стосується власне судоустрою: в революційних змінах чимало плутанини і неузгоджень, сказати б навіть — підміна понять…

— Система судоустрою становить цілий блок питань. От усі аплодують, що ми перейшли від чотириланкової до триланкової системи. Все було б нічого, але Верховний суд тепер складається з Великої палати, Касаційного адміністративного суду, Касаційного господарського суду, Касаційного кримінального суду, Касаційного цивільного суду. У перехідних положеннях прямо йде мова про вищі спеціалізовані суди, які діють на цей час: Вищий спецсуд у цивільних і кримінальних справах, Вищий адміністративний суд, Вищий господарський суд — усі вони будуть реорганізовані, ліквідуються. Але Верховний суд фактично створений на базі нинішнього Верховного суду України і вищих спеціалізованих судів. Тобто фактично вони переходять у систему Верховного суду і навіть мають подібні назви.

Буде і голова Верховного суду, і голови відповідних касаційних судів. Подивимося, як це реалізують з точки зору процесуального закону, адже порядок здійснення судочинства виписаний в процесуальних законах. То у чому ж полягає перехід від чотириланкової системи до триланкової?

Ідея оновлення Верховного суду в Конституції реалізується так: вводиться назва «Верховний суд» — без «України», зрозуміло, для чого. Для того, аби сказати, що ВСУ ми ліквідовуємо і створюємо нову структуру  — Верховний суд. Так, і не приховуємо, а абсолютно відкрито говоримо, що діємо тими методами, що прийняті в українському політикумі: ліквідувати діючу реальність, створити паралельну і зробити її такою, як ти хочеш. Очевидно, що саме таким чином йде і процес перетворення вищих спеціалізованих судів шляхом інкорпорації у Верховний суд. І фактично можна сказати, що вищі спеціалізовані суди ліквідуються, але судді, які нам підійдуть, склавши відповідний кваліфікаційний іспит, перейдуть у касаційні суди, а решта — вибачайте. 

— Загалом судова система, виписана в новому законі, м’яко кажучи, не є стрункою, часом важко зрозуміти сфери впливу судів.

— Закон взагалі містить норми, які важко зрозуміти. Одна з перших статей закону про судоустрій і статус суддів забороняє створення спеціальних і надзвичайних судів. Закон передбачає начебто триланкову систему, але в ній раптом з’являються два суди, які одночасно поза цією системою: Вищий суд з питань інтелектуальної власності та Вищий антикорупційний суд. Вони за своїм духом фактично є аналогами вищих спеціалізованих судів, тобто касаційних судів, які діють тепер. Проте діятимуть новостворені суди як суди першої інстанції. Немає суду з питань інтелектуальної власності чи антикорупційного суду першої інстанції та апеляційного, а відразу є вищі суди, що, на мій погляд, вибивається з логіки тієї системи судоустрою, яка закладена в законі. Чим це не спеціальні суди, що не входять до структури судів? 

Навіщо було створювати Вищий антикорупційний суд, до якого немає ніяких спеціальних вимог і який фактично поза системою судоустрою? Складається враження, що той, хто пропонував створити Вищий антикорупційний суд, таким чином одразу визнав, що ми не віримо в ефективність судової реформи, а тому одразу спеціально створюємо Вищий антикорупційний суд. До речі, корупційні справи є далеко не найскладнішими, щоб для них створювати спеціальний суд. Чому тоді справи серійних убивць залишати в системі загальних судів? Можливо, антикорупційний суд з’явився в проекті закону як результат тиску громадянського суспільства, яке не відчуває ефективної роботи по боротьбі проти корупції, а Вищий суд з питань інтелектуальної власності створили вже за компанію, щоб якось виправдати такий хід. 

— Як ви розцінюєте пролонгацію повноважень президента щодо судової влади, що реалізується під егідою скрутної ситуації на Сході, але призводить до необмежених повноважень глави держави, що, звісно, поширюватимуться на територію всієї країни?

— Це лише підтверджує ту ідею, що президент прагне зберегти вплив на судову систему. І нам залишається тільки сподіватися на те, що формат, під який переформатовуватимуть судову систему, відповідатиме інтересам суспільства в широкому розумінні.

— Важко повірити, що такі надії мають під собою реальні підстави. І все-таки, які є для вас маркери, перші кроки з реалізації новацій у судовій сфері, які чітко продемонструють, куди насправді рухається ця реформа?

— Передусім, це формування Верховного суду і Вищої ради правосуддя. Для мене буде важливо подивитися, хто персонально увійде до складу Верховного суду. Правничий ринок не такий вже й широкий, всі про всіх усе знають. Президент продемонстрував до цього часу, що у кадровій політиці для нього не останню роль відіграє критерій особистої довіри та прихильності, а відсутність необхідних професійних якостей не завжди є перепоною для призначення. Якщо цей підхід буде збережено при формуванні Верховного суду і Вищої ради правосуддя, він буде легко прослідковуватися, і приховати його буде дуже важко.

— Чи вітаєте ви ідею узаконеної адвокатської монополії на представництво в судах, певні окремі винятки з якої, а також поступовість її запровадження, як на мене, не рятують ситуації, якщо говорити про інтереси громадян?

— Щодо адвокатської монополії на представництво в суді, то я вважаю, що її слід скасувати. А загалом реформування адвокатури по важливості сягає рівня реформи правоохоронної системи. Адже якщо ми говоримо про продажні суди, то маємо завжди пам’ятати, хто саме передає суддям хабарі — а це адвокати. Водночас ми спостерігаємо, як поводиться Національна академія адвокатів України. Створивши для адвокатів єдину ієрархічну систему, можна впливати на вирішення справ ще і з цього боку. Необхідно оновити цю систему, створити реальне адвокатське самоврядування. А за нинішніх умов монополія адвокатури, що запроваджується буцімто для підвищення відповідальності адвоката, насправді є інструментом тиску на нього і, звісно, не дасть декларованого результату.

— Загалом, яким є ваш прогноз щодо результатів чергового витка судової реформи?

— Звісно, реформа поки не відбулася, ще і почалася із затримкою у два роки. Загалом я прихильник іншого реформування. Можливо, воно було би повільнішим, але однозначно більш ефективним. Як буде все це реалізовуватися, побачимо. В будь-якому разі, реформа — це в першу чергу люди.

Читайте также: Реформа прокуратуры: цель и средства

Заметили ошибку? Выделите текст, который её содержит, и нажмите Ctrl+Enter
Расскажите об этом друзьям:
Версия для печати



НОВОСТИ ПАРТНЕРОВ










    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ