График счастья имеет форму улыбки. Но не в Украине

Щастя — конструкція досить ефемерна, яку виміряти майже неможливо. Однак це намагалися зробити на прес-конференції, присвяченій Міжнародному дню щастя, яка відбулася 20 березня у прес-центрі інформаційно-аналітичного агентства «Главком».

Світ уперше святкував День щастя, який було започатковано Генеральною Асамблеєю ООН торік, адже прагнення до щастя лежить в основі людських бажань. 20 березня як день весняного рівнодення (коли день дорівнює ночі) здався символічним — адже всі жителі планети мають рівні права бути щасливими.

За словами директора Інституту демографії та соціальних досліджень Елли Лібанової, саме ступінь задоволення своїм життям, роботою, свободою вибору, центральною владою, громадою і т. ін. може віддзеркалювати те, що ми хочемо якось виміряти, — щастя, яке є змінною і дуже хиткою категорією.

Ми звикли говорити про те, що українці вважають себе нещасливими і незадоволеними. Але згідно з Глобальною доповіддю ООН про людський розвиток за 2013 рік українці оцінюють рівень задоволеності своїм життям у 5,1 бала за 7-бальною шкалою. Приблизно такі ж показники у сусідніх, більш заможних, країнах.

Існує поширена думка, що люди в таких країнах, як, наприклад, Індія, відчувають себе щасливими частіше, ніж, скажімо, в Норвегії чи Данії. Насправді за картиною, яку надала ООН, це абсолютно не так: індуси оцінили «своє щастя» у 4,6 бала. Ця оцінка значно нижча від української. Тобто, швидше за все, економічна ситуація, спокій у країні відіграють важливу роль, коли людина говорить, чи задоволена вона своїм життям.

Понад 60 % українців задоволені своєю роботою, але це не означає, що наших співвітчизників влаштовує зарплата. 71 % опитаних задоволені своєю громадою. Переважна більшість наших співгромадян довіряє своїм родичам, знайомим і сусідам, меншою мірою ця довіра поширюється на колег по роботі, і майже ніхто не довіряє владним структурам. Хоча українці розуміють, що їх життя і добробут залежать не стільки від центральної влади, скільки від місцевої, існує цікавий парадокс: на вибори президента ходять майже 70 % виборців, Верховної Ради — 60 %, а на місцеві вибори (залежно від року) — від 30 до 50 %. Тобто українці не реалізовують того шансу, який об’єктивно отримують.

«Люди, які перебувають у щасливому шлюбі, живуть довше. Доведено, що тривалість життя також залежить від того, чи є людина щасливою. Люди, які не мають високого рівня освіти, частіше демонструють свою задоволеність життям, ніж ті, хто має високий рівень. Можливо, тому, що висока освіта є провокатором високих цілей», — підсумувала Елла Лібанова.

Михайло Міщенко, заступник директора соціальної служби Центру Разумкова, розказав, що їх центр навіть намагався вивести формулу щастя, яка показує, як ті чи інші чинники впливають на цей психологічний стан. Виявилося, що найбільш впливовим чинником є наявність життєвих цілей і орієнтація на життєву активність. Своєю чергою, на активну життєву позицію впливають орієнтація на інтереси інших людей, а також позитивне сприйняття життєвих змін.

Інша важлива складова щастя — рівень довіри до людей, до свого найближчого оточення. Тобто люди в благополучних сім’ях, де панує довіра, гармонійні стосунки, також щасливіші.

За останніми соціологічними дослідженнями, проведеними Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) у лютому цього року, 22 % українців вважають себе щасливими, скоріше щасливими себе вважають 40 %, на запитання «Чи вважаєте себе щасливими?» відповіли «і так, і ні» 26 %, скоріше ні — 7 %, зовсім нещасливими вважають себе 4 % наших співвітчизників, а 1 % ще не визначився зі своїм ставленням до щастя.

Щастя також є складовою Індексу індивідуального благополуччя (ІІБ), що започаткований КМІС і базується на відповідях на чотири запитання — індикатора благополуччя людини: оцінка щастя; оцінка здоров’я; оцінка матеріального стану родини; прогноз того, як родина житиме через рік. Значення індексів можуть коливатися від мінус 100 до плюс 100 балів.

За словами Олени Горошко, наукового співробітника КМІС, улистопаді 2012 року цей індекс дорівнював 8 балам, тобто був трохи вищим середини. З усіх чотирьох пунктів щастя оцінювалося українцями найбільш позитивно і набрало близько 40 балів. Найнижчу оцінку наші співвітчизники дали своєму матеріального стану: —30 балів. Опитування також підтвердили тезу, що молодість — це найкраща пора життя, адже серед молодих людей кількість задоволених набагато більша, ніж серед людей віком старше 60. Цікаво, якщо щастя чоловіки і жінки оцінюють майже однаково, то жінки з меншим оптимізмом дивляться на те, як родина житиме в майбутньому, гірше оцінюють власне здоров’я і матеріальний стан власної родини. Знову ж таки, серед молоді (18–29 років) відмінності у цих показниках у гендерному сенсі немає.

На основі одного з наймасштабніших опитувань (в якому брали участь 2 млн жителів Америки, Європи і кількох країн, що розвиваються, серед яких були представники різних груп, національностей, доходів), проведеного американськими вченими, був побудований своєрідний «графік щастя», який виявився схожим на букву U англійського алфавіту або усмішку. На цьому графіку піки «усмішки» припадають на юність і старість, а середній вік опинився у найнижчій точці, тобто люди віком 30–40 років виявилися найбільш нещасливими і більш схильними до депресій, ніж люди похилого віку.

Висувається кілька версій кризи середнього віку. Існує думка, що в молодості у людини є безліч прагнень і бажань, їй здається, що їх цілком можна здійснити. Але роки минають, люди розчаровуються, тому у віці 30–40 років на нас неначе навалюється реальність з усіма її проблемами. Але до старості ми вчимося змирятися з правдою життя і починаємо відчувати себе комфортніше.

В Україні ж «графік щастя» має вигляд прямої, яка повільно сповзає вниз: пік щастя припадає на молодих людей, з віком відчуття щастя стає дедалі меншим і сповзає донизу... Про це також свідчать опитування КМІС, проведені у лютому минулого року: Індекс індивідуального благополуччя від 19 балів у молодому віці (18 — 29 років) поступово знижується до —23 балів у віці 70 років і старше.

Варто зазначити, що з віком у респондентів знижується кількість позитивних оцінок щодо всіх складових індексу, при цьому найбільша різниця між наймолодшою та найстаршою віковими групами спостерігається щодо питань про оцінки здоров’я та щастя. Тобто соціальні дослідження підтверджують те, що ми, українці, й так знаємо: українська старість — дійсно не радість.