• Новости политики
  • Новости планеты
  • Правовые новости
  • Погода
  • Новости Украины
Racurs.ua

Украина и Киотский протокол: крайняя хата горит первой

Сегодня, 26 ноября, в Катаре начинаются международные климатические переговоры, которые продлятся две недели. Украина стратегии не имеет (на украинском).

Опікуватися підготовкою української позиції до переговорного процесу уряд почав лише за місяць до події, причому у дивний спосіб. В Кабінеті міністрів України намагалися обрахувати економічну доцільність участі України у механізмах Кіотського протоколу. За відсутності в державі низьковуглецевої стратегії розвитку відмова від другого періоду зобов’язань за Кіотським протоколом означатиме в близькій перспективі повну втрату конкурентоспроможності економіки України.

Нещодавній ураган «Сенді» в США, що мав надзвичайну руйнівну силу, експерти вважають напряму пов’язаним зі зміною клімату. Міждержавна комісія з питань зміни клімату наголошує, що мінливі кліматичні умови призводять до зміни інтенсивності, поширеності, тривалості та часових рамок екстремальних природних і кліматичних явищ. Таку думку в науковому світі підтримує чимало фахівців.

На думку політологів, «Сенді» вплинув на результати президентських виборів у США, де перемогу здобув Барак Обама, який питання боротьби зі зміною клімату вважає пріоритетним. Відтак, проблема наслідків зміни клімату має вплинути і на перебіг чергових кліматичних переговорів, запланованих на кінець листопада в м. Доха (Катар).

Поточний раунд переговорів країн — підписантів Рамкової конвенції ООН з питань зміни клімату (РКЗК ООН) буде — без зайвого пафосу — визначальним. Адже 31 грудня 2012 року закінчується термін дії першого періоду Кіотського протоколу до РКЗК ООН. Торік на переговорах країни дійшли згоди щодо початку з 2013 року його другого етапу, який триватиме до набуття чинності новою посткіотською угодою. Її мають виробити до 2015–2017 років.

Погодити позиції щодо майбутньої угоди учасники РКЗК ООН не можуть уже близько п’яти років. За останнє десятиріччя, що минуло з часу укладення Кіотського протоколу, змінився розклад сил серед найбільших емітерів парникових газів. Відсутність зобов’язань зі скорочення викидів у таких країн, як Китай, Індія, економіка яких розвивається швидкими темпами, а також США, що взагалі не ратифікували Кіотського протоколу, провокує інші країни відмовлятися від участі у другому періоді зобов’язань.

Про відмову вже заявили Японія та Канада, що мали кількісні зобов’язання зі скорочення. Планує відмовитися від поточної міжнародної угоди і Росія, котра, як і Україна, належить до країн із перехідною економікою, що не мають кількісних зобов’язань зі скорочення викидів парникових газів. Їх обмежено лише у можливості перевищувати обсяги викидів СО2 відносно рівня 1990 року, коли економіка в таких країнах мала найвищі індекси розвитку за останні 22 роки. Водночас майже всі учасники РКЗК ООН вважають нагальною потребою укласти нову так звану посткіотську угоду.

Український прорив: крок уперед, два назад

А що ж Україна? Останніми роками офіційна делегація України послідовно виступала за укладання нової кліматичної угоди та сподівалася на участь у новому періоді дії Кіотського протоколу, аби не було розриву у виконанні зобов’язань. Більш того, коли Китай та Індія, які розвиваються найдинамічніше, категорично відмовлялися від обов’язкових зобов’язань зі зменшення викидів, офіційна делегація України задекларувала своєю метою зменшення викидів на 20 % від базового 1990 року. Ця цифра з’явилася у риториці українських делегатів на кліматичній конференції ООН у 2008 році та базувалася на тодішній енергетичній стратегії, що її вже кілька років як визнано застарілою.

Торік країнам — учасницям Кіотського протоколу було запропоновано до середини травня 2012 року надати QELRO — кількісні обрахування зобов’язань, які вони готові взяти на себе з 1 січня 2013 року. Однак Україна не подала своїх пропозицій у належному вигляді до Секретаріату ООН. Лише восени Держекоінвестагентство направило QELRO та проект позиції України на глобальних кліматичних переговорах на погодження до координуючого Міністерства екології та природних ресурсів, а також в інші центральні органи виконавчої влади. Досі не затверджена офіційна позиція України на кліматичний саміт, який розпочнеться 26 листопада. Більш того, проект позиції навіть формально не виносився на обговорення громадськості або на засідання Міжвідомчої комісії з питань імплементації РКЗК ООН, як того вимагає чинне законодавство.

Екологи, котрі входять до громадської ради при Держекоінвестагентстві та робочої групи неурядових українських організацій з питань зміни клімату, критично оцінили документ. Найбільші зауваження викликало бажання перенести на наступний період у повному обсязі невикористані в першому періоді квоти, а також занизькі зобов’язання України — на рівні 20 % відносно базового 1990 року. Таку позицію України вже піддали критиці. Офіційно це зробили острівні країни — члени групи AOSIS, які найбільше потерпають від змін клімату та радикально ставляться до зобов’язань інших світових держав. І неофіційно, в кулуарах переговорів, — представники практично всіх країн, окрім РФ, Білорусі та Польщі.

«Подані до уряду для затвердження документи не передбачають проміжку для маневрів під час переговорів. У разі оприлюднення позиції у її поточному стані Україна виглядатиме як держава, що лише висуває вимоги, не пропонуючи нічого натомість. Це може завести нас у глухий кут, що неодмінно матиме негативні наслідки як дипломатичні, так і економічного характеру», — зауважують представники робочої групи.

Так, очільник Рівненського «Екоклубу» та голова робочої групи Андрій Мартинюк повідомив, що подальше зростання викидів є неприйнятним для країн, які зацікавлені в економічній рентабельності зменшення емісії парникових газів. А для цього потрібна стабільність вуглецевого ринку.

За статистикою, у 2010 році Україна зменшила викиди на 60 % відносно 1990 року через спад промисловості та зміну структури економіки. Враховуючи це та взявши до уваги ряд наукових досліджень, екологічна громадськість України закликає українську делегацію зобов’язатися стабілізувати викиди на нинішньому рівні.

Слід зауважити, що така позиція представників громадських організацій є логічною. Беручи до уваги, що економіка України найбільш вуглецевомістка у світі, ми можемо досягти найбільших скорочень викидів ПГ з-поміж інших країн. Чим вищі зобов’язання візьмуть усі країни-учасники Кіотського протоколу, тим вищою буде ціна на вуглецеві одиниці, а відтак — тим більше заходів Україна зможе реалізовувати за рахунок проданих квот. Цифра скорочення викидів у 20% дійсно наразі не є актуальною для нас, а відтак показник має бути обрахований на базі нових прогнозів розвитку економіки України.

Іншим полемічним питанням є вимога безкомпромісного перенесення на майбутній період міжнародного кліматичного режиму квот на викиди парникових газів, що залишаються на кінець першого періоду дії Кіотського протоколу. Такі жорсткі вимоги, на думку представників громадськості, які відстежують переговорний процес, не є дипломатичними, не будуть підтримані та викличуть критичні зауваження з боку країн, зацікавлених в екологічній цілісності посткіотського періоду.

Стратити не можна помилувати

Напевне, розуміють це і представники виконавчої гілки влади. Не випадково наприкінці вересня (за два місяці до переговорів) Держекоінвестагентство звернулося до прем’єр-міністра з проханням дати доручення Міністерству закордонних справ провести дипломатичну роботу із представниками інших країн на предмет потенційної підтримки на кліматичному саміті. Адже офіційно підтримують позицію України на сьогодні лише дві держави — Росія та Білорусь.

Не зваживши на прохання, прем’єр-міністр дав доручення Міністерству економічного розвитку і торгівлі у вкрай стислий термін напередодні вирішальних міжнародних переговорів щодо зміни клімату провести «оцінку економічних наслідків для держави у разі відмови Української Сторони від участі у використанні механізмів Кіотського протоколу». Така реакція прем’єра, м’яко кажучи, дивна. Оскільки досі Україна активно використовувала два механізми, що економічно стимулюють реалізацію заходів зі зменшення викидів парникових газів. Це міжнародна торгівля квотами на викиди парникових газів (кошти надходять до державного бюджету) та проекти спільного впровадження для бізнесу — як державної форми власності, так і приватних підприємств.

За словами голови Держекоінвестагентства Владислава Якубовського, з Японією, якій продано квоти у 2009 році, наразі в стані реалізації знаходиться 545 проектів проектів з теплосанації на 1,944 млрд грн. Завершених є лише кілька проектів по Криму, що були розпочаті у 2011 році. Паралельно ще на 1,3 млрд. гривень Україна придбає 1200 японських гібридних автівок для Міністерства внутрішніх справ та модернізуватиме потяги Київського метрополітену. Наскільки це ефективно з точки зору реального впливу на зниження вуглецевомісткості економіки — питання.

Практика західних країн демонструє, що на кошти, отримані від продажу квот на викиди парникових газів, можна запровадити пільгові кредитні моделі для населення на утеплення, енергозбереження, а також розвивати «зелені» технології для фізичних осіб. А в Україні наразі альтернативна енергетика стимулюється лише для юридичних осіб. Скорочення викидів буде значно більшим, а кількість проектів не обмежуватиметься конкретною цифрою, адже гроші обертатимуться.

Інша річ — проекти спільного впровадження. Доцільність скорочення викидів парникових газів у реальному секторі економіки очевидна.

Україна, яка посідає друге місце за вуглецевомісткістю одиниці ВВП, у рамках Кіотського протоколу має можливість залучати іноземні інвестиції для модернізації виробництва, а відтак, зменшуючи викиди, мінімізувати витрати енергоресурсів, знизити собівартість продукції та підвищити її конкурентоспроможність.

На сьогодні джерелом інвестицій для модернізації в реальному секторі є саме проекти спільного впровадження, оскільки інших стимулів держава не застосовує. Серед опитаних представників підприємств, де використовується механізм спільного впровадження, жоден не вважає доцільним відмовлятися від нього. Хоча практично всі наголошують на необхідності перегляду національних особливостей дії цього механізму, які дають змогу державному органу зловживати, зокрема, строками розгляду проектів.

Наразі ніхто не може гарантувати, що після обрахування «економічної доцільності» використання механізмів уряд не вирішить відмовитися від Кіотського протоколу в цілому. Що, зрозуміло, негативно позначиться на іміджі держави.

На цей час майже всі провідні світові держави або почали роботу над виробленням стратегій низьковуглецевого розвитку своїх економік, або вже мають такий документ. В Україні про це не йдеться. В Україні навіть єдина прийнята стратегія — енергетична — жодним чином не враховує світових трендів чи національних особливостей не те що кліматичної, навіть екологічної політики. Для країни з експортно-орієнтованою економікою така недбалість неприпустима.


Заметили ошибку? Выделите текст, который её содержит, и нажмите Ctrl+Enter
Версия для печати



НОВОСТИ ПАРТНЕРОВ








    НОВИНИ ПАРТНЕРІВ