Новини
Ракурс

Діти війни

20 листопада відзначається Всесвітній день дитини. Цього дня прийнято говорити про дотримання та захист прав дітей. Як ніколи, ця тема стає актуальною в нашій країні, де йде війна. Якщо дорослих ми можемо ділити на наших-ненаших, ватників-неватників, укропів-сепаратистів, то діти — це діти. Це та категорія, яка не причетна до ігор дорослих, але страждає від них найбільше. Сухі цифри свідчать, що з початку російської агресії на Сході України загинули 68 дітей, 176 отримали поранення, понад тисячу втратили батьків.


.

Як живеться дітям Донбасу сьогодні? Трохи емпіричних даних (адже точної статистики, на жаль, не знає ніхто). До початку бойових дій на території Донецької та Луганської областей проживало близько 1 млн дітей. За оцінками експертів, близько 200 тис. із них виїхали за межі зони АТО, 250 тис. перемістилися на підконтрольну Україні частину Донбасу. Близько 500 тис. залишилися на окупованій території Сходу України, ще 50 тис. виїхали в країни далекого і ближнього зарубіжжя, а також до Криму.

На не підконтрольній Україні території Донецької області проживають 300 тис. дітей, із яких 10 тис. — це діти-інваліди з різними захворюваннями (серед яких захворювання крові, онкологія, ВІЛ-інфекція), близько 4 тис. дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Тут налічується також 30 тис. новонароджених, які мають право на отримання державної допомоги при народженні. У Луганській області зі 180 тис. дітей — 4,5 тис. інвалідів, 3 тис. сиріт, майже 16 тис. новонароджених.

Як виживають діти (і чи всім це вдається, адже навіть на мирних територіях нашої країни ситуація з такими хворими сьогодні патова), багато з яких потребують довічного прийому необхідних їм як повітря препаратів, — це загадка і головний біль волонтерів та громадських організацій. Поки що, згідно з установленими правилами, провезення продуктів харчування і медикаментів на ці території не здійснюється, тобто державні програми щодо цих дітей-інвалідів не працюють. Не відбуваються також виплати по народженню дитини.

«Сьогодні новонароджені діти перетинають лінію розмежування з довідкою із пологових будинків, виданою ДНР/ЛНР. Однак такі папірці не чинні в Україні, тому малюки опиняються без документів, а це пряма дорога до торгівлі дітьми, — вважає Олена Петряєва, керівник громадської ініціативи «Відновлення Донбасу». — На сьогоднішній день такий необхідний законопроект про реєстрацію народження і смерті на не підконтрольних Україні територіях підготовлений, був проголосований, але ще не підписаний президентом. Навіть якщо він набуде чинності, там є багато моментів, які все одно створюють певні труднощі в процесі реєстрації».

Експерти зазначають, що є низка проблем із перетином лінії розмежування у дітей, які їдуть з одним батьком, опікунами чи усиновлювачами. Наприклад, один із батьків, що перевозить дитину, повинен мати нотаріально завірене доручення від іншого. Але як це зробити, якщо нотаріат тут не працює, невідомо.

Особлива проблема виникає при усиновленні на території ДНР/ЛНР. Документи невизнаних республік не чинні в Україні, тому перетинання лінії розмежування для цієї категорії діток також ускладнене.

Окрема тема — реєстрація дітей-переселенців. Точної кількості внутрішньо переміщених осіб не знає ніхто. За даними Державної служби з надзвичайних ситуацій, на 18 листопада зареєстровано 983 тис внутрішньо переміщених осіб, за даними Мінсоцполітики — понад 1,5 млн.

Чому переселенці не реєструються? У вересні цього року громадська ініціатива «Відновлення Донбасу» спільно із соціологічною компанією TNS Ukraine презентувала дослідження «Індекс комфортності переселенця», за даними якого можна судити про проблеми цих людей і ставлення до них місцевих жителів, а також знайти відповідь і на це питання.

8% опитаних не зареєстровані як внутрішньо переміщені особи, у Запорізькій області цей статус не отримав кожен третій. Більшість із них кажуть, що не розуміють, що це дасть родині, їхній дитині. До того ж, часто діти втікають від війни не з батьками, а з родичами, які не є їхніми законними представниками, тому не мають права їх реєструвати.

Не ведеться також облік сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Мінсоцполітики вважає, що достатньо єдиної бази даних дітей-сиріт. Сьогодні до довідки переселенця вносять дані і про дітей. Однак, як правильно зауважують експерти, якщо ми дивимося в майбутнє (а воно неодмінно настане), обов’язково постане питання про дітей війни, і тут точний облік усіх дітей, які перетинають лінію розмежування, особливо важливий.

«Викликає занепокоєння також той факт, що доля дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, вивезених за межі України, не відстежується, — каже Людмила Волинець, експерт із прав дитини. — Ми не знаємо, в яких умовах ці діти сьогодні живуть.

Ми проаналізували, де перебувають діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, котрі були ще в мирному Донбасі влаштовані в прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу. 5% таких діток перебувають у РФ, і жоден урядовий орган не веде переговорів з цими сім’ями щодо повернення в Україну. 15% дітей виховуються в інших регіонах України.

На сьогодні сім’ї, які виховують до десяти дітей-сиріт, проживають де доведеться — в орендованих приміщеннях, у монастирях, часто в не зовсім пристосованих для життя місцях. Постанови Кабміну щодо врегулювання переселення сімей, які виховують дітей-сиріт, недосконалі. 52 таких родини залишилися без будинків, вони були зруйновані, їм нікуди повертатися. На мирній території держава нічого їм не пропонує. Тому існує величезна загроза повернення дітей до інтернатних закладів.

Мабуть, багато хто пам’ятає історію Тетяни Савченко, яка торік не дозволила вивезти вісьмох своїх вихованців за межі України. Зараз Тетяна з дітьми живе у Хмельницькій області, їхній будинок будується на кошти небайдужих людей. Державної програми забезпечення таких сімей житлом немає.

Ще одна проблема. ДНР із червня почала процедуру усиновлення: вони просто перевели законодавчу базу України російською мовою. Тепер українських дітей, які залишилися на не підконтрольній Україні території, всиновлюють рішенням ДНР, і якщо така дитина з’явиться на блокпосту для переїзду на мирну територію, її не пропустять. На жаль, урядові структури дуже запізнюються із розв’язанням таких проблем.

Один життєвий приклад — родина Лопанових. Троє дітей-сиріт, позбавлених батьківського піклування, були влаштовані у прийомну сім’ю і перевезені в Запорізьку область. Четверта дитина, семирічний Сергій, залишився на окупованій території, в Харцизьку. Всі переговори з так званим уповноваженим у справах дітей ДНР закінчилися нічим. Ми шукаємо різні шляхи виходу з цього становища. Є, наприклад, такий варіант: ДНР оформлює усиновлення, тому можна було б Сергійка оформити під опіку, перетнути лінію розмежування і тут дитину з’єднати з сім’єю. Однак є заковика — дитину з документами ДНР не пропустять на українську територію.

Вважаю, що саме такими історіями повинні керуватися ті, хто ухвалює урядові рішення. Вони працюватимуть лише в тому разі, якщо враховуватимуть долю кожної дитини».

* * *
Повернімося ще раз до соцдослідження «Індексу комфортності» (а насправді, радше виживаності переселенців), останній розділ якого було відведено дітям. Опитували батьків. Напевно, якби ці питання ставили дітям, відповіді були б іншими.

45% респондентів мають неповнолітніх дітей, більша частина (52%) виїхали влітку 2014 року, коли активність бойових дій на Донбасі була максимальною. 98% опитаних перемістилися разом із дітьми. 9% внутрішньо переміщених осіб мають троє і більше дітей. Найбільше багатодітних сімей сконцентровано в Дніпропетровській, Харківській і Запорізькій областях — розмістилися в найближчих регіонах, адже більшість із них розраховують на повернення.

Дані опитування показали, що 15% переселенців приховують свій статус. З різних причин, основна з яких — побоювання за життя членів родини. 86% отримують виплати на дітей. Однак меддопомогу отримали дві третини сімей, тобто третина залишилася без належного меднагляду, профілактичних оглядів та щеплень.

Психологічний стан дітей-переселенців. 27% батьків стверджує, що їхня дитина почала відчувати страх, третина вважає, що в малюка підвищилася конфліктність. Кожен третій опитаний вважає, що його дітям потрібна психологічна допомога. 30% зазначають, що діти стали замкнутішими. 12% упевнені, що в сина чи доньки чітко проявляються психологічні проблеми. За оцінками батьків, діти найбільше сумують за родичами, друзями, на третьому місці — рідний дім.

На думку батьків, 52% дітей не адаптувалися на новому місці проживання, кожному п’ятому це вдалося. Деякі батьки зазначили, що їхнім дітям вдалося стати лідерами в нових колективах, а ось 4% стверджують, що їхні діти абсолютно не адаптувалися і стали ізгоями в дитячому колективі.

На жаль, тема психологічної підтримки переселенців, дітей війни сьогодні лежить на плечах волонтерів, громадських організацій, благодійних фондів. На сьогодні не існує єдиної державної програми психологічної підтримки дітей, які пережили війну.

Психологи констатують, що якщо не допомогти дітям пережити важкі ситуації, з якими вони зіткнулися, в майбутньому це може вилитися у великі соціальні проблеми. Психологічні травми можуть залишитися з дитиною на все життя. Є ризик, що діти надалі проявлятимуть себе як жертви або агресори. У них може бути дуже багато страхів, а це впливає на світовідчуття в цілому, на шкалу цінностей, на здатність до навчання, до розвитку, на те, як вони надалі будуватимуть свої дорослі відносини, створювати сім’ї та виховуватимуть своїх дітей.

«Я не хочу нагнітати, але це може вилитися в агресію, жорстокість або депресію, які в майбутньому можуть трансформуватися в злочинність, наркоманію, суїцид. Сьогодні з цим можна працювати, виправити ситуацію, — вважає психолог зі Слов’янська Тетяна Шульга. — До речі, такі діти часто не справляють враження, що вони чимось дуже сильно пригноблені або з ними щось не так. Тобто, зовнішньо це можуть бути абсолютно радісні, щасливі діти. А от коли ми починаємо працювати з ними, з’ясовується, що переживання не завершилися, вони не прожиті, залишилося багато страхів. Від дітей практично не почуєш «я боюся війни» або «я боюся танків», дитячі страхи трансформуються в боязнь монстрів, драконів, казкових героїв.

Ще один важливий момент на замітку батькам. Діти бачать і добре розуміють, як переживають дорослі, батьки, які повторюють: «Все вже минуло, ми живемо на мирній землі, не згадуймо про це, живімо новим життям, не говорімо про погане». Дитина знає, що мама чи тато засмутяться, якщо говорити про війну. Є сім’ї, в яких ця тема й зовсім під забороною для всіх членів сім’ї, мовляв, не згадуймо про це. Це дуже погано. Переживання повинні бути прожитими. Батьки повинні створити в сім’ї атмосферу підтримки, де дитина може говорити про свої почуття, якщо їй це потрібно. Батькам не слід забувати, що вони є найважливішими психотерапевтами для своїх дітей, а психологічний стан малюків — це концентрований стан дорослих».


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter