Новини
Ракурс

Семен Глузман: Небезпечно мати лікаря як міністра охорони здоров’я

Все буде як завжди. У високому кабінеті (№1) людина ухвалить остаточне рішення. У цю хвилину — єдино правильне з усіх можливих. Одна. Не радячись із зацікавленою громадськістю. На жаль, громадськості в Україні немає. Є безліч академій всіляких наук, є Спілка письменників і Спілка композиторів, є професійні спілки, мізерні розумом і діяльністю, а громадськості немає. Саме так коли-небудь Петро Олексійович (саме він, не прем'єр, не парламент) ухвалюватиме рішення, кому бути черговим міністром охорони здоров'я в Україні.


.

Хотілося — іноземця. Не вийшло. Відмовився, сердешний. Та ще з коментарем другові англійською мовою: «Я відмовився. Я не такий дурний, як вони думають!» Доведеться — свого, місцевого. Або місцеву. Коли ця неординарна подія відбудеться, не знаю. Підозрюю, що і сам Петро Олексійович поки не знає. Ось і є час для моїх попередніх міркувань. Не цікавих ні президенту, ні відсутній у країні громадськості.

Вважаю небезпечним (саме так!) мати як міністра лікаря. Завдання міністра — лікувати систему, керувати нею. Конкретні медичні знання тут не потрібні. Та й корпоративність...

Дуже хочу, щоб новий міністр вимагав (не просив!) від президента створити незалежну групу експертів для підготовки реформи системи. Ну, не може Міністерство охорони здоров'я реформувати саме себе. Необхідно створити щось аналогічне давній американській корпорації RAND. Відмовиться президент — повинен відмовитися від посади й міністр.

Про корупцію. Ну, не повинен міністр охорони здоров'я боротися з нею. Та й не може він (вона). Є СБУ та інші антикорупційні відомства. Це завдання їхнє і тільки їхнє!

Про Академію медичних наук. У країні, де фактично не існує медичної науки. Ні-ні, не закривати, не розганяти. Просто позбавити бюджетного фінансування. Ми ж демократи, ми не можемо, не маємо права безпричинно і без суду закривати громадські організації. І комерційні. Головне — не годувати з бюджету.

Про підготовку персоналу. Тут новий міністр повинен проявити велику мужність. І рішучість. Переглянути якість викладачів і, о жах, професійну спроможність професорів! Знаю, небезпечно. Можуть і підірвати автомобіль, і застрелити на вулиці... Що ж поробиш, небезпечна це робота — бути міністром охорони здоров'я в Україні. Якщо всерйоз працювати. Чому це так необхідно? Щоб наші університети і коледжі випускали навчених професії фахівців. До речі, ось характерний приклад витратності нашої системи: близько 30 тисяч медичних сестер навчаються щорічно в наших коледжах, а протягом трьох років після отримання диплома 67% йдуть з професії. Багата ми, однак, країна.

І таке, абсолютно очевидне. Влада (в тому числі й міністри) повинна спілкуватися з народом. Не по-ленінськи, по-справжньому. Будь-які зміни в системі мають супроводжуватися роз'ясненнями та аргументами. Не тільки на прес-конференціях. Люди повинні розуміти, куди їх ведуть і що їх очікує. І робити це повинні не політики, що геть втратили довіру, а розумні експерти, які добре вміють говорити. Знову ж, не лише лікарі. Економісти, юристи, менеджери і просто шановані люди.

І ще. Найскладніше і найважливіше: не брехати! Ну ось, я помріяв. Вкотре. Зараз це безпечно, не посадять.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter