• Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода
  • Новини України
Ракурс

Судова реформа: Гаазький трибунал, як виявилося, не на часі

До системної оптимізації судової влади руки у реформаторів не дійшли

Конституційний суд України приступив до розгляду справи про відповідність Основному Закону новацій щодо правосуддя. Сторонньому спостерігачеві, дай він собі працю спостерігати відкриту частину засідання Конституційного суду, час від часу могло би здатися, що діалог суддів, які ставили запитання, та представника президентської адміністрації, який відповідав на них, можна звести до такої моделі. Запитання: ми тут не зовсім зрозуміли, що ви мали на увазі ось у цьому місці? Відповідь: через всім нам зрозумілі причини мені й самому важко чітко відповісти на це питання, натомість можу розповісти багато іншого, не менш цікавого.

Суддя Конституційного суду Микола Мельник поставив заступнику глави АП Олексію Філатову запитання про визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду, навколо чого стільки часу ламали списи юристи і за що з таким захватом ратує активна громадськість, яка ніколи не обтяжує себе юридичними аспектами. Багато хто з нас довго сподівався на Міжнародний кримінальний суд, який може притягти до відповідальності за злочини проти людяності. Мали на увазі спочатку екс-президента Віктора Януковича з його камарильєю, а потім і російського агресора, так активно і зацікавлено обговорювали це, але виявилася, що для влади питання не на часі. Тобто, в принципі, звісно, так, але через три роки. На уточнююче запитання про причину трирічного відтермінування набрання чинності відповідного положення пан Філатов відповів витіювато. Після докладного викладу різноманітних аспектів питання в стилі, доступному виключно юристам високого польоту, резюмував так: «Визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду буде нести як потенційно позитивні наслідки, так і певні ризики для України з точки зору, зокрема, українських військових, які змушені приймати участь у військовому конфлікті».

Це, безумовно, свого роду момент істини — так відверто свою позицію з даного питання представники влади ще не формулювали. Як розуміти цю зворушливу турботу про українських військових їх верховного головнокомандувача — одного з перших, хто, у разі чого, повинен буде нести відповідальність за специфічні і незліченні особливості нашої тривалої АТО? Та й за військових, поставлених владою поза законом, приречених нею на тотальне порушення там, на Сході, прав і свобод лише тому, що дії, які є вимушеною нормою на війні, неприпустимі під час проведення антитерористичної операції. І що може змінитися на краще в цьому питанні хоч за три, хоч за п'ять років, якщо не говорити про «смерть падишаха», яка, втім, теж мало чим зарадить, позаяк ідеться про злочини без строку давності?

Показова, хоч і така, що не стосується кримінального переслідування, деталь — громадяни, яким завдано майнової шкоди під час проведення антитерористичної операції, мають право на компенсацію своїх втрат від держави. Ця теза непопулярна тут зважаючи на свою непатріотичність, але переселенці зі Сходу дивляться на це інакше. Годі й казати про інші дії, які, будучи викладеними сухою юридичною мовою, постануть у зовсім іншому світлі, ніж це виглядає для більшості сьогодні.

Таким чином, страх «за наших військових» вберіг нас від визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду, на який так багато покладалося надій як на засіб віддати належне агресору вже зараз, а не «через три весни», оскільки здавалося, що все це торкнеться тільки «поганих», а нас-то — за що?...

«З цих міркувань, сподіваючись на те, що в найближчий рік чи трохи більше цей конфлікт буде остаточно врегульовано, суб'єкт конституційної ініціативи запропонував певний перехідний період для того, щоб відповідним чином підготувати це рішення з точки зору практичного впровадження», — резюмував Філатов. Так «рік або трохи більше» чи три роки  — як передбачено «відстрочкою»?

Далі йшлося про зміни, що їх без зайвого сорому названо «оптимізацією» судової системи, яка заслуговує на окрему докладну розповідь. Під час виступу Філатова склалося стійке враження, що до системної оптимізації з об'єктивних і суб'єктивних причин руки у реформаторів не дійшли. Тому система судоустрою України в поданні ідеологів законопроекту по суті являє собою лише вказівку на ​​її окремі елементи — Верховний та адміністративний суди. Це поки що все; решта, як обіцяють, буде в законі.

Ще один цікавий пасаж пана Філатова, який стоїчно витримав цей нелегкий день: «На думку членів Конституційної комісії, питання визначення конкретної структури судової системи — це питання закону. Тим більше, розуміючи і звертаючи увагу на паралельний процес внесення змін до Конституції в частині децентралізації влади і відповідно — адміністративно-територіальну реформу, слід розуміти, що ці процеси мають бути взаємопов’язаними. Визначення на рівні Конституції місцевих, апеляційних, вищих спеціалізованих і Верховного суду як єдиної системи сприятиме досить серйозній негнучкості цієї структури, з урахуванням складності внесення змін до Конституції, і неможливості швидкої адекватної реакції на процеси суспільних чи державних змін, які можуть потребувати адаптації структури судової системи відповідним чином».

Дуже красномовне місце. Страшно і думати, як вони збираються зробити із судової структури таку собі групу швидкого реагування. Оратор посилається на Конституційну комісію і акцентує, що викладає лише «своє розуміння» логіки авторів змін. Однак справа тут навіть не в реальних авторах. У нас хоч Конституційна асамблея, хоч Конституційна комісія — як не назви, за будь-якої влади чомусь приречені грати виключно роль ширми для чужих юридичних напрацювань, хоч при «поганому» Портнові, хоч при «хорошому» Філатові, нехай і незрівнянні вони величини, ясна річ. Хоча, якщо вже бути послідовними, то посилання Філатова на Конституційну комісію як на автора законопроекту абсолютно некоректне, адже суб'єктом законодавчої ініціативи виступає не зазначена комісія або будь-який інший орган, а сам президент, і тільки він викладає своє бачення конституційної реформи.

Крім того, нехай дещо завуальовано за формою, проте досить чітко по суті фактично сказано, що, досі не маючи уявлення про те, як і коли вирішиться ситуація на Сході, влада не хоче «цементувати» Конституцією структуру судової влади. Але, зважаючи на наші реалії, які не змінюються від чергової зміни влади, в цьому твердженні, та ще й на тлі пролонгованих з благословення все розуміючої Венеційки повноважень президента у частині судової системи, легко читається невесела перспектива для українських судів, якщо говорити про їх незалежність.

Звісно, це якщо пан Філатов правильно зрозумів Конституційну комісію, а ми, в свою чергу, правильно зрозуміли його самого. Але, підвішена на гачку люстрацій, переатестації і публічного шельмування, насамперед з вуст високопосадовців на чолі з президентом, судова система готова практично на все, щоб зберегти становище і... доходи. І вже що-що, а відсутність гнучкості — це останнє, в чому можна її запідозрити. У чому вчергове тут же переконав присутніх голова Верховного суду Украіни, чиє замислено-сумне обличчя весь час символічно маячило за спиною ораторів, що піднімалися на трибуну. Він заявив про цілковиту підтримку новацій, незважаючи на те, що Пленум Верховного суду оптимізму керівника суду щодо цієї реформи, наскільки відомо, абсолютно не поділяє.

Читайте також: Розслідування воєнних злочинів: чим може допомогти Міжнародний кримінальний суд

Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Версія для друку



Загрузка...



    Загрузка...