Новини
Ракурс

Шкільний психолог: бути чи не бути?

Радянська школа не знала інституту шкільних психологів. Такої ролі у педагогічному колективі не передбачалося. Були вчителі, директори, завучі, піонервожаті, функції яких були досить чіткими і зрозумілими, але нікому навіть не спадало на думку, що може бути ще хтось такий, хто на собі «триматиме мости» для зміцнення стосунків чи слугуватиме перешкодою для небажаних подій або якихось некерованих реакцій.


.

Час і люди зазнали змін. І от перед педагогічною громадськістю постав шкільний психолог. Той, кого сторонилися і до кого водночас тягнулися, бо десь у глибині свідомості розуміли, що саме психолог зможе зламати бар’єр нерозуміння між учителем та учнем; саме він з допомогою психологічних методик зможе провести тестування учня та відкрити його потенціал, відшукати й залагодити конфлікти, які заважають зрозуміти та прийняти одне одного.

Нещодавно мала тривалу розмову з двома психологами, що працюють у різних школах міста Києва. Віталіна, в якої є одинадцятирічний стаж роботи у школі, із захопленням розповідала про те, що їй дуже подобається її робота: цікаві учні, сталі відносини з учителями та розуміння адміністрації школи. Вона має свого методиста, керівника роботи, підпорядкована власному графіку. Але так було не завжди, додає Віталіна: «Пригадую свої перші місяці та навіть роки роботи, аж морозом обдає».

Важко було влитися у педагогічний колектив, в якому психолога точно не чекали. З соромом згадує, як не змогла протистояти нападкам з боку окремих колег-учителів, які  об’єдналися проти неї. Адже вони «повинні знати все», а вона могла «приховати» результати повного психологічного дослідження їхнього учня або класу… Ще й тинялася без власного кабінету. Водночас була для багатьох «нещастям», яке постійно нагадувало про їхню некомпетентність чи невміння, заангажованість і небажання розплющити очі, про те, що насправді учень — це людина, а не «воно»…

Молода психолог Світлана, яка почала працювати в школі зовсім нещодавно, перебуває на іншому етапі: «Сама робота та вибраний фах мені подобаються, але система відбиває будь-яке бажання працювати й розвиватися. Страшенно напружує і забирає робочий час заповнення «обов’язкових» журналів. Причому інформація майже весь час дублюється або переплітається. Тож не зовсім зрозуміло, для кого це, для чого? Мною постійно намагаються «затуляти дірки» та маніпулювати. От, наприклад, нещодавно мусила йти від школи на мітинг-ходу, приурочену пам’яті жертв Голодомору. Бо, мовляв, у мене немає уроків, тож нічого не потрібно скасовувати чи замінювати. Також маю досвід заміни вчителя. Приймаю, що таке буває, але апріорі в двох іпостасях я не можу бути, підміна ролей неможлива при професії психолога в цьому закладі».

На своє запитання, що хотіла б змінити, почула впевнену відповідь: «Піти зі школи! Але я ще молодий спеціаліст, тож не маю власних клієнтів».

Перед шкільними психологами часто постає шекспірівське: «Бути чи не бути?». Які функції та обов’язки виконувати — зрозуміло, вся їх діяльність регулюється відповідним міністерством і відомствами. Є свій функціональний напрям — це діагностика, корекція, профілактика, консультування та просвіта. Але, як відомо, в будь-якій організації завжди є свої неписані правила, що регулюють права та обов’язки, а також взаємини співробітників. От саме тут і створюється те поле, де тобою маніпулюють або «закривають діри», а ти, психолог, усе розуміючи, вже сам вирішуєш, що з оцим усім робити — миритися, якось змінювати обставини або йти геть.

Чи існує успішний досвід? Переконалася, що так, вивчивши матеріали Національної асоціації шкільних психологів США (NASP).  Ця організація психологів вважається найбільшою у світі, приблизна кількість членів — 24 тисяч спеціалістів.

За матеріалами NASP, шкільний психолог — це спеціаліст у двох областях одночасно, психолог і педагог в одній особі. Йому доводиться застосовувати свої навички в роботі з різними людьми: вчителями, батьками, іншими спеціалістами, котрі також, як і шкільні психологи, турбуються про те, щоб кожна дитина навчалася у безпечному, здоровому та дружньому середовищі. Американські психологи розуміють систему навчання в школі та знають методи ефективного навчання. Заокеанський фахівець повинен вміти працювати із будь-якою проблемою будь-якої дитини в будь-якій ситуації.

У нас шкільні психологи також консультують, проводять індивідуальну роботу, діагностують потенційні можливості дитини тощо. Можна сказати, що психологічні методи та інструментарій у нас частково збігаються з американськими, підозрюю, що є лишень відмінність в їх смисловому наповненні...

А що ж відрізняє роботу наших шкільних психологів та їх американських колег? Одне з головних завдань шкільних психологів у США — це робота із персоналом школи. Вчителям психологи показують найефективніші стратегії управління тим чи іншим класом, адміністрацію школи консультують відносно тієї чи іншої навчальної програми.

Наступним важливим завданням американських шкільних психологів є допомога учням у виборі так званих пріоритетних предметів (тобто тих предметів, які найбільше захоплюють цього учня і які в подальшому визначать вибір професії). Система шкільної освіти в США, на відміну від нашої, не нав’язує дітям для вивчення всіх наявних шкільних дисциплін, дитина може вибрати свій набір предметів. Винятком є обов’язкові дисципліни. Також психолог допомагає дитині віднайти її приховані таланти та спрямоватиїх у відповідне русло.

За законами професійної етики, психологзобов’язанийповідомляти батьків про те, що з їхніми дітьми проводитиметься тестування, i навіть брати письмовий дозвіл на участь дитини у психологічному дослідженні. Якщо дитину протестували без згоди батьків, у нас це посадове порушення, а у них — злочин. За це нашому шкільному психологу, якщо хтось із батьків поскаржиться, можливо, винесуть догану (а може, й ні). В іншій країні шкільний психолог відбував би за це строк за ґратами.

Ще цікавий факт: американська психологічна асоціація не лише допомагає членам своєї організації, а й виконує більш глобальні соціальні завдання. Існує спеціальна програма NASP, яка передбачає підтримку окремих сімей і деяких шкільних психологів, що намагаються докладніше і глибше вивчити окремі питання психології. Ця програма здійснюється при Центрі психічного здоров’я та освіти для дітей і батьків. Будь-яка родина, в якій виникли проблеми з поведінкою чи навчанням дитини, може звернутися до цього центру по допомогу.

Хтось скаже, що і у нас є такі психологічні асоціації. Так, звісно є. Але чи вони так широко і водночас вузькоспрямовано торкаються реальних потреб, та чи можуть надати допомогу тому, хто її потребує «тут і тепер»? Можливо, тоді знівелювався б той «первинний конфлікт» між педагогами та шкільними психологами. Бо коли ти сам і захищений лише прописаними канонами та зборами за планом, звітними конференціями та обов’язковими семінарами, то протистояти силі колективу з власними законами часто неможливо. Втім, багато чого залежить від нас самих, нашого вміння і протистояти, і навчатися та розуміти.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter