Тваринна жорстокість людей: як захиститися від безвідповідальних власників собак

Днями українськими ЗМІ пройшло чергове повідомлення про трагічний напад домашніх собак на людину: «На Різдво в селі Кучаків Бориспільського району Київській області чоловік загинув від нападу чотирьох голодних собак. Пізніше собак застрелили з мисливської зброї. Тіла тварин направили на ветеринарну експертизу. Порушено кримінальне провадження за ст. 115 Кримінального кодексу України».

Трагедії — породження безкарності

Подібні трагедії відбуваються в Україні доволі часто. Особливо сумно, коли гинуть діти. Одна з причин таких наслідків — фактична безкарність власників (користувачів, орендарів тощо) собак.

На жаль, сьогодні кримінальна відповідальність за порушення правил тримання диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід, що спричинило шкоду здоров’ю людей, прямо не встановлена. Часто доводилось чути про випадки, коли у відповідь на заяву про притягнення до кримінальної відповідальності власника собаки, яка сильно покусала перехожого, працівники міліції/поліції пропонували лише скласти протокол про адміністративне правопорушення.

Проблема полягає в тому, що, справді, не у Кримінальному кодексі, а в Кодексі України про адміністративні правопорушення (КУпАП) міститься стаття, що передбачає відповідальність за порушення правил тримання собак і котів (ст. 154). Водночас навантаження на слідчих поліції завжди є вельми високим, що заважає виникненню в них бажання відкривати кримінальні провадження в усіх необхідних випадках.

Відповідно до ст. 154 КУпАП, власник може понести відповідальність не за всі ймовірні порушення, а лише за:

— тримання собак у місцях, де це заборонено відповідними правилами, чи понад установлену кількість, чи незареєстрованих собак, або

— приведення собаки в громадські місця, або

— вигулювання собаки без повідка і намордника (крім собак, у реєстраційних свідоцтвах на яких зроблено спеціальну відмітку) чи в не відведених для цього місцях.

Причому якщо такі дії спричинили заподіяння шкоди здоров'ю людей або їхньому майну, то на винну особу може бути накладено штраф в розмірі від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 51–85 грн з конфіскацією тварин. На посадових осіб — від чотирьох до семи таких мінімумів, тобто 68–119 грн. Очевидно, що таке «покарання» не можна визнати ані пропорційним, ані ефективним.

Крім того, слова «шкода здоров'ю людей» у трактуванні багатьох із тих, хто застосовує закон, означають заподіяння шкоди будь-якої тяжкості, зокрема й тяжкого каліцтва. Звісно, це неправильно, і завжди слід пам’ятати про положення ст. 9 КУпАП: «Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності». Але практика показує: у більшості випадків потерпілі «ведуться» на ст. 154 КУпАП, в найкращому випадку отримують відшкодування шкоди й не наполягають на притягненні винних до кримінальної відповідальності. А «зброя» вистрілює знову і знову — в інших місцях.

Питання кваліфікації

Окремі норми Кримінального кодексу України (КК) слід тлумачити так, що вони передбачають відповідальність за заподіяння тілесних ушкоджень і смерть людини внаслідок порушення правил тримання собак. Але судова практика з цих питань не є узагальненою та однозначною.

Більше чіткості з випадками умисного нацьковування. За ст. 115 КК («Умисне вбивство») власника собаки можна притягнути до кримінальної відповідальності, якщо він умисно використав її як зброю з метою вчинення вбивства іншої людини. Такий злочин може бути доведено, наприклад, за допомогою показань свідків, з яких випливає, що власник собаки нацьковував її на іншу людину, віддавав їй команду «Фас!» тощо. Як умисне вбивство за допомогою собаки може бути кваліфікована і бездіяльність власника собаки, який бачив, як його собака напала на іншу людину, і навмисно не вчинив жодних дій, щоби зупинити її.

Те саме стосується і нелетальних випадків: умисні дії чи бездіяльність власника собаки, наслідком яких стало спричинення жертві тяжких, середньої тяжкості або легких тілесних ушкоджень, мають кваліфікуватися відповідно за статтями Кримінального кодексу.

У випадках злочинної необережності ситуація є більш складною. Пов’язане це як із тим, що правоохоронні органи намагаються рухатися більш простим шляхом, застосовуючи згадувану пряму й конкретну норму адміністративного кодексу, так і з тим, що поняття необережності у КК не є достатньо чітким.

Необережність у ст. 25 КК поділяється на злочинну самовпевненість і злочинну недбалість. До речі, жодного злочину, який міг би бути вчинений лише через злочинну самовпевненість, не існує, а злочинів, які вчинюються виключно через злочинну недбалість, — лише сім (службова, лікарська недбалість тощо). Загалом визначення у КК ознак цих двох видів необережності є недостатньо чітким. Тому в слідчій і судовій практиці вони практично не розрізняються між собою: у вироках судів вказується лише про форму вини — умисел або необережність, а зроблений в Кодексі поділ необережності на злочинну самовпевненість і злочинну недбалість ігнорується.

Для громадян, необізнаних в юриспруденції, необережність взагалі асоціюється з відсутністю вини особи («він же не навмисне!»), і підсвідомо, через нерозуміння, заперечується необхідність притягнення до кримінальної відповідальності.

Між тим у КК є дві статті, які прямо підходять до ситуацій, коли саме внаслідок необережності власника собака нападає на іншу людину та завдає шкоди її здоров’ю чи життю. Це ст. 119 («Вбивство через необережність») і ст. 128 («Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження»). А от ст. 154 КУпАП, за задумом законодавця ще з 1984 року, мала «прикривати» випадки, коли внаслідок нападу собаки на людину жертві було заподіяне лише легке тілесне ушкодження або пошкоджено особисті речі. У 1984 році, коли в КУпАП з’явилась ця норма, штраф становив 30 карбованців для громадян і 50 — для посадових осіб, що за середньої зарплати приблизно в 200 карбованців було доволі серйозним покаранням. На жаль, ст. 119 і ст. 128 КК сьогодні у відповідних випадках практично не застосовуються. Зокрема тому, що їм бракує конкретності. У цих статтях прямо не згадується ані про собак, ані про тварин взагалі, про інші можливі знаряддя і засоби злочину.

На відміну від КК, в Цивільному кодексі України (ЦК) згадуються два інші види необережності — проста (легка) і груба. Під простою необережністю розуміють таке ставлення особи до своєї поведінки, за якого вона не передбачала тих наслідків, які фактично настали, хоча, виходячи з конкретних обставин, об'єктивно могла і зобов'язана була їх передбачити. Груба необережність — це коли особа передбачала настання негативних наслідків, але поставилася до цього байдуже. Тобто нерозумність є очевидною як явний невияв тієї міри уваги, обережності, яку звичайно виявляють нормальні люди. Як писав Ульпіан ще у візантійських Дигестах: «Груба вина — це надзвичайна недбайливість, тобто нерозуміння того, що всі розуміють».

Тобто будь-який власник собаки зобов’язаний усвідомлювати той факт, що вона є джерелом небезпеки, й передбачати можливість наслідків небезпечної поведінки собаки.

Утримання диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ст. 1187 ЦК). Виходячи саме з цього, ЦК прямо ж і передбачає:

1. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Наголосимо: питання — про відшкодування чи невідшкодування шкоди — практично не обговорюється, коли йдеться про грубу необережність власника (користувача, орендаря собаки тощо). Винятками можуть бути лише випадки, коли, наприклад, напад собаки відбувся внаслідок того, що потерпілий забрався до собаки у вольєр або проігнорував попереджувальну табличку «Обережно, у дворі злий пес!» і без запрошення господаря зайшов у двір.

2. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідальність

Окрім діяльності, пов'язаної з утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід, іншим джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч. 1 ст. 1187 ЦК). КК містить багато статей, які передбачають кримінальну відповідальність, зокрема, за: недбале зберігання вогнепальної зброї або бойових припасів (ст. 264); незаконне поводження з радіоактивними матеріалами (ст. 265); порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту (ст. 276); порушення правил поводження з мікробіологічними або іншими біологічними агентами чи токсинами (ст. 326) тощо. А от статті, яка передбачала б відповідальність за порушення правил безпеки при утриманні диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід, немає.

Появі такої статті у КК теоретично ніщо не заважає. Якщо є статті, в яких йдеться про інші джерела підвищеної небезпеки, то чому не бути і статті про собак?

Проектом закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження кримінальних проступків» (реєстр. №2897 від 3 червня 2015 року) КК запропоновано доповнити двома статтями, перша з яких передбачає злочин, а друга — кримінальний проступок:

«Стаття 128-1. Порушення правил тримання домашніх тварин

1. Умисне чи необережне порушення правил тримання собак чи інших домашніх тварин, що спричинило значну шкоду здоров’ю людини, —

карається штрафом від 51 до 300 штрафних ставок або виправними роботами, або службовими обмеженнями, або арештом, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.

2. Діяння, передбачене частиною першою цієї статті, вчинене повторно або щодо неповнолітнього, або щодо вагітної жінки, або таке, що спричинило тяжкі наслідки, —

карається обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років».

Під значною шкодою у цій статті запропоновано розуміти середньої тяжкості тілесне ушкодження, заподіяне одній або більше особам, а під тяжкими наслідками, зокрема, — тяжке тілесне ушкодження або смерть.

«Стаття 451. Порушення правил тримання домашніх тварин

1. Порушення правил тримання собак чи інших домашніх тварин, що через необережність спричинило потерпілому легке тілесне ушкодження, —

карається штрафом від 20 до 30 штрафних ставок, або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, або громадськими роботами I ступеню, або виправними роботами I ступеню, або службовими обмеженнями I ступеню.

2. Діяння, передбачене частиною першою цієї статті, вчинене:

— повторно, або

— щодо неповнолітнього, або

— щодо вагітної жінки, —

карається штрафом від 30 до 40 штрафних ставок, або громадськими роботами II ступеню, або виправними роботами II ступеню, або службовими обмеженнями II ступеню, або арештом II ступеню».

Можливим є й інший підхід — доповнення ст. 119 КК приміткою-роз’ясненням такого змісту: «вважається вчиненим через необережність злочин у разі необережного заподіяння шкоди внаслідок здійснення діяльності, яка відповідно до закону визнається джерелом підвищеної небезпеки, крім випадків, коли відповідальність за заподіяння шкоди внаслідок здійснення такої діяльності передбачена іншими статтями цього Кодексу».

Який би з цих варіантів не обрав законодавець, це допоможе запобігти чималій кількості надзвичайно неприємних, стресових, травмуючих, а часом і трагічних ситуацій, допомігши несумлінним любителям тварин не забувати і про свою відповідальність перед людьми.