Відплати вбивцям Небесної сотні не буде

Дивні почуття й думки навівають цими днями урядові квартали. У дні пам'яті Небесної сотні верхній Печерськ затоплений силовиками — їх більше, ніж перехожих. Відчуття, що це не дні пам'яті, а дні нагадування. І з акцентом не на те, що тут загинули захисники Майдану, а на те, що тут стріляв «Беркут». І стріляв він влучно, професійно, як навчили.

Інститутську на перехресті з Садовою перекрили двометровим парканом, біля якого — бійців частокіл. На в'їзді у двір Кабміну машини перевіряють «митними» дзеркалами на палицях — заглядають під днища. На Банковій взагалі глибоко ешелонована оборона: до постійного (побудованого після революції!) кордону біля Будинку з химерами додано кордон поряд зі Спілкою письменників.

На Інститутській, Шовковичній, Грушевського та ін. окрім екіпірованих солдатів багато чоловіків, що стоять на тротуарах, в яких «читаються» силовики в цивільному.

На Хрещатику — в місцях, де стояли барикади Майдану, — зараз «барикади» силовиків — ті ж високі ґратчасті паркани, привезені та згвинчені із секцій. Символічні контрасти! Майданні барикади народжені революційною енергією мас. «Барикади» силовиків — ці заводського виготовлення. Треба думати, вони відповідають стандартам поліцейської справи, як відповідають їм водомети.

«Будь-яка революція лише тоді чогось варта, якщо вона вміє захищатися», — казав Ленін. Важко не погодитися. Але ще важче позбутися думки, що українська революція, а точніше, персоналії, які прийшли на її хвилі й нині панують, тільки тим і зайняті, що захищають себе 24 години на добу! Вони бояться один одного і всі разом бояться народу. Знають: є за що!

І якраз у ці дні в інформпросторі активізувалася тема відплати вбивцям Небесної сотні. Коли вона настане? Та не настане вона! Відплата — не в інтересах влади. Показово покарають хіба що поодиноких беркутівців, які не встигли втекти, поки діяв «коридор». Кинуть пару скальпів до ніг народу, відрапортують. А загалом — покарання не буде. Не в природі будь-якої влади карати церберів колишнього режиму. Тому що якщо Порошенко, Аваков та ін. «зіллють» церберів Януковича — вони не наберуть таких собі. Цербери аполітичні, їм потрібні гарантії, і вони сльозам не вірять.

Це обираючи покоївку можна розмірковувати: цю не візьму, вона вколола шпилькою колишню господиню, вколе й мене. Але коли добирають пітбулів, логіка зворотна: він не замислюючись рвав для колишнього господаря, значить, рватиме і за моїм наказом. «Не замислюючись» — тут ключовий момент.

Якось я був присутній на зустрічі великого міліцейського начальства з особовим складом київського полку ДАІ. Були там і ритуальні виступи тих, хто дякував «за турботу», і явно підготовлені в масть питання із залу. Але були й непідроблені емоції. Пам'ятаю репліку офіцера, який майже зривався на крик: «На нас кажуть, що ми ланцюгові пси влади. А я пишаюся цим! Так, я — рекс, і порву за командою «фас»! Але не стягуйте мені зуби намордником. І не кажіть «фас» просто так. А якщо дали команду, не нарікайте: ой, навіщо так жорстоко!».

І це, підкреслю, — звичайні офіцери ДАІ. Уявляю, що могли б сказати офіцери «Беркута».

Тож не буде покарано тих, хто стріляв у Майдан. А будуть вони потихеньку спливати в «оновлених» органах правопорядку. Оскільки вони вміють, хочуть і люблять виконувати команду «фас». На те вчилися. Для того й одягли берці з наколінниками.

Єдине можливе для них покарання — це українська ноосфера — потоки людських проклять.