Зустріч зі старою (новою?) Україною

Цьогоріч ми вдруге проводимо концерт пам'яті Андрія Сахарова. Торішній концерт проходив у Національній філармонії України в Києві. Захід цього року відбудеться у Великому залі Одеської обласної філармонії. Виступ Одеського філармонічного оркестру під керуванням головного диригента Хобарта Ерла і соліста Олексія Ботвінова (фортепіано) обіцяє глядачам незабутній вечір.

Ми вирішили розширити програму цього року і провести три «сахаровські дні», доповнивши концерт кількома заходами, такими, наприклад, як симпозіум на тему «Моральність у політиці». На симпозіумі група відомих українських і закордонних експертів обговорюватиме, чому моральність у політиці в цьому регіоні є настільки рідкісним явищем і чому тут замало моральних політичних діячів, якщо такі взагалі є. Це дуже сумна розмова. У Південній Африці був Нельсон Мандела, в Чехословаччині — Вацлав Гавел, в СРСР — Андрій Дмитрович Сахаров. Він помер дуже рано (14 грудня 1989 року), залишивши по собі порожнечу, яку ніхто так і не заповнив.

Організувати серію подібних заходів — справа непроста, і багацько питань потрібно вирішувати на місці. Для цього я і рушив до Одеси на машині та в силу обставин, що склалися, поїхав туди сам. Подібна подорож не була для мене проблемою, оскільки я вже їздив таким чином з Києва до Одеси. До того ж це найкраща автотраса в країні, з найменшою кількістю ям і непередбачених перешкод.

Вирішивши всі питання з місцевим організатором, ми наспіх повечеряли, випили пляшку білого вина і досить рано розійшлися. Я був трохи застуджений і, щойно повернувся до готелю, відразу ж ліг спати. Тож о 21.30 вже спав глибоким сном.

Прокинувшись наступного ранку, почувався набагато краще і, підкріпившись на сніданку неабиякою кількістю млинців з сиром, вирішив не поспішаючи та милуючись околицями рушити в зворотний шлях.

Була десята ранку, коли я проїжджав повз чималого поста дорожньої поліції приблизно в 30 км від Одеси. Знаючи, що співробітники ДАІ завжди намагаються знайти привід, щоб зупинити тебе й оштрафувати, я слухняно їхав зі швидкістю 50 км/год, як і належало.

Марно. Мене зупинив даішник. Я відкрив вікно і привітав його радісним «Доброго ранку!». Він зажадав мої документи, строго подивився на мене і запитав: «Алкоголь пили?». «Ні, звичайно, ні, — відповів я. — Чому ви питаєте?». «Я відчуваю запах алкоголю, — наполягав він. — Коли ви востаннє вживали алкоголь?».

Розповів йому про пляшку вина, яку розпили вчора ввечері, але зауважив, що потім рано ліг спати й більше не пив ні краплі. «Я відчуваю запах алкоголю, — зарядив він. — Пройдімо зі мною».

Я знав, що мене хочуть обдурити. Мені довелося побувати в схожих ситуаціях раніше. Наприклад, в Калінінградській області мене зупинили, тому що я нібито перетнув суцільну, хоча цього не робив. Однак це було неважливо — даішник просто хотів підзаробити. Того разу я приїжджав на семінар, організований моїм російським партнером, якого ми жартома називали Анатолій Ефесбеєвич, оскільки знали, хто був його справжнім роботодавцем. Я зателефонував Ефесбеєвичу і розповів, що мене ні за що зупинили даішники. Він відразу вжив заходів. Один телефонний дзвінок — і десять хвилин по тому рація даішника затріщала: «Досить грабувати людей на дорозі, повертайся у відділення». Широко посміхаючись, даішник повернув мені документи, і я зміг безперешкодно продовжити свій шлях до Литви.

Цього разу Ефесбеєвича поруч не було. Мені довелося дути в алкотестер і, звісно, той показав 0,38 проміле — занадто високу концентрацію алкоголю в крові. З виразом глибокої скорботи на обличчі даішник забрав моє водійське посвідчення, документи на авто та розіграв переді мною справжнісінький спектакль: мовляв, мені доведеться йти до суду, мене позбавлять водійських прав, мені загрожує захмарний штраф тощо. Я сказав йому, що працюю в чотирьох країнах і не можу обійтися без водійських прав, що викладаю радянологію й беру участь у проектах з реформування системи. Ось тут я припустився помилки, лише посиливши своє становище. «Ой-ой-ой, тільки уявіть собі, що буде, коли люди дізнаються, що ви керували автомобілем у стані алкогольного сп'яніння!»

Це повна нісенітниця! Через 14 годин у крові не може залишитися 0,38 проміле після половини пляшки вина. Однак я не міг ризикувати втратою водійських прав, нехай навіть на короткий термін. Крім усього іншого, я поспішав на літак до Вільнюса. Я опинився в пастці: не було часу на переговори або загрози, я мав скоріше звідти виїхати. Даішник глянув на мене, знизав плечима, сказав, що нічим не може допомогти й дуже співчуває, а потім підсунув до мене клаптик паперу, на якому була вказана сума в 600 євро. «Або 20 000 гривень», — додав він, прекрасно розуміючи, що це дуже вигідний для нього курс.

Коротко кажучи, один з даішників підвіз мене до банкомата, зручно розташованому в п'яти хвилинах їзди від ДАІ, змусив зняти 20 000 гривень, відвіз мене назад у відділення і вказав, куди покласти гроші. Мені повернули документи й побажали гарного дня. Вочевидь, «гарний день» вони влаштували собі самі, вкравши у мене 650 євро.

З цієї події я виніс певні уроки. Мені, мабуть, не варто було їхати до Одеси самому, без свідків. Потрібно було мати при собі готівку, щоб заплатити на місці й спробувати домовитися на меншу суму (впевнений, якщо б у мене було 300 євро готівкою, нам вдалося б дійти згоди). Але крім подібних практичних питань, мені також стало ясно, що корупція в Україні як і раніше процвітає, що, на жаль, політичний процес в країні розвивається у зворотному напрямку і що симпозіум про моральність у політиці не є розкішшю в Україні 2017 року.

І весь цей час я бачу перед собою обличчя міністра Авакова, який намагається переконати нас у тому, що в країні діє прекрасна і порядна поліція і що сам він чудовий реформатор. Ми, безумовно, будемо раді бачити міністра Авакова на нашому концерті пам'яті Андрія Сахарова в Одесі, а тим паче на нашому симпозіумі, присвяченому моральності в політиці. Нехай захопить із собою мої 650 євро, вкрадені його підлеглими, які насправді призначалися для гуманітарних проектів в Україні.