Новини
Ракурс

Справа Шагіна: кого насправді захищає держава

22 лис 2017, 08:41

Цими днями виповнюється рік одній малопомітній події, що насправді має колосальні наслідки для захисту української державності.


.

Засуджений до довічного ув'язнення в Україні, громадянин РФ Ігор Шагін вийшов на свободу 1 грудня 2016 року. І, пафосно відзначивши своє звільнення в київському ресторані, спокійно залишив Україну.

На волі опинився лідер однієї з найкривавіших в історії незалежної України російських диверсійних груп, легендованих під бандитське ОЗУ. Це був останній — а тому безцінний — свідок того, як спецслужби Росії почали операцію із «зачистки» вищого керівництва України. Операцію, яка стартувала 1998 року, з приходом Володимира Путіна до керівництва ФСБ.

Перед Шагіним спецслужбам РФ вдалося звільнити його колегу — Вадима Болотських, ватажка донецької «зондеркоманди», що наприкінці 1990-х розстріляла «донецький клан». Після того як бізнесову і політичну еліту Донбасу було фізично знищено під виглядом бандитських розбірок, в регіон зайшли російський бізнес і російські спецслужби. Хто не знає — це угруповання «Люкс». Нинішні бізнес-партнери Петра Порошенка.

Вадим Болотських втік зі Слов'яносербської колонії в Луганській області під час штурму її терористами в ніч з 4 на 5 липня 2014 року. У колонії він відбував довічний строк за вбивство депутата Ради й найбагатшої людини Донбасу Євгена Щербаня і кримінального «короля Донбасу» Ахатя Брагіна.

Друзі Путіна в Україні зробили все можливе, щоб вивести Ігоря Шагіна з-під слідства, не допустити над ним суду, але так і не змогли. Сам Шагін на певному етапі слідства взагалі відмовився давати будь-які свідчення, що, можливо, і було головною умовою з боку його негласних кураторів. Які таки змогли його витягти на свободу, нехай і через 16 років.

Щоби зрозуміти й оцінити масштаб втраченого Україною з виходом Шагіна на свободу, нагадаємо, що собою являла банда.

Вирок

У березні 2004 року Апеляційний суд Києва засудив Ігоря Шагіна та членів його банди Костянтина Старикова, Олексія Маркуна, В'ячеслава Гандрабуру і Сергія Рудька до довічного ув'язнення. Суд також виніс обвинувальний вирок ще десятьом членам ОЗУ. Всім учасникам бандугруповання на момент скоєння злочинів було від 28 до 30 років, серед них п'ятеро замовників, троє посередників і шестеро кілерів.

Прокуратура звинуватила Шагіна в тому, що він під прикриттям комерційної діяльності в компанії «Топ-Сервіс» створив злочинне угруповання, яке впродовж 1997–2000 років скоїло 17 тяжких злочинів, в тому числі — три вбивства, два розбійних напади й п'ять замахів на життя в Києві та інших регіонах України. Слідство довело причетність самого Шагіна до восьми подібних епізодів.

Ігор Шагін в залі суду. Фото: sled.net.ua

Статті на захист «бізнесмена Шагіна» публікували всі російські та проросійські ЗМІ, представлені в Україні, виліплюючи з диверсанта і вбивці жертву «правового свавілля»...

Самого Шагіна було заарештовано у квітні 2000 року, але слідство вело його банду понад рік. Затримання членів угруповання почалося наприкінці квітня 2000 року. Приводом став розстріл шагінськими кілерами 6 квітня 2000 року в Києві кримінального авторитета Ігоря Князєва (прізвисько Князь) на порозі одного з корпусів 10-ї районної лікарні. Його зрешетили з автомата...

Ось епізоди, які лягли в основу звинувачення так званої банди «Топ-Сервісу»:

11 серпня 1997 року — вбито (зарізано ножем) біля своєї квартири заступника начальника податкової адміністрації Жовтневого району Києва Тамару Каліушко.

13 квітня 1999 року — дві кулі в голову отримує глава адміністрації Жовтневого району Києва Микола Підмогильний. Він вижив.

20 серпня 1999 року — два постріли в упор отримав заступник головного державного інспектора ветеринарної медицини Мінагропромполітики Микола Пацюк, він теж вижив.

Відразу після арешту Шагіна міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко заявив (а в прокуратурі м. Києва цю інформацію підтвердили), що банда Шагіна причетна також іще до низки резонансних вбивств. Це, зокрема:

22 квітня 1998 року — екс-голову Нацбанку України Вадима Гетьмана вбито у під'їзді власного будинку в Києві;

20 листопада 1998 року — вбивство російського політика, конкурента Путіна Галини Старовойтової — в Санкт-Петербурзі;

5 жовтня 1999 року — начальника Південно-Західної залізниці Бориса Олійника вбито в під'їзді власного будинку в Києві. Разом з ним убито і його водія Володимира Нечая.

Повідомлялося, що є оперативні дані та свідчення низки свідків у тому, що банда «Топ-Сервісу» могла скоїти ці вбивства. Крім того, в одного із затриманих було виявлено дискету з інформацією про маршрути переміщення Вадима Гетьмана. Але ці звинувачення не знайшли свого відображення в матеріалах справи, переданих до суду, — їх було виділено в окреме провадження, доля якого невідома. Чому так сталося — читайте нижче.

Промовиста деталь: угруповання не мало проблем з вибором зброї. Олійника було застрелено з пістолета «Беретта» з глушником, в інших замахах застосовувалися «Вальтер», ТТ, ПМ, ПСМ і навіть саморобний компактний автомат з унікальними характеристиками, що практично виключало виявлення походження зброї. Звідки взявся весь цей арсенал, слідство так і не встановило. А ще у бандитів були найсучасніші на той момент засоби зв'язку і чималий парк авто престижних моделей.

Шагін платив виконавцям і посередникам за затвердженою ним «таксою». Зокрема, за замах на Миколу Підмогильного на п'ятьох виконавців видав 20 тис. дол., за інші вбивства та замахи — по 10 тис. дол. Розплачувався і автомобілями.

Спочатку справу розслідувала прокуратура міста, але через посилення тиску на слідство її передали до столичного главку УБОЗ — по суті, у відомство Юрія Кравченка, яке розробляло і брало банду Шагіна. Очолив слідство Микола Астіон.

Щоб виключити контакти Шагіна з його подільниками на волі, бандита тримали не в Лук'янівському СІЗО, а в ІТТ столичних райвідділів, в непідкупності керівників яких був упевнений Астіон. Побоювалися, що Шагіна вб'ють — занадто цінною інформацією він володів. Розробкою банди займався особисто легендарний оперативник Петро Опанасенко, в той час — заступник начальника столичного главку міліції. У розслідуванні «економіки» банди брав участь ще один легендарний нині слідчий — Олексій Донський, відомий своєю принциповістю й умінням копати глибоко. Кілерів Шагіна «кололи», як горіхи: вони «заспівали» практично все, що знали, поки до них достукалися «з волі». Щонайменше один з них за це поплатився життям в місцях позбавлення волі.

Сам Шагін просто відмовився відповідати на запитання слідства. Очевидно, таку модель поведінки йому підказав його адвокат, в минулому — співробітник Генеральної прокуратури. Лінія захисту була проста: Шагін, мовляв, всього лише успішний бізнесмен, а всі ці нехороші люди, які вбивали й калічили, — це був бандитський «дах» компанії «Топ-Сервіс», якому Шагін був змушений платити регулярну винагороду. І жодної інформації про злочинну діяльність цього самого «даху» Шагін начебто не мав; бандити, мовляв, його обмовили.

І — ані слова більше.

Про особистість самого Ігоря Шагіна досі мало що відомо. У нього «біла» біографія, якою вона буває у представників спецслужб. Зріст — 190 см, вага — 120 кг. Син депутата Державної Думи Санкт-Петербурга. Школа, служба в повітряно-десантних військах у Пскові, після армії нібито отримав середню технічну освіту. У 1993 році російський десантник-спецназівець раптом опинився в Україні, де у нього виявився бізнес-талант, та такий, що вже в 1997 році він очолив цілу мережу компаній, об'єднаних під вивіскою «Топ-Сервіс». До Шагіна цю структуру очолював Володимир Фіалковський, який став депутатом Верховної Ради від недоброї пам'яті СДПУ(о). (Так, Медведчук і все, що з цим пов'язано.) До речі, коли був депутатом, Фіалковський продовжував активно займатися бізнесом і патронувати «Топ-Сервіс», домагаючись преференцій для цієї комерційної структури на різних рівнях влади.

В Україні Шагін двічі одружувався, вдруге — на дочці відомого композитора Олександра Злотника від першого шлюбу Ользі. Був вхожий до Кабміну й навіть Адміністрації президента. Він дуже активно зав'язував знайомства у вищих ешелонах влади — за спогадами людей, котрі особисто його знали, у нього був буквально дар втиратися в довіру — схоже на той, що мав і екс-глава НАК «Нафтогаз України» Ігор Бакай. Так, наприклад, він раптом зацікавився спортивним пілотуванням і літав в одній ланці з генералом МВС, депутатом Ради Іваном Біласом. (Нагадаємо, що спортивним пілотуванням в цьому ж спортклубі активно займався і Леонід Бородич, 1-й заступник міністра внутрішніх справ того часу, куратор УБОЗу, чиї підлеглі й розробляли банду Шагіна, але про це — нижче.)

Ігор Шагін (у світлому піджаку) на зустрічі президента Леоніда Кучми з представниками успішного українського бізнесу. Фото: sled.net.ua

Чим займався «Топ-Сервіс»? Імпортом і експортом продовольства, переважно — в Росію. Імпортуванням в Україну — переважно контрабандним шляхом. Але більшість угод здійснювалася тільки на папері — це були фіктивні експортні постачання, що дають право відшкодовувати ПДВ. Збагачення йшло за рахунок коштів, які вилучалися з бюджету колишнього Жовтневого району Києва — за місцем юридичної реєстрації однієї з шагінських компаній. Це були багатомільйонні суми. А ще вони займалися рейдерським захопленням підприємств харчової промисловості. Зокрема, в м. Хмельницькому бандити, намагаючись заволодіти ВАТ «Городоцький молочноконсервний комбінат», помилково напали на громадянина, якого сплутали зі своїм конкурентом — місцевим підприємцем. А скільки таких епізодів залишилося за кадром?

Про те, що Шагін був явно не головним у цьому бізнесі, а лише його публічним обличчям і керівником «бойової ланки», свідчить один факт: весь ПДВ, відшкодований підприємством, було отримано за рішеннями... Вищого арбітражного суду.

А ще було розпорядження Кабінету міністрів України №1004-р від 25 вересня 1999 року за підписом Валерія Пустовойтенка, згідно з яким товариствам з обмеженою відповідальністю «Топ-Сервіс», «Топ-Сервіс — Схід» і «Топ-Сервіс — Трейдинг» строк повернення валютної виручки за контрактами з кількома російськими підприємствами було збільшено до 180 днів (зазвичай — 90). Як пізніше пояснили експерти, відстрочка повернення валюти за експортними контрактами потребувала дуже жорсткого порядку погоджень на рівні цілої низки міністерств. Але могутнім покровителям банди Шагіна це було до снаги. Проте в адміністрації Кучми відреагували швидко: указом №1316/99 від 11 жовтня того ж року президент України скасував вищезазначене урядове розпорядження.

Знакова деталь: у другій половині 90-х «Топ-Сервіс» закупив обладнання для друку електронних пластикових карток — небачене раніше нововведення! — і почав виготовляти посвідчення для... державних органів. А найбільшим замовником на виготовлення службових посвідчень стало... Міністерство внутрішніх справ — кожен міліціонер носив у кишені жовто-синю картку, надруковану на обладнанні «Топ-Сервісу». Хто отримав персональні дані всього особового складу МВС і як ними розпорядився — запитання, відповідь на яке мали б дати українські спецслужби. Але ж вони такі... «українські».

І ще про кураторів Шагіна: щотижня сам Ігор і начальник його служби безпеки зустрічалися з неназваним відставним співробітником КДБ УРСР на столичній Русанівці, де, неспішно прогулюючись, вели тривалі бесіди. Ці зустрічі зафіксувало зовнішнє спостереження. Фотографія однієї такої зустрічі, зроблена прихованою камерою, потрапила в ЗМІ, але незабаром її було «зачищено». В матеріалах справи, які надійшли до суду, згадок про ці зустрічі вже не було.

І ще: кримінальний кістяк групи ліквідаторів банди Шагіна насправді становили члени ОЗУ Фашиста — В'ячеслава Пересецького. Які без згоди свого шефа ніколи не працювали б на чужинців. Значить, цей хтось для Пересецького був настільки авторитетний, що він просто передав частину свого «війська» під чуже управління. І хоча в публікаціях ЗМІ зустрічаються згадки про Фашиста-Пересецького, який нібито не ліг під ментів, на відміну від низки інших київських кримінальних авторитетів, — це не так. Хто не ліг, того вбили. Це загальновідомо: Росія зачистила кримінальний світ Києва під себе ще наприкінці 1990-х. А «не ліг під мента» ще не означає, що «не ліг під ФСБ».

За що вбивали чиновників

Коли на незаконне повернення ПДВ «Топ-Сервісом» вийшла Тамара Каліушко — її вбили. Главу РДА Жовтневого району Києва Миколу Підмогильного було розстріляно, коли він доручив податковій адміністрації перевірити роботу фірми. Заступник начальника управління Державної інспекції ветеринарної медицини Микола Пацюк, який контролював експорт-імпорт різних вантажів, на початку серпня 1999 року забороняв ввезення в Україну 100 тонн несертифікованої яловичини з Німеччини — і цим підписав собі вирок. Але, на щастя, два поранення в голову виявилися не смертельними, а на третьому пострілі пістолет кілера заклинило... Пізніше чиновник згадував, що його управління не дозволило ввозити фірмі «Топ-Сервіс — Схід» партію недоброякісного м'яса з Нідерландів, а потім — з Німеччини, супроводжувані підробленими сертифікатами: під виглядом м'яса ввозилися субпродукти для корму тварин. Після зупинки машин на митному пункті почався пресинг: дзвінки, вимоги, листи народних депутатів. Йшлося лише про 100 тонн, але, напевно, комусь дуже важливо було прорубати вікно на кордоні, щоб користуватися ним надалі й у великих масштабах…

Жертвою злочинців стала і виконувачка обов'язків начальника відділу тарифів та митної вартості Київської регіональної митниці Марина Халтуріна — її було серйозно поранено. Бандити вбили також міняйла-валютника, скоїли замахи на вбивство низки підприємців, розбійні напади на громадян та підпалили комерційну фірму. Вбивство кримінального авторитета Князєва було «підробітком на стороні», який лише прискорив затримання активу банди Шагіна. За цей «лівий» підробіток, який дав зачіпку слідству і став початком кінця банди Шагіна, кілер Рудько поплатився життям — його було вбито у колонії в 2007 році, куди він потрапив за вироком суду.

Втім, у самого Шагіна інша точка зору на ці події, які він виклав у мережевому самвидаві в книжці «Біла смуга». У його викладі все зводиться до того, що бандити — кримінальний «дах» «Топ-Сервісу» — його обмовили, зваливши на нього всі свої гріхи, сам він нікого не замовляв і про замовлення навіть не здогадувався. Для тих, хто знайомий з дійовими особами «спогадів» Шагіна, очевидно: цей твір має одну-єдину мету — сформувати позитивний образ самого Шагіна, такого собі страждальця і потерпілого від «ментовсько-бандитського свавілля». У нинішній Росії кар'єра Шагіна, напевно, матиме продовження.

Розвал справи

Нагадаємо, що, за оперативною інформацією, його кілери були причетні до вбивств «батька» банківської системи України фінансиста Вадима Гетьмана і начальника Південно-Західної залізниці Бориса Олійника, а також відомого російського політика й опонента Володимира Путіна Галини Старовойтової. «За оперативною інформацією» — це означає, що «поплив» і «розколовся» хтось із членів банди та (або) в розпорядженні слідства були відповідні агентурні повідомлення. Але до суду справа пішла без цих епізодів, які так і не отримали своєї реалізації.

Банда Шагіна була причетна до вбивства Галини Старовойтової, відомого російського політика й опонента Путіна

Чому?

Шагіна було затримано у квітні 2000 року. Його вели, повторюся, щонайменше рік. Влітку слідство почало копати фінансову складову діяльності «Топ-Сервісу», яка давала вихід на кураторів Шагіна, схеми збагачення, залучених у реалізації цих схем відомих політиків і високих чиновників. Вперше в Україні слідство вийшло на розгалужену злочинну організацію, створену в Україні за сприяння спецслужб РФ і легендовану під успішний бізнес і бандитське угруповання. Організацію, опікувану відомими в Україні проросійськими політиками.

Саме тому слідство вело МВС, яке в той час очолював амбітний Юрій Кравченко. Тоді був дієвий карний розшук, ефективний УБОЗ, досвідчені слідчі й технічні можливості — розслідування можна було замкнути в одній структурі, звівши до мінімуму ризик зради, втрати свідків і витоків. Всього цього не було в ГПУ. А в СБУ завжди була інша проблема — зрада на користь Росії.

До того ж тільки справою Шагіна «орли» Кравченка не обмежилися — мета була явно масштабнішою. Згадаймо, що перед цим УБОЗ та УБЕЗ МВС вже щільно і системно пресували людей і комерційні структури, що входили в орбіту СДПУ(о). Для керівництва МВС вже не було секретом, що собою являла ця публіка, на спецслужби якої держави працювала, до чого була причетна і яку сучасну спецтехніку, включно з прослуховувальною апаратурою, використовувала. Справа Шагіна була всього лише ключем до виявлення і знищення цієї масштабної, ворожої щодо України організації з усіма ознаками російської резидентури.

Ще півроку-рік активного слідства, і багато нинішніх відомих політиків — друзів Кремля — сиділи б на нарах.

І тут пролунав «касетний скандал», вбивство журналіста Гонгадзе і «плівки Мельниченка» (в яких, до речі, також зафіксовано інтерес Кучми до ходу розслідування справи «Топ-Сервісу»).

16 вересня — день зникнення Гонгадзе — круто змінив курс України. Того дня в авіакатастрофі загинув куратор розслідування справи Шагіна і керівник всього оперативно-слідчого блоку, включно з УБОЗом, генерал Леонід Бородич. Він розбився під час демонстрації фігури вищого пілотажу на спортивному Як-52, на очах міністра Юрія Кравченка. Нагадаємо, Ігор Шагін відвідував той самий аероклуб і займався авіаспортом разом з Бородичем. У збіги автор не вірить.

Силовий блок МВС залишився безголовий. Як такого розслідування причин катастрофи не було, тому що невдовзі під улюлюкання натовпу і камлання про «злочинний режим Кучми» у виконанні Юрія Луценка у відставку подав Кравченко. Після цього розслідування справи банди Шагіна заморозили: в суд пішли лише епізоди бандитизму і незаконного повернення ПДВ — те, що встигли накопати і залізобетонно закріпити. І Шагіну довелося сісти.

Усі вісім років його перебування в колонії для «довічників» були обставлені прекрасними умовами утримання та харчуванням. Тюремники визнали самі, що за гроші Шагіна вони відремонтували капітально всю колонію — ну і йому відплатили.

А 8 жовтня 2016 року набув чинності закон №1492-VIII від 7 вересня того ж року, що дозволив злочинцям, засудженим до довічного ув'язнення, виходити на свободу. Відтепер за замахи на вбивство більше не засуджуватимуть до найвищої в Україні міри покарання.

Цитую:

«2) статтю 68 після частини третьої доповнити новою частиною такого змісту: «4. Довічне позбавлення волі за вчинення готування до злочину та вчинення замаху на злочин не застосовується, крім випадків вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, передбачених у статтях 109–114-1, проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, передбачених у статтях 437–439, частині першій статті 442 та статті 443 цього Кодексу».

На думку автора — зразкова спецоперація, проведена для звільнення спецслужбами РФ своєї агентури. Така ж сама, як і сумний пам'яті «закон Савченко». Зрозуміло, що його ухвалення було б неможливим без голосів депутатів від БПП і «Народного фронту».

І першим засудженим «довічником», що вийшов із в'язниці, став член банди «Топ-Сервіс» Костянтин Стариков. Це сталося незабаром після того, як закон набув чинності, в тому ж 2016 році.

Трохи пізніше, 1 грудня минулого року, на свободу вийшов ватажок диверсійного угруповання, легендованого під банду, Ігор Шагін, а також ще двоє його подільників — Маркун і Гандрабура. І — жодних коментарів людей у погонах, завсідників Facebook!

Україна втратила останнього реального свідка подій другої половини 1990-х. Чиї свідчення могли бути безцінними — як для розуміння механізмів експансії російських спецслужб в Україні, так і для виявлення й нейтралізації їхньої агентури в нашій державі. Праця сотень оперативників і слідчих, часто таких, що ризикували життями, пішла прахом.

Всім чиновникам України цей випадок показав: їх можна практично безкарно вбивати — і держава їх ніяк не захистить. Ба більше, відпустить на свободу їх убивць.

Шагін міг бути затриманий після виходу з колонії і стати фігурантом нового кримінального розслідування. Але для цього потрібно, щоб СБУ, ГПУ і МВС очолювали не пристосуванці та випадкові для України люди, а, щонайменше, патріоти нашої країни. Професіонали з інституціональною пам'яттю. Запитайте, що це означає, у Грицака, Авакова та Юри-прокурора.

Цей випадок ще раз показав, що нинішнє керівництво держави — не державники, воно не здатне мислити стратегічно. Гірше того, той стан речей, який ми спостерігаємо на третьому році війни в силовому блоці, — це руйнування основ держави під виглядом реформ. Або — системна робота на ворога низки перших осіб держави.

Автор: Станіслав Бондаренко, спеціально для «Ракурсу»


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter