Новини
Ракурс

Антропний принцип для українського правосуддя

Не хотілося коментувати підписання главою держави одіозного 800-сторінкового законопроекту №6232 від 23 березня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів». Але доведеться.


.

Раніше було як: я Пастернака не читав, але, як і всі, засуджую. Тепер: я кодекси не читав, не бачив опублікованого тексту (і ніхто не бачив), але схвалюю!

Круглий стіл, який днями проходив за участі заввідділу Адміністрації президента Віктора Короленка з метою самовихваляння власних реформ, був не просто безпредметним гаянням часу, а форменим знущанням, адже на той момент закон не було опубліковано. Ви спочатку покажіть текст закону. Що ви обговорюєте?

Я майже певен, що після публікації закону розгориться скандал, бо з'ясується, що пленарний зал Верховної Ради був не останньою інстанцією, де правили й переписували окремі частини проекту №6232... 

По-друге, все це шоу нагадувало пролог останнього акту п'єси «Голий король проводить голі реформи». Я добре пам'ятаю ейфорію літа 2013 року, коли Януковичу здалося, що він — Бог. Ну, або заступник. Де він тепер? Можна певний час морочити голову певній кількості людей. Але не можна весь час обдурювати всіх.

Всі розмови про судову реформу мають на меті зовсім інше: на міжнародній арені — для окозамилювання перед західними партнерами, на домашньому подіумі — для відволікання уваги народу, для створення видимості того, що щось відбувається й ось-ось почне налагоджуватися...

Все це блеф. Коли обман розкриється, стане тільки гірше: сама ідея реформ буде дискредитована. Людей більше не спокусиш байками. Наступного разу скажуть: реформи правосуддя ми вже проводили. Марно. Це як в анекдоті: книжку ми йому вже дарували, книжка в нього вже є...

Слова Віктора Короленка про те, що ми є свідками найзначніших реформ за останні 26 років, не можуть не викликати сміх. Як же тоді ухвалення Конституції 1996 року? Ухвалення нових кодексів у 2004–2005... Подібний законодавчий розгардіяш стає контрпродуктивним.

Нагадаю, що основні матеріальні та процесуальні кодекси Німеччини було ухвалено понад сто років тому, ще за Бісмарка. Кодекс Наполеона було ухвалено в 1804 році, і хоча за 200 років він зазнав чимало поправок, але в цілому це все той самий Кодекс знаменитого корсиканця.

Багато хто вважає себе Наполеонами, але не кожен наважиться ухвалити свій власний цілком новий кодекс. В українських реаліях це звучить так: новий кодекс ще одного Наполеона...

Немає чого робити? Реформуйте таблицю Менделєєва! Он вона, в кожному кабінеті хімії 100 років висить, нереформована...

Реформа — це як пошиття костюма. Перш ніж псувати тканину, треба зняти мірку. Не можна шити абстрактний костюм середнього розміру. Всі люди різні й костюми у них різні.

Перш ніж розпочинати реформи, непогано було б, узагалі-то, провести дослідження: у чому основні проблеми та недоліки правосуддя, що викликає основні нарікання простих громадян тощо. Потрібно провести серйозне узагальнення судової практики на предмет вузьких місць і лазівок у чинному законодавстві — і лише після цього обирати методи лікування проблеми.

На що головним чином скаржаться прості громадяни? На відсутність справедливості в судах! Тому до судів і немає довіри. Відсутність справедливості — Юстиції — у храмі Феміди — ось ключове питання. Нас же весь час намагаються відволікти на другорядні фактори.

«Ми увіллємо нову кров у правосуддя!» — хвалилися організатори конкурсу до нового, без слова «Україна», Верховного суду. Тільки ось запитання: чи може допомогти переливання крові небіжчикові? Адже якщо вже труп — то закопуйте. Ані штучне дихання, ані видалення апендициту не допоможуть...

«Зате нові кодекси допоможуть швидко й ефективно розглядати справи!» — вихваляються в АП. Але якщо рішення суду несправедливе — який сенс, якщо його ухвалять швидко? Розмова має безглуздий характер, при цьому нас усіх тримають за дурнів.

На що поставлено головний акцент у нових кодексах? На посилення змагальності й диспозитивності процесу. Але це все хоч і важливі, але — підкреслю і виділю жирним — другорядні фактори судового процесу. Вони не є самоціллю.

Яка мета футбольного матчу? Перемога! А нам кажуть, що мета — збільшити число кутових ударів по воротах. Це важливо, але не це мета гри у футбол…

Поставлю запитання на засипку пану Філатову, заступнику голови АП: невже ви вважаєте, що можна ототожнювати змагальність і справедливість? Якщо на те пішло, то вони не просто не тотожні, а перебувають у деякому протиріччі. Бо у змагальності перемагає найсильніший, а справедливість — синонім правди. Зовсім не завжди правда за сильним. Часто так буває, що правим є слабкий, але він програє в суді сильному, у кого гроші й влада.

Ось саме це і не влаштовує народ! Люди хочуть розуміти, що їх вислухають і розсудять по совісті, а не залежно від товщини гаманця або спритності адвоката. Правота не вирішується змаганням або голосуванням.

Коли вся інквізиція, всі «вчені» були проти Коперника, і навіть Галілей відрікся — це рівно нічого не доводить, бо Коперник мав рацію. Не тому, що сильніший у змагальному диспуті. А просто тому, що мав рацію. Взагалі.

Люди хочуть не змагального диспозитивного процесу, де спритний адвокат може виставити дурнем того, хто правий, а повернення до судового слідства, щоб суд допоміг і підтримав слабкого, розібрався по совісті, і навпаки — осадив спритників, які на чорне кажуть біле і потрібні довідки купили...

Звичайно, ми не можемо з огляду на тисячі причин повернутися до ЦПК УРСР 1963 року, але розумний баланс між ініціативою суду (судове слідство) і диспозитивністю (змагальний процес) потрібно встановити. Зміцнення ж чистої змагальності за Філатовим веде нас ще далі від встановлення справедливості в судах. Тобто реформа рухається прямо в протилежному напрямку.

Зрозумілий і результат: посилення недоступності правосуддя простим людям, всі плоди реформи будуть виключно в інтересах товстосумів та адвокатської мафії. Де ж у цій схемі народ?

Було стільки радості у реформаторів, що народ повністю усунуто від формування судової влади, не лише прямо через вибори, але навіть опосередковано через обрання в парламенті делегатами від народу. Тепер же простому народові зовсім вкажуть на двері у храмі Феміди.

Сміховинними виглядають доводи захисників реформи з АП. Не можу втриматися, щоб не дати підрядковий коментар.

Тези Банкової виглядають так:

1. «Розширюються можливості вибору способу захисту порушеного права на стадії звернення до суду: позивач може звернутись з будь-якими вимогами, які не повинні суперечити законам чи порушувати права інших осіб».

А хіба це не так зараз? Звичайно, з будь-якими вимогами. Але не будь-які задовольнять!

2. «Право суду за заявою позивача запропонувати інший спосіб захисту, ніж той, який зазначений в позовній заяві».

Це прямо суперечить принципу диспозитивності й знаменує тихе повернення до ідей ЦПК УРСР 1963 року.

3. «Спрямування на більшу змагальність судового процесу: можливість замовлення висновків експерта до судового розгляду».

Хто заважає зараз замовити до суду експертне дослідження? Але воно саме так і буде називатися — дослідження. Судова експертиза — те ж саме, але її призначає суд і віддає ВСІ матеріали справи експерту. Тому сторони не отримають свободи дії, адже експертиза призупиняє слухання справи.

4. «Диспозитивність судового процесу: можливість розгляду справи за правилами спрощеного провадження чи загальними правилами (за аналогією з судочинством Великої Британії)».

Самі собі суперечать з диспозитивністю. Або не знають, про що йдеться?

5. «Запроваджується принцип пропорційності судового процесу: прийняті судові рішення повинні бути збалансованими, виходячи з інтересів учасників справи».

Який сенс у принципі пропорційності, коли зі ст. 129 Конституції прибрали принцип законності?

6. «Встановлюються нові правила визначення юрисдикції та підсудності справ: ключовою ознакою стає предмет спору, а не суб’єкт; запровадження інституту «похідних вимог».

Маячня. Похідні вимоги про стягнення одночасно з боргом ще й пені, штрафу, відсотків, неустойки — старі, як Цивільний кодекс.

7. «Розширення засобів доказування: закріплення електронних доказів; включення показань свідків до доказів у господарському процесі».

Свідки в госппроцесі — єдине дрібне доопрацювання, яке заслуговує на маленький плюсик. Щодо нотаріальних показань свідка — то це марення сивої кобили. Це порушення права на допит свідка сторонами в суді. Крім того, де гарантія, що свідкові не дали підписати готові свідчення?

8. «Адвокатська монополія: необов’язкова участь адвоката у справах, що розглядаються в спрощеному провадженні (хоча, на думку Короленка, на перших етапах формування судової практики, скоріш за все, необхідність залучення адвоката буде обов’язковою в усіх формах проваджень)».

Це взагалі повний аут. Геть знахабніли?!Монополіяна рівному місці. При цьому у нас давно скомпрометовані будь-які дипломи та посвідчення. Все впирається в ціну питання…

9. «Закріплення в кодексах розумних строків розгляду справ, які, на думку Короленка, є реальними».

А зараз не те ж саме? Хто пам'ятає, що за всіма кодексам — ЦПК, ГПК, КАСУ — дається чітко два місяці на розгляд справи? Тільки ніхто цього не дотримується…

10. «Запровадження так званого електронного суду: суди апеляційної та касаційної інстанції розглядатимуть справи на основі документів, які в електронній формі будуть знаходитись у відповідному реєстрі».

Чергове прожектерство. У нас до багатьох судів не додзвонишся, бо злодії вкрали кабель... У провінції бракує елементарного канцелярського приладдя, паперу... Люди похилого віку взагалі це не сприймуть.

Резюмуючи все вищесказане, поділюся таким спостереженням.

У чому відмінність фізичних і юридичних законів? Фізичні закони не встановлюються з волі людини. Вони є наслідком того, наскільки точно вчений описує явища, які відбуваються в природі не з його волі, самі собою.

Закон всесвітнього тяжіння не пояснює природу гравітації, він лише описує, що вона прямо пропорційна добутку мас тіл, що притягуються, і обернено пропорційна квадрату відстані між ними. Ми не знаємо, чому, просто — ось так. Такий звичай у природи. Закон фізики дотримується тим точніше, чим точніше ми описуємо явище природи, а не тому, що якісь відповідальні особи уповноважені його дотримуватися.

Безумовно, Верховна Рада може внести до нього поправку і встановити, що яблука та груші падають вгору з дерев, а не вниз. Це призведе до порушення закону. Не тому, що хтось навмисне його порушив, а тому, що закон порушив сам себе, помилково описуючи властивості цього світу.

У фізиці багатьма вченими визнається антропний принцип. Якщо коротко в двох словах, то суть його така: може існувати незліченна безліч всесвітів, де можуть бути зовсім інші закони фізики, інші світові константи сили тяжіння, швидкості світла, розмірності простору тощо. Але лише в нашому тривимірному Всесвіті, де діють наші константи й наші закони фізики, змогла утворитися складна органічна матерія, що стала розумною мільярди років по тому. Тобто в нашому світі все підібрано та підігнано, тому будь-яке відхилення вліво-вправо від стандарту — і нашого розумного світу могло б і не бути.

Юридичні закони не буквально, але приблизно піддаються такій самій аналогії. Є природні закони розвитку кожного суспільства. Вони можуть змінюватися, але повільно, зі швидкістю переміщення материків по планеті. Можна вигадувати будь-які норми й доктрини, але юридичних законів дотримуватимуться тим точніше, чим ближчі вони до укорінених звичаїв і традицій. Саме тому таким сильним є «понятійне» право і «понятійний» арбітраж авторитетних осіб. Тому що це відповідає поняттям і уявленням суспільства.

За аналогією з антропним принципом у фізиці можна висунути таку гіпотезу: за всього різноманіття суспільно-політичних і філософських доктрин, у кожного суспільства є своя, найбільш стійка правова система, яка властива саме цій країні, регіону, громаді тощо. Тому реформаторам треба не вправлятися в перенесенні чужого досвіду в невластиві реалії (умовно кажучи, не висаджувати кукурудзу в Заполяр'ї), а знайти саме те, що природним чином нам підходить. У Маямі можуть рости пальми, але у нас вони не приживуться. Це не добре і не погано. Це визнання реальності.

Тому реформаторам, на майбутнє, потрібно займатися не розведенням апельсинів у поліських болотах, а пропонувати саме ті механізми, які нам дорогі, близькі та зрозумілі. Які можна впровадити без зайвого перенапруження.

Так, можливо така правова система буде не дуже до вподоби західним експертам. Ну то й що? Захід — є Захід, Схід — є Схід. І разом їм не зійтися. Просто не треба себе обманювати.

Ну а щодо проекту №6232, то, виходячи з вищевикладених принципів, закону будуть дотримуватися і він буде виконуватися лише в тій мірі, в якій відповідає реаліям і традиціям українського суду початку XXI століття. В іншій частині це будуть майже мертві норми.

Тобто на першому етапі реформа зведеться до механічного перейменування судів і перенумерації статей кодексів. І це все. А ось на другому... Тільки другого етапу не буде: прийде новий Наполеон зі своїм новим кодексом. І так до нескінченності. Доки не буде розірвано порочне коло і ми не зрозуміємо, що просто повинні прийти до гармонії самі з собою. І насамперед — правова система. Природу не обдуриш. Вона все одно візьме своє.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter