• Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода
  • Новини України
Ракурс

Риби-лоцмани в каламутній воді МОЗ, або Що чекає на громадське здоров’я в Україні

Важко не помітити, що в нашій країні відбулося перенесення акцентів з суспільно важливих напрямів у медицині на активно лобійовані

Директором «Центру громадського здоров'я МОЗ України» став Володимир Курпіта, виконавчий директор ЛЖВ — Всеукраїнської мережі людей, що живуть з ВІЛ. Таке рішення 5 грудня ввечері ухвалила комісія профільного відомства, заслухавши конкурсні пропозиції двох претендентів на цю посаду. Новина оперативно з'явилася на сайті Міністерства охорони здоров'я, де звично не забули згадати про відкритість і прозорість минулого конкурсу.

Напевно, у МОЗ своє розуміння цих затертих до дір у нашій країні слів, які, наче риби-лоцмани, супроводжують акул корупції. Можливо, вони означають лише трансляцію конкурсного відбору на сторінці міністерства в Facebook? Однак попри декларовану кришталеву відкритість, багато запитань залишається за кадром. Скільки заявок на конкурс було подано — невідомо. Широку громадськість сухо повідомили: до фінального етапу конкурсу було допущено двох кандидатур. Залишається тільки гадати — чи то вимоги були завищені, то чи потенційні претенденти махнули рукою, пам'ятаючи результат минулого, чи то...

Держустанову «Центр громадського здоров'я МОЗ України» (далі — Центр) профільне міністерство зареєструвало в Єдиному держреєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 31 травня 2016 року. Обов'язки глави Центру було покладено на Наталію Низову, лікаря-гінеколога, директора реорганізованого ДУ «Український центр контролю за соціально небезпечними захворюваннями Міністерства охорони здоров'я України». Напевно, ті, хто призначав, керувалися довгим послужним списком Наталії Миколаївни: доктор медичних наук, професор, заслужений лікар України... А також близька подруга і соратник екс-міністра охорони здоров'я Раїси Богатирьової, яка віртуозно пиляла бюджетні гроші.

Минулого року на головне крісло в новоствореному відомстві претендували шестеро кандидатур. Після проведення конкурсу посада залишилася за Низовою: вона стала переможцем відбору та підписала контракт на рік.

Вельми цікавою є історія створення самого Центру (більш детально про це — у статті «МОЗ і громадське здоров’я як поле для непродуманих експериментів»). Не чекаючи на результати громадського обговорення проекту Концепції розвитку громадського здоров'я України, Міністерство охорони здоров'я оперативно витягнуло з-під поли наказ №604 «Про створення державної установи «Центр громадського здоров'я Міністерства охорони здоров'я» (від 18 вересня 2015 року). Для того щоб побудувати «систему громадського здоров'я», запланували «провести об'єднання шляхом злиття» понад 40 медичних установ різних напрямів (інститутів, центрів, лабораторій), що працюють в кількох містах України. Керувати гігантом і його бюджетом, звичайно ж, передбачалося зі столиці.

Ідея створення Центру виникла ще тоді, коли міністром охорони здоров'я був експат з Грузії Олександр Квіташвілі. Ноги ростуть з Національної стратегії реформування системи охорони здоров'я, підготовленої так званою Стратегічною дорадчою групою, яку й очолював Володимир Курпіта. Стратегію критикували і народні депутати з профільного комітету Верховної Ради, рознесли в пух і прах експерти, громадські організації, практикуючі медики. Однак ніхто й подумати не міг, що цей текст згодом стане документом, на підставі якого готуватимуть урядові та відомчі рішення.

Коло замкнулося. Ініціатор створення Центру у «відкритому і прозорому конкурсі» був обраний його головою.

Володимир Курпіта

Хто краще знає потреби сфери громадського здоров'я та має більш комплексний підхід до розвитку Центру? Роман Родина (екс-головлікар Українського центру контролю за соціально небезпечними захворюваннями) або Володимир Курпіта (військовий лікар, у 2005–2009 роках працював у ВООЗ, у 2009–2014 очолював громадську організацію ЛЖВ, у 2014 році три місяці пропрацював главою Державної служби боротьби з ВІЛ/СНІД та іншими соціально небезпечними захворюваннями, потім знову повернувся до ЛЖВ — на посаду виконавчого директора)? Відповідь на це запитання і мала знайти конкурсна комісія.

Після оприлюднення кандидатур, які беруть участь у конкурсі, майже не було сумнівів, хто переможе. Мені здалося, що в цьому не сумнівалися і присутні члени комісії в кількості 11 осіб. Дехто і зовсім не приховував повну відсутність інтересу до виступів. Із заздрістю уявляю, як багато завдань одночасно з керуванням авто встигає вирішити не лише на червоних сигналах світлофора дама — член комісії, яка не втомлюється на засіданні віртуозно строчити і в телефоні, і на планшеті.

Що чекає на громадське здоров'я в Україні? Як уже згадувалося вище, Центр є правонаступником закладів, установ і підприємств, які припиняють свою діяльність згідно з наказом Міністерства охорони здоров'я №604. Оптимізація, як і слід було очікувати, проходить зі складнощами. Минув рік, але досі не вирішено питання з приєднанням Українського науково-дослідного протичумного інституту ім. І. І. Мечникова. Зробити це непросто, адже він знаходиться в Одесі.

Роман Родина, який працює в Центрі з березня 2017 року, називає сьогодні дві основні проблеми: відсутність необхідної законодавчої бази та опір людей. І робить акцент: щоб не втратити епіднагляд над інфекційними захворюваннями, має бути розроблено чіткий план перехідного періоду.

На це відомство покладено багато завдань. Центр має відповідати за збереження та зміцнення здоров'я населення, проводити оцінку епідеміологічних ризиків, епіднагляд і моніторинг захворювань, заходи з організації біологічної безпеки та біологічного захисту, лабораторні дослідження в галузі санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, а також вживати заходів для попередження, локалізації й ліквідації спалахів інфекційних захворювань та епідемій.

З огляду на мегаактуальність, у Центрі створили підрозділ стратегії імунізації, основне завдання якого — аналіз ситуації в Україні, перегляд календаря вакцинації. Багато країн давно змінили свої пріоритети й внесли зміни до національних календарів профілактичних щеплень. Наприклад, імунізація проти ротавірусної інфекції відбувається за кошт держави. На жаль, у нашій країні за останні два роки створено ідеальні умови для подальшого зниження охоплення вакцинацією і виникнення спалахів та епідемій керованих інфекцій.

В Україні також відсутні заходи щодо боротьби з внутрішньолікарняними інфекціями, які завдають значної шкоди здоров'ю пацієнтів, нерідко призводячи до летального результату. У нашій країні немає національної стратегії в частині зваженого використання антибіотиків у медицині людини й ветеринарній медицині, чому в розвинених країнах приділяють велику увагу.

Український інститут стратегічних досліджень, який влився в Центр громадського здоров'я, займатиметься аналітикою. Визначатиме найбільш проблемні питання в громадському здоров'ї українців. А ось чи приділятиметься належна увага всім мегаважливим проблемам — питання риторичне. Важко не помітити, що в нашій країні відбулося перенесення акцентів з суспільно важливих напрямів у медицині на активно лобійовані. І сьогодні представники громадських і пацієнтських організацій нерідко не лише обстоюють інтереси своїх пацієнтів (вибачте за тавтологію), впливають на схеми лікування і вибір препаратів, а й займаються кадровими чистками, рекомендують, а часом і вимагають посадити потрібних людей у звільнені крісла.

Читайте також: Медреформа: знімаємо рожеві окуляри, або Про що недоговорює МОЗ

Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Версія для друку



Загрузка...



    Загрузка...