• Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода
  • Новини України
Ракурс

Міністр юстиції Петренко: «Мухарський, вдягніть труси!»

Соціальні плакати СРСР. Діти — наше майбутнє. 1923 рік

Перш ніж рубати з плеча питання сімейних стосунків, уряду та парламенту варто зрозуміти: стосунки між чоловіком і жінкою не вирішуються ані судом, ані кодексом

Тихо й буденно завершився в парламенті розгляд законопроекту №7277 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку примусового стягнення заборгованості зі сплати аліментів».

Я нагадаю, що цей одіозний набір поліцейських заходів, який має лише дотичний стосунок до вирішення сімейних проблем, було розроблено групою авторів на чолі з Іриною Луценко — жінкою, судячи з усього, суворою, яка і чоловіка тримає в їжакових рукавицях, і іншим непорядним чоловікам на кшталт аліментників спуску не дає.

У проекті №7277 пропонувалося встановити такі драконівські заходи, як наділити державного (і навіть приватного) виконавця у виконавчому провадженні правом без суду обмежувати боржників у праві виїзду за кордон, знову ж без суду і слідства застосовувати до боржників привід органами національної поліції з будь-якого дріб'язкового приводу, дозволяти одному з батьків, з ким мешкає дитина, без згоди другого вивозити дитину за кордон на строк до одного місяця тощо.

При цьому сама автор — генеральна прокурорка Луценко — пішла ще далі й запропонувала поправку до Кримінального кодексу такого змісту:

«Стаття 164-1. Невизнання батьківства

Умисне приховування (невизнання) чоловіком і жінкою (разом або окремо) батьківства щодо дитини, яка походить від чоловіка, —

карається штрафом від двохсот до восьмисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від вісімдесяти до ста двадцяти годин.

Батьки несуть солідарну відповідальність».

Божевільнішої поправки навіть важко уявити. Якщо чоловік і жінка разом або окремо приховують походження дитини, то це, вже вибачте, є таємницею їхнього приватного життя, на яку вони мають право згідно з Конституцією. Якщо ж ідеться про таємницю усиновлення — то її розголошення й зовсім є кримінально караним діянням.

Але, дякувати богові, окрім родичів генерального прокурора в парламенті є й інші народні депутати, які вичистили законопроект і викинули всі поправки до Цивільного процесуального кодексу, до закону «Про виконавче провадження» тощо, які допускали позасудове свавілля.

Було також знайдено компроміс щодо права одного з батьків в односторонньому порядку вивозити за кордон дитину без згоди другого з батьків. У ч. 5 ст. 157 Сімейного кодексу було застосовано таку формулу:

«5. Той із батьків, з ким за рішенням суду проживає дитина, самостійно вирішує питання щодо місця проживання (перебування) дитини, місця і форми навчання, отримання дитиною медичної допомоги, оздоровлення.

Той із батьків, з ким за рішенням суду проживає дитина, самостійно вирішує питання щодо тимчасового виїзду дитини за межі України з метою лікування, навчання дитини за кордоном, відпочинку, за наявності довідки, виданої органом державної виконавчої служби про наявність заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців.

Довідка про наявність заборгованості зі сплати аліментів видається органом державної виконавчої служби у порядку, встановленому законом».

Безумовно, варто ознайомитися з текстом закону №2199, спрямованого 18 грудня 2017 року на підпис президенту, перш ніж робити остаточні висновки. Але порівняльна таблиця поправок до другого читання була більш ніж обнадійливою.

Не може не викликати здивування той факт, що значна частка нового закону буде присвячена поправкам у щойно ухвалені придуркуваті процесуальні кодекси — ЦПК, ГПК, КАСУ, які ще не встигли набути чинності, а їх вже потрібно «поправляти».

От уже ніколи б не подумав, що поправки до Господарського процесуального кодексу мають стосунок до питань посилення боротьби з неплатниками аліментів! Це зайвий раз ілюструє той законодавчий безлад, в якому народжуються такі, з дозволу сказати, законодавчі акти. Ось вже де точно слід стягувати «аліменти» з батьків (і матерів) таких законів!

Однак, захистивши порядних боржників, які не мають стосунку до проблеми аліментів, Верховна Рада сповна відігралася на дійсних аліментниках, запропонувавши їм весь набір можливих кар — від позбавлення водійських прав до заборони на виїзд і суспільно-корисних робіт, невиконання яких може загрожувати адміністративним арештом.

Все це добре. Але тільки з одного боку. Подивімося на ситуацію з іншого боку. З державного.

Ось, наприклад, відомий актор, співак і шоумен Антін Мухарський зняв труси і вийшов голим на Майдан Незалежності, протестуючи проти ухвалення проекту №7277. Свій вчинок він мотивував тим, що став жертвою матеріальних претензій своєї колишньої, якій він заборгував астрономічну суму по аліментах. І тепер він (з його слів) ледве зводить кінці з кінцями.

Антін Мухарський протестує проти ухвалення законопроекту №7277

На цей яскравий перформанс не менш дотепно відповів міністр юстиції: «Я рекомендую цьому пану вдягти труси і заробити грошей, щоб заплатити своїм дітям. Ще раз повторю, що всі кошти, які сплачує доросла людина у вигляді аліментів, — це власність дитини. Якщо ти народив трьох дітей, значить, ти повинен їх утримувати», — сказав Павло Петренко.

Воно наче й правильно, з одного боку. А з іншого — якби він «не народив»? Кому від цього стало б краще?

Вся проблема в тому, що абсолютно нерозумною, недержавною політикою нинішній режим, ухваливши проект №7277, приведе до жахливого падіння народжуваності в країні. І я не жартую. Звичайно, якщо політика нинішнього уряду Гройсмана-Порошенка спрямована на те, щоб якомога менше українців жило на цій землі, то вони все роблять правильно. Але за 10 років ми виявимо, що у нас величезна диспропорція в розподілі людей за поколіннями: дуже багато пенсіонерів і дуже мало молодих і активних платників податків дітородного віку.

За часів злочинного режиму Януковича кожній жінці, яка народила, виплачувалось приблизно по 29 тис. грн, що на ті часи становило понад 3500 дол. На теперішній курс — це майже 100 тис. грн! І люди реально пішли народжувати. Хоча тоді і стан економіки був куди як перспективнішим.

Що запропонувала нинішня влада молодим батькам? Батькам — повістки до військкомату, а мамам — ілюзорну можливість ходити по судах вибивати аліменти?

На жаль, нікому з народних депутатів не спала на думку банальна річ: часто аліменти не платять з вельми прозаїчної причини — бідність, безгрошів'я, наявність іншої сім'ї та інших дітей, яких теж треба утримувати.

З досвіду судової практики скажу, що проблема аліментів — не юридична, а соціальна. Там, де народження дитини було усвідомленим вибором обох батьків, зазвичай не виникає проблем із забезпеченням дитини. Але такі сім'ї в меншості.

Головна проблема — велика кількість незрілих шлюбів. Наприклад, «молодіжних» — вони самі ще діти, часто студенти, завели дитину чисто по приколу, потім здали бабусям і забули. У них ще немає ані рівня розуміння соціальної відповідальності, ані матеріальних можливостей. Самі ще живуть на шиї у батьків.

Або, наприклад, «зальотні» шлюби і «зальотні» діти. Не будьмо ханжами. Вони становлять значну частку сімейних стосунків. Але не завжди працює принцип «звикне, то й полюбить». Іноді, як співає Меладзе, треба просто піти... Зазвичай такі батьки незабаром заводять нові сім'ї. І ось парадокс. Так, він аліментник. Але в нього на утриманні є й інші діти. Ви не в нього відбираєте шматок хліба — в іншої дитини. Щоб в одному місці побільшало — треба, щоб десь поменшало.

Безгрошів'я і бідність не вирішується через адміністративний розподіл і репресії. Потрібно розвивати економіку, давати людям роботу, відновлювати адекватну допомогу по догляду за дитиною. Чомусь 172 тис. грн зарплати генеральному прокурору платити можемо, хоч він дармоїд, яких світ не бачив, а одиноким матерям грошей немає!

Знову ж таки, будьмо відвертими. Дуже часто питання стягнення аліментів застосовується з недобросовісною метою — зведення рахунків між колишнім подружжям, з метою шантажу тощо. Автору цих рядків не раз доводилося стикатися з ситуацією, коли з одного боку є заможний бізнесмен, який любить своїх дітей (часом позашлюбних), а з іншого — акула, хижачка, яка вважає, що чоловік, який став батьком її дитини, зобов'язаний тепер утримувати її — довічно. Хоча сама не працює, веде гламурний спосіб життя. Зазвичай такі дами в'ються парами з досвідченими адвокатами, які вміють «роздягнути» опонента. Тому голий Мухарський без трусів — це не метафора, це проза життя.

Який підсумок такої політики? Різке падіння народжуваності, підвищення середнього віку нації, підвищення навантаження на Пенсійний фонд і зростання дефіциту його бюджету, зниження абсолютних обсягів ВВП.

Який же вихід?

Я не буду нікому давати порад і вчити життя. Але ось що цікаво. 8 липня 1944 року було видано указ Президії Верховної Ради СРСР «Про збільшення державної допомоги вагітним жінкам, багатодітним і одиноким матерям, посилення охорони материнства і дитинства, про встановлення почесного звання «Мати-героїня» і заснування ордена «Материнська слава» і медалі «Медаль материнства».

За довгою бюрократичною назвою ховалося ось що. З одного боку, запроваджувалися невеликі виплати на дітей і різні пільги та блага. З іншого, встановлювалося таке:

«19. Встановити, що тільки зареєстрований шлюб породжує права та обов'язки подружжя, передбачені кодексами законів про шлюб, сім'ю і опіку союзних республік.

Особи, які фактично перебувають у шлюбних стосунках до видання цього указу, можуть оформити свої стосунки шляхом реєстрації шлюбу із зазначенням строку фактичного спільного життя.

20. Скасувати існуюче право звернення матері до суду з позовом про встановлення батьківства та про стягнення аліментів на утримання дитини, яка народилася від особи, з якою вона не перебуває в зареєстрованому шлюбі».

Багато хто справедливо зауважить, що ці норми мають дискримінаційний характер, по суті, заохочуючи позашлюбні зв'язки, без жодного ризику матеріальної відповідальності. І формально матимуть рацію. Але, з іншого боку: на дворі 1944 рік, мільйони чоловіків полягли на полі бою, в тилу часто на десять баб один мужик, і той каліка. Як бути, як піднімати країну?

Отже, автори указу від 8 липня 1944 року теж не дурні були, хоча й циніки.

Цікавий результат дії указу: згідно з довідкою, підписаною в 1956 році генеральним прокурором СРСР Руденком і міністром МВС СРСР Дудоровим, «за період з 1945 по 1955 роки включно народилося 8 652 000 дітей, у свідоцтвах про народження яких немає запису про батька». Тобто за 10 голодних повоєнних років — плюс 8,6 млн нових громадян, і це тільки позашлюбні діти, не рахуючи народжених у шлюбі.

Указ було скасовано лише в 1968 році! Не випадково після війни в СРСР спостерігався справжній «бебі-бум». Хоча люди жили в бараках і їли картопляні лушпайки.

Якщо порівнювати голодне повоєнне дитинство, то нам ніби як гріх скаржитися. Тільки чомусь за останні 10–20 років в Україні стало менше на 10 млн громадян, неначе війна щойно пройшла світова...

Тому перш ніж рубати з плеча питання сімейних стосунків, я наполегливо раджу нашому урядові й парламенту трохи вивчити історичний досвід і зрозуміти просту річ: стосунки між чоловіком і жінкою не вирішуються ані судом, ані кодексом. Соціальні проблеми суспільства не мають юридичного рішення.

Читайте також: Третя стадія розкладання держави

Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Версія для друку






    Загрузка...