• Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода
  • Новини України
Ракурс

Загроза дифтерії — реальний стан справ

Під час епідемії кору та очікуваного з дня на день агресивного грипу українцям пропонується вакцинувати себе і дітей проти дифтерії

Ботулізм, менінгококова інфекція, гепатит А, кір... Інфекційні захворювання останнім часом буквально випробовують Україну на міцність. Не дивно, що новина про зафіксований випадок дифтерії в м. Рубіжне на Луганщині серйозно сколихнула наше суспільство. Трохи пізніше Міністерство охорони здоров'я повідомило, що після проведення досліджень у референс-лабораторії Центру громадського здоров'я підозри лабораторно не підтвердилися. Водночас головний лікар Рубіжанської міської лікарні Едуард Кравченко запевнив, що інформація про захворювання одного з пацієнтів на дифтерію є правдивою. Хто ж помилився? Чи не накриє Україну, яка вже втомилися боротися з кором, ще один дев'ятий вал — дифтерія?

«Чоловік захворів на класичну форму дифтерії, яка не підтвердилася лабораторно шляхом бактеріологічного дослідження. Доступу до інших досліджень — так званих серологічних — ми сьогодні не маємо. Діагноз будь-якого інфекційного захворювання ставиться за сукупністю клініко-лабораторних даних. Тобто якщо ми не отримуємо підтвердження в результаті бактеріологічного посіву, це не означає, що захворювання немає. Діагноз дифтерія був поставлений», — пояснює завідувачка кафедри інфекційних хвороб Національного медичного університету імені Богомольця, професор Ольга Голубовська.

Виявити збудника дифтерії за допомогою бакпосіва не вдається, на думку Голубовської, у двох випадках: якщо пацієнт пізно потрапив до стаціонару або тривалий час вживав антибіотики. В цьому випадку обидва параметри збіглися: чоловік доволі довго хворів і чим тільки не лікувався. Лише після візиту до інфекціоніста йому було поставлено діагноз. «До речі, в 90-і роки під час спалаху дифтерії приблизно до 25% всіх випадків захворювання бактеріологічно не було підтверджено», — додає професор.

 

До десяти випадків захворювання на дифтерію реєструється щорічно в багатьох країнах, зокрема і європейських. В останні роки в Україні, згідно зі статистикою, їх дуже мало, наприклад, минулого року й зовсім не було зареєстровано жодного випадку цього серйозного інфекційного захворювання. Однак, на думку експертів, радіти навряд чи варто: це скоріше свідчить про низьку настороженість медиків.

Святослав Протас, екс-керівник Державної санітарно-епідеміологічної служби, пояснив, чому в Україні недоступне серологічне дослідження на дифтерію: «У нас відсутній дифтерійний діагностикум. Він виготовляється в Росії, препарати якої як агресора не закуповуються. Але альтернативні шляхи також не запропоновані. Не імплементовані європейські методи лабораторної діагностики».

Навіть один випадок дифтерії через небезпеку інфекції, за словами Протаса, розцінюється як спалах. Попри те, що контагіозність (заразність) дифтерії є нижчою, ніж у кору (зі 100 осіб, які контактували з хворим на дифтерію, можуть захворіти 15‒20 людей, в той час як в аналогічному випадку з кором — 80‒90), показники летальності у дифтерії набагато вищі. Так, під час спалаху в 90-і роки на дифтерію захворіло близько 20 тис. осіб, близько 700 померли.

Небезпечна дифтерія (на відміну від кору, епідпаротиту) також тим, що джерелом хвороби може бути як хворий, так і здоровий бактеріоносій. Це істотно впливає на поширення інфекції. Число бактеріоносіїв у суспільстві може досягати 10‒15%.

«Раніше, коли існувала система епіднагляду, колективи, насамперед дитячі, регулярно бактеріологічно обстежувалися на предмет носійства дифтерії. Всі носії проходили санацію у лікувальних закладах. Сьогодні держава на себе це питання не бере. Отже, ця проблема лягає на плечі свідомих батьків та органів місцевої влади», — вважає Протас.

Найкращим захистом від дифтерії є вакцинація. Однак в Україні охоплення щепленням з кожним днем знижується. Беззахисними є не лише діти, дорослим потрібно робити ревакцинацію проти дифтерії кожні десять років: антитоксичний імунітет не є тривалим. Говорячи про інфекційні захворювання, часто згадують про їх циклічність. Нерідко забуваючи один нюанс: така періодичність характерна лише для тих суспільств, де не все гаразд із колективним імунітетом.

Як свідчать опитування, в нашій країні не так багато противників щеплень — 5‒7%. Скоріше відмова від вакцинації — це проблема недовіри до будь-яких державних інституцій, якості закуповуваних вакцин. Однією з причин зниження охоплення щепленнями, на думку Протаса, є відсутність державної програми з імунної профілактики: «В Україні з 2015 року відсутня державна програма імунопрофілактики. Нова досі не прийнята. Відсутність такої програми дозволяє у ручному режимі використовувати бюджет і не нести жодної відповідальності за невиконання тих чи інших заходів імунопрофілактики. Адже не встановлені відповідною програмою критерії, відповідні показники та відповідальні особи».

Ще однією мегапроблемою є відсутність у нашій країні протидифтерійної сироватки. Як, втім, і багатьох інших імунобіологічних препаратів. МОЗ переможно відрапортувало, що Індія (напевно, зі співчуття) передала Україні 900 доз рятівної сироватки від дифтерії. На думку експертів, для формування повноцінного запасу цього недостатньо. «Дві дози протидифтерійної сироватки повинні бути на кожному фельдшерсько-акушерському пункті — відповідно до стандарту, — пояснює Протас. — Одна-дві дози вводяться при легкій формі, при важких формах дифтерії потрібно 10‒15 доз. В Україні ФАПів близько 20 тис. Тож рахуйте, скільки потрібно доз. Я вже не беру рівень областей та районних лікарень».

Україна не готова до епідемій. У нашій країні немає національного незнижуваного запасу імунобіологічних препаратів (сюди входять протидифтерійні сироватки, сироватки проти ботулізму, протизміїні сироватки тощо). Про який резерв можна говорити, якщо на його формування закладається в бюджеті 162 тис. грн?

МОЗ намагається гасити пожежу кору, перерозподіляючи крихти «Пріорікса» (бельгійської вакцини проти кору, паротиту та краснухи) з однієї області в іншу, при цьому настійно закликаючи робити щеплення проти дифтерії. Вакцинуватися, безумовно, варто. Але чи потрібно бігти зараз у поліклініку, під час спалаху кору й на порозі епідемії грипу?

«Події дворічної давнини наштовхують на аналогію. Під час епідемії грипу, що забрала в Україні 300 життів, МОЗ розпочинає третій раунд додаткової вакцинації проти поліомієліту. Абсолютно марної, придуманої заради прийняття 12 млн доз вакцини проти поліомієліту, що виявилася надлишком перевиробництва при переході на двовалентну вакцину. Згодом 6 млн доз трьохвалентної ОПВ було утилізовано, — каже Андрій Волянський, лікар-імунолог, доктор медичних наук, завідувач кафедри клінічної імунології та мікробіології Харківської медакадемії післядипломної освіти. — Зараз, під час епідемії кору та очікуваного з дня на день агресивного грипу, українцям пропонують вакцинувати себе і дітей проти дифтерії та правця. Адже в країні понад 9 млн доз індійської вакцини. Те, що діти й дорослі, які прийшли на вакцинацію, будуть перетинатися з потоком гострих хворих, чиновників не хвилює. Величезне число сприйнятливих до кору і грипу потребує негайних організованих протиепідемічних заходів по країні. Якщо дитина або дорослий вже точно захищені від грипу і кору — можна і зараз зробити щеплення проти дифтерії, правця, кашлюку».

Читайте також: Щеплення від грипу: Давайте не будемо хворіти і вмирати від вірусів

Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Версія для друку



Загрузка...



    Загрузка...