Захоплення книгарні: А де книжки? У… бібліотеці!

У попередньому матеріалі ми розповідали історію про те, як працюють схеми напівкримінального «віджиму» грошей і майна за іпотечними кредитами. На прикладі того, як фінансова організація, перекупивши залишок кредитного боргу у банку, що розорився, намагається відібрати за копійки книжковий магазин, ви можете прочитати в статті «Банківський зашморг для книгарні: як «віджати» приміщення».

Але ґрунтовна розповідь про те, як працюють фінансові схеми, — це одне. Інша річ — на власні очі, у фарбах спостерігати розвиток історії. Нагадаємо двома словами: спробувавши «вибити» через адвоката суму боргу, збільшену втричі, фінансова організація «Райт Партнер» пригрозила власниці магазину продати приміщення. І... продала магазин, який коштує, за оцінками незалежних експертів, 3,5 млн грн, за 660 тис. грн такій собі Ірині Трикоз.

Дівчина виявилася доброю приятелькою київського бізнесмена, власника мережі автоломбардів, і от саме він, судячи з усього, і був реальним покупцем приміщення. У всякому разі,  під час розмови з опонентами він  цього не заперечував.

У грудні, коли «угода» з продажу магазину дівчині Ірині відбулася, команда з Трикоз, адвоката Шнейдера та друга дівчини, відомого київського бізнесмена  пана Позняка в супроводі двох кремезних хлопців «юристів» заявилася до магазину, за півгодини грубо виставила звідти продавця, в якої силою забрали ключі та кнопку сигналізації, давши зібрати тільки особисті речі. Затим приміщення було зачинено й опечатано. Там залишалися книжки магазину і видавництва Brand Book Publishing, комп'ютери, меблі, колекція картин і гравюр, виставлена на Книжковому Кураж базарі 2017, і фінансово-податкова документація. І каса, в решті решт. Загалом у закритому магазині залишалося майно на суму понад 2 млн грн.

Логічно, що доти, доки відбудеться суд, який розв'яже спір навколо приміщення, доки вгамуються юридичні формальності, майно... добре було б поки що забрати. Зрештою, частина книжок була на реалізації, і господарі можуть попросити повернути їх у будь-який момент.

Відповідальність за все це добро лежить на Олені Лазуткіній, яка пішла найлогічнішим шляхом: звернулася до поліції.

У понеділок, 26 лютого, відчиняти магазин прийшла велика компанія: представник поліції, у свою чергу, викликав опергрупу, майстер по замках, Олена, її адвокат Михайло Гончаренко, директор з продажу Тетяна Россіна і співробітниця видавництва Brand Book Publishing. Ну і автор цих рядків — хотілося як слід розглянути інтер'єр магазину, погортати книжки.

Двері відчинили. Приміщення було... порожнім. Зовсім. Ані книжок, ані гравюр, ані комп'ютерів, ані меблів — самісінькі голі стіни.

Справа запахла банальним криміналом, і поліцейський слідчий одразу ж на місці оформив заяву про зникнення майна.

А далі події понеслися галопом. Коли поліцейські оформили документи й зібралися були йти, на місці з'явилися двоє співробітників охоронної фірми, яка начебто обслуговує сигналізацію, — в касках і бронежилетах. Ну зрозуміло, спрацювала сигналізація (за яку, між іншим, і до цього дня платить Олена Лазуткіна, але це так, деталі). Ці хоробрі воїни мертво встали в дверях і... відмовилися випускати нас з порожнього магазину: «Ми викликаємо поліцію!» — «А це вам що, не поліція?» — запитували їх, вказуючи на дільничного й опергрупу, які, на щастя, не встигли піти. — «Ні, ми телефонуємо у 102!»

Що ж, 102 так 102... Приїхала ще одна поліцейська група, яка серйозно мала намір спочатку взяти всіх за шкірку і супроводити куди слід. Маленька деталь: розмова з групою №2 відбувалася на вулиці, і дами, замерзнувши на лютому вітрі, бігали грітися в сусідню кафешку, а супроводжував їх, тобто нас, поліцейський. Ми ж ішли в тепло пити гарячий чай, а він, бідолаха, стояв на морозі.

З'ясувавши, в чому річ (і, за моїми спостереженнями, після розмови з адвокатом Михайлом Гончаренком, сильно спантеличившись), поліцейські, викликані охоронцями за номером 102 (як усе заплутується!), зробили єдино можливе: зателефонували новій «господині» приміщення, тій самій дівчині-студентці Ірині Трикоз, яка «відірвала» його задешево, і попросили її приїхати на місце, щоб розібратися в ситуації. Звісно,  дівчина не приїхала. Натомість з'явився її представник — той самий адвокат усіх сторін (крім Лазуткіної) Михайло Шнейдер, у супроводі якогось безіменного молодого чоловіка, який представився помічником адвоката. 

Ясна річ, я спробувала була поговорити з розгніваним адвокатом Шнейдером, представилася і сказала, що зацікавилася цією історією, яка видалася мені соціально значимою, тому...Але він аж підстрибнув на місці: «Журналісти?! Притягли сюди якихось журналістів?!». І почав писати заяву від імені своєї клієнтки про те, що «приміщення було зламано».

«А книжки, книжки де?» — спитала у нього Олена Лазуткіна. — «В бібліотеці!» — роздратовано кинув він через плече.

...Тут я дозволю собі зробити невеличкий відступ. Насправді книжки — я маю на увазі крадені ліквідні книжки — це товар, який можна легко, швидко і безпечно реалізувати. Сьогодні собівартість паперових видань є вельми високою. У роздріб книжка може коштувати до 400 грн, тому вони — ласий шматок для нечистих на руку людей. Навіть банальна крадіжка з книжкових магазинів одного-двох видань — доволі поширена кримінальна практика. Тут є кілька простих технологій, які дозволяють пройти повз «рамку»... Стоп, далі не варто.

Одним словом, комерційний директор і співробітниця магазину, досвідчені в книжковому бізнесі люди, розповіли багато цікавих деталей. Наприклад, що книжки, які продаються коробейниками в електричках, скоріш за все — крадений товар. А вже книжковий ринок Петрівка, улюблене місце всіх книголюбів, — справжня чорна діра, в якій зникають цілі партії крадених видань чи таких, що завозяться контрабандою. Достатньо просто заклеїти мітку книгарні, і...

...Але повернімося до нашої історії. Олена Лазуткіна вважає, що книжки, вивезені з її магазину невідомо ким і невідомо куди, а заодно і все інше майно, скоріш за все, цілі й неушкоджені припадають пилом на якомусь складі. До нас потрапив лист, в якому адвокат «всіх сторін» підтверджує наявність книжок у магазині й погрожує їх вивезти. Тому відповідь на запитання «хто» відома, а от «де?» Олена вважає, що книжки, які, скоріш за все, лежать на складі, повернуть, та ось наскільки товар буде ліквідним і придатним до продажу — велике питання.

Однак факт залишається фактом: де воно — невідомо. А вивезли його, мабуть, тому, що покупцям, які не від того, щоб придбати приміщення в центрі Києва за копійки, краще демонструвати голі стіни.

Але поки багатостраждальний магазин знову зачинили, і стоїть він, порожній тепер, до суду. Який, нагадаємо, призначений на 6 березня.