Новини
Ракурс

Євреїв у Раді непропорційно багато. Здебільшого — не найкращих із нас — Семен Глузман

Венедикт Єрофєєв був антисеміт. Коли про це сказали Юрію Лотману, який творчістю Єрофєєва захоплювався, він відповів: «Інтимним життям письменників я не цікавлюся». Незабаром в Україні не залишиться людей, які читали Єрофєєва і Лотмана. Вимруть. А ось антисемітизм залишиться. Оскільки він вигідний. І дуже зручний. Хто ж, якщо не єврей, винен у тому, що ти живеш погано. Гірше, ніж твій сусід по будинку.


.

Там, де я відбував у Сибіру заслання, євреїв не було. Тому весь районний центр і навколишні села не любили чувашів. Вони, чуваші, були об'єктом презирства й усіх інших негативних почуттів. Хоча найважливіша, найвпливовіша там людина, голова колгоспу-мільйонера «Більшовик», він же — єдиний у тих краях герой соціалістичної праці, був чуваш. Знайома ситуація?

Взагалі євреї — народ поганий, та дехто з них — цілком хороші й потрібні люди. Без них, Ойстрахів і Харитонів, життя радянських людей було б нуднішим і небезпечнішим (через вороже капіталістичне оточення!).

 

Сьогодні в Україні євреїв мало. Але антисеміти вміють рахувати по-своєму. Якось в автобусі я почув розмову двох немолодих городян про те, що Саакашвілі — єврей, але грузинський. За хвилину один з них досить голосно, щоб чули інші пасажири, зауважив, що Порошенко також єврей. Молода україномовна жінка, яка сиділа попереду, втрутилася в цю високоінтелектуальну розмову і нагадала немолодим городянам, що Саакашвілі та Порошенко — вороги, і попросила сусідів визначитися, хто з цих політиків їм більше неприємний. «Той для вас і буде справжнім євреєм!»

Ми, євреї, дуже різні. Як і українці, зулуси, ескімоси. Так, у 70-ті роки минулого століття в політичному таборі на Уралі відбував свій строк вінницький єврей Ізя Школьник. Він, як це не парадоксально, був своєрідним спікером у маленькому гуртку табірних антисемітів. Хоча в цей час його родина вже перебувала в Ізраїлі. Агресивний, брудний фізично, дурень, він був якраз тим символічним євреєм, наявності якого потребували табірні антисеміти, які сиділи, здебільшого, за участь у каральних нацистських акціях Другої світової війни.

Коли Школьник зустрічався поглядом зі мною або іншими євреями-ув'язненими, його очі палали ненавистю, а ніколи не чищений зубною щіткою рот вивергав потоки найнижчих вуличних лайок. Слід додати, що сидів Школьник за статтею «Зрада батьківщини», хоча насправді нікого, крім власної дружини, він не зраджував. Але вінницькі чекісти так налякали дурного Школьника можливістю розстрілу, що він визнав себе винним у тому, чого не робив. Вдячні офіцери КДБ, які доповіли в Москву про затримання супершпигуна, зробили так, що Ізя Школьник отримав сім років покарання при мінімальному строку за цією статтею Кримінального кодексу 10 років. Врахували, так би мовити, щиросердне...

Відбувши строк, Школьник возз'єднався зі своєю сім'єю в Ізраїлі. Як він там жив, що робив — не знаю. А нас, євреїв, в Україні все менше і менше. Не можна судити за парламентськими лавами, там нас, на жаль, непропорційно багато. Здебільшого — не найкращих з нас. Втім, з етнічними українцями там також проблема. Ух, які трапляються...

Що ж, запросимо до себе на постійне проживання побільше чувашів. Головне, щоб було кого ненавидіти. Це я щиро, як лікар, турбуюся про нервове здоров'я Фаріон, Михальчишина та подібних до них.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter