• Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода
  • Новини України
Ракурс

Доктор Смерть, Вчитель Недоумок і спроби реформ

Рисунок: PublicDomainPictures / pixabay.com

Перш ніж підхоплювати обвинувальні кричалки, задумайтеся: особисто вам які вигоди принесе та чи інша реформа або її відсутність?

У період чергового спалаху мережевих дискусій навколо медичної реформи я потрапила до стоматолога. Під час короткого перепочинку між екзекуціями чорт смикнув запитати в доктора, як вона ставиться до новацій у медицині. Сидячи з відкритим ротом і не маючи можливості відповісти, я вислухала палку промову про те, як все погано. Ні, в стоматології поки що залишається як і раніше, тому що вона завжди була сильно госпрозрахунковою, скажімо так, і пацієнт звик вибирати собі лікаря сам. «Але до мене приходять лікарі загальної практики, і вони в масі своїй страшенно незадоволені!» — сказала дантист.

Мені як обивателю і пересічному споживачеві медичних послуг загалом подобається напрям реформ. Звичайно, є недоліки й слабкі місця. І, ясна річ, переробленням системи займаються не лише прекраснодушні ідеалісти, але, на жаль, і люди, які дбають тільки про те, як вигородити тепле містечко особисто для себе. Але можна виділити один показовий момент: об'єктом критики стала саме медицина. В інших департаментах начебто теж триває реформа. Але чомусь там все чинно і спокійно. Виникають час від часу якісь локальні внутрішньоцехові розборки, але загалом — тиша і спокій.

І от мені захотілося взяти одну таку тиху заводь і подумати: а що буде, якщо й там скаламутити воду, вичистити мул, відфільтрувати плавуче лайно і зробити її більш-менш придатною для купання? Я зупинила свій погляд на освіті: крутилася в цій темі років сім і дещо тямлю.

 

Отже, поїхали. Для початку уявімо, що з країни Омереки, або хоч з Марса, приходить якась людина (умовно кажучи, Супрун-2), вихована в іншій соціально-культурній системі координат. Ось дивиться ця «людина нізвідки» на це все і подумки цитує Подерв'янського: куди не кину оком стомленим, кругом… хм… щось не те.

Тепер подивімося, що саме не так.

Почнемо з того, що будь-яка система тримається на людях. А люди від педагогіки в масі своїй — народ вкрай консервативний. Це навіть трохи дивно, адже ті, хто навчає, самі мали б любити вчитися. Але факт залишається фактом: на одного яскравого, талановитого вчителя, який не боїться експериментувати, припадають десятки... скажімо, не таких талановитих. Їм простіше з року в рік відпрацьовувати одну й ту ж саму програму і не морочити голову різними новаціями, а заодно і цькувати талановитих вискочок всім дружним педколективом.

Пам'ятаю, як писала матеріал про нову програму із зарубіжної літератури, на мій погляд, чудову. Чудовою була й одна з її авторів, співробітниця міністерства, в недалекому минулому — вчитель гімназії. Я прийшла до неї по короткий коментар, а в результаті ми балакали майже три години, перебиваючи один одного, обговорюючи й смакуючи книжки, які входили до переліку рекомендованих. І тут вона мені розповіла, що запровадження програми відбувається не так гладко, як хотілося. «Нещодавно, — каже вона, — до заступника міністра приходила делегація вчительок. Здебільшого літніх дам, таких... у шалях. Вони розповідали, що не можуть викладати літературу за новою програмою. Забагато нових книжок доведеться прочитати. Ви розумієте?! Прочитати! Вчителю літератури складно читати нові книжки! Звичайно, вони ж звикли бубоніти за старими підручниками!»

Фото: geralt / pixabay.com

А тепер дивіться. Десятиліттями професія шкільного вчителя вважалася не надто престижною. Десятиліттями до «педулища» вступали ті, хто не ризикував замахнутися на щось більше. Тепер, за нинішніх зарплат, вона й зовсім стала мало не символом невдахи. Звідси катастрофічне «старіння» школи. І навряд чи на цьому ґрунті приживеться щось нове.

Для того щоб ситуація змінилася, потрібно ламати систему під корінь. Чи закладена ця ломка в програму «Нова українська школа»? Ні. У ній є якісь точкові, косметичні поліпшення, сама ж система залишається колишньою. А чому? Та тому що зацікавлені в корінній ломці лише ті самі вчителі-новатори, яких, повторюся, одиниці. Іншим зручніше, щоб усе залишалося по-старому.

Поїхали далі. У більшості європейських країн школа — триступенева, і третій ступінь в ній — спеціалізована освіта, тобто мережа гуманітарних, технічних ліцеїв, шкіл мистецтв, професійних коледжів. У нас зараз ніби теж є спеціалізована освіта, але в якому вигляді? У вигляді професійних коледжів. І знову-таки, за «совка» десятиліттями вселялася думка, що до ПТУ йдуть невдахи. У Києві на той час було, мабуть, тільки одне престижне училище — медичне, і то, лише тому, що звідти було простіше вступати до медінституту.

Чи змінився стан справ? Та якось не дуже. Ні, деякі експерименти в цьому напрямі ведуться. Наприклад, в Україні є три опорні вищі професійні училища, в яких намагаються ламати систему. Вдумайтеся: три! На всю країну! В одному з таких училищ, до речі, навчається мій син. Його (училище, не сина) полюбляють телевізійники: там усе влаштовано по уму, просунуті програми, прекрасні викладачі, з другого курсу — дуальна освіта, яка дає можливість не лише отримувати практичні знання, а й заробляти. Моя дитина в захваті від усього... крім одногрупників. У них там в групі склалася маленька компанія «ідейних», які вступили, тому що хотіли навчитися конкретної професії. Решта йшли вчитися, тому що «зі школи виставляють, треба ж кудись приткнутися». Ну і несли документи до найближчої бурси. А оскільки ВПУ розташоване на околиці Києва, у вельми неблагополучному спальному районі, то контингент студентів там, ясна річ, своєрідний.

Щоби стан справ у профтехосвіті змінився не тільки в масштабах Борщагівки, а й у масштабах всієї України, потрібні не три, а мінімум триста тридцять три таких навчальних заклади. Це вже не вітрина, не крихітний, хоч і успішний експериментальний майданчик, а масштабна ломка системи. Але у випадку з профтехосвітою необхідна не лише технічна перебудова, а й гігантська інформаційна кампанія, яка змінила б установки в головах сотень тисяч наших громадян. Інакше ідея про триступеневу освіту, закладена, до слова, в програму «Нова українська школа», обернеться фікцією: просто в школі третього ступеня залишаться гімназії для чистої публіки й бурси для решти.

Піднімаємося ще на одну сходинку. Отже, вища школа. Назвіть мені принципові відмінності середньовічного університету від сучасного українського? У мене особисто не виходить. Ті ж самі лекції (неефективність яких доведена вже мільйон разів), ті ж самі заліки з іспитами. Інформаційна ера давно вже почалася (і навіть, за словами деяких дослідників, завершується — її змінює ера досвіду), а студентів продовжують заганяти в лекційні аудиторії, навантаження викладачів рахують годинами... Ну, запровадили модульну систему. Ну, кажуть про програми академічної мобільності. Тим часом у реальному світі схема «відучився п'ять років — отримав диплом» практично повністю знецінилася. Нині, коли знання лікаря або інженера без практики стрімко застарівають і обертаються на ніщо за якийсь рік, тільки концепція освіти протягом життя має право на існування. Для цього вже працюють доступні й безкоштовні програми (на кшталт «Прометеуса»). Однак сертифікувати знання, отримані в процесі неформального й інформального навчання (простіше кажучи, на курсах або самостійно), практично неможливо.

Фото: Gellinger / pixabay.com

Чому?

Ну, тут усе просто. Вища освіта в нинішньому її вигляді — це просто-таки халявна годівниця для вищих чинів галузі й поживний бульйон для будь-якого виду зловживань. І ось що цікаво. Я попрацювала в міністерській газеті за «поганого міністра Табачника», спостерігаючи за цікавим міністерським життям (до слова, на рівні начальників відділів там було багато просунутих, талановитих, а головне — порядних фахівців, таких, наприклад, як та жінка, з якою ми розмовляли про літературу). Але верхівка грабала. І багато.

Відбулася зміна влади, в міністерство замість «москвофіла» Табачника прийшов найпатріотичніший патріот Квіт. Змінилася схема? Та ніфіга не змінилася. (Моя колега, захищаючи Квіта, доводила, що «він не встиг нічого зробити!») Та ладно — і не намагався навіть. Нинішньому міністрові Гриневич, напевно, можна поставити в плюс програму «Нова українська школа». Але це програма локальних поліпшень, які навряд чи працюватимуть на місцевому рівні.

Оскільки система, повторюся, тримається на людях. А вони — ті, кого вигодувала й виростила стара система, — в масі своїй не хочуть ніяких змін. Тому загалом реформи в освіті нагадують мені, вибачте, косметичну штукатурку на обличчі старої шльондри: здалеку начебто нічого, а придивишся, і...

...І ось уявіть: з Марса або з Детройта (штат Мічиган) приїжджає якийсь незалежний реформатор, виписаний «злочинною владою», для того, щоб перетрусити галузь, перебудувати її принципово по-новому. Він починає активно ламати систему.

А тепер — гіпотетичні заголовки матеріалів: «Вбивство національного інтелекту!», «Українців хочуть позбавити освіти!», «З країни роблять джерело дешевої некваліфікованої робочої сили!» (і нічого, що ми вже давно таке джерело). Почнуть, почнуть постити стародавні совкові міфи про «націю, що читає більше за всіх», про те, що «у нас вже був університет, коли вони там у себе лісами бігали» (так, був і є — один з двох найдорожчих в країні). Піднімуть хвилю матусі, волаючи, що «раніше був суворий контроль і дітям давали багато-багато знань, а зараз їм оцінок толком не ставлять». Ветерани кафедр завиватимуть: «Ось раніше я — о-о-о! А нинішні всі — у-у-у!».

До речі, репетицію цих криків ми вже проходили, коли в Україні запровадили зовнішнє незалежне оцінювання (це ставлять у заслугу міністрові Вакарчуку, хоча, по справедливості, він скористався багаторічною копіткою роботою своїх попередників — Кременя і Ніколаєнка). ЗНО відкрило дорогу до вищої освіти багатьом талановитим дітям з небагатих сімей, але натомість... прикрило годівниці у вступних комісіях вишів (втім, у вишах навчилися обходити і цей бар'єр).

Отже, вангую: окрім Доктора Смерть з'явиться в Україні ще який-небудь Вчитель Недоумок — об'єкт лютої ненависті та пильної уваги величезної армії заслужених шкрабів (це шкільний працівник, якщо не знали) і віддертих від годівниці босів від освіти. Ну цих зрозуміти можна: ось так жив собі тихо, годувався чим бог пошле, і тут з'явився якийсь варяг і вибив ґрунт з-під ніг. Але ви, всі решта пересічних споживачів послуг! Перш ніж підхоплювати обвинувальні кричалки, задумайтеся: особисто вам які вигоди принесе та чи інша реформа або її відсутність?

Ото ж бо.

Читайте також: «Безмовні» професори

Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Версія для друку



Загрузка...



    Загрузка...