Антикорупційний суд в Україні: альтернатива — утверджувати верховенство права

Подолання корупції в Україні — це руйнування гальма економічного розвитку суспільства, а не тільки руху України до Європейського Союзу. Не викликає сумніву, що економічного розвитку без іноземних інвестицій не буде. Єдиною умовою інвестицій завтрашнього дня — а не далекого майбутнього, коли буде подолано корупцію, — є забезпечення верховенства права для інвестора і того працівника, який разом з інвестором розвиватиме економіку держави.

Верховенство права і корупція — це успіх і суспільна криза, коли верховенство права є лише декларацією. Утвердження верховенства права в будь-якому суспільстві, не тільки в Україні, виключає корупцію. Коли не утверджуємо верховенство права — дозволяємо зростання корупції, оскільки за законами логіки — третього не дано. Головне у реформах — не скасувати поняття, яке намагаємось утвердити.

Метою судової реформи в Україні, згідно з Угодою про асоціацію з ЄС від 16 вересня 2014 року (розділ «Юстиція, свобода і безпека»), є зобов’язання утверджувати верховенство права та зміцнювати інституції у сфері правоохоронної діяльності й судової системи. І якщо закон «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року №1401 головним чином відповідає меті утвердження верховенства права в нашій країні, то закон «Про судоустрій і статус суддів» №1402, який набув чинності одночасно з 30 вересня 2016 року, має протилежне спрямування.

Не вдаючись в деталі, зауважу, що Верховний суд як суд касаційної інстанції (перейменований змінами до Конституції з історичної назви «Верховний суд України») з 30 вересня 2016 року мав би в своїх рішеннях утверджувати верховенство права і відкривати шлях для інвесторів. Однак законом №1402 всупереч конституційним змінам продовжено існування перейменованого Верховного суду України (якого в Конституції з 30 вересня 2016 року не існує, оскільки перейменовано на Верховний суд), а з 15 грудня 2017 року припинено його процесуальну діяльність, чого Конституція України взагалі не передбачає щодо будь-якого конституційного органу.

Ігнорування змін до Конституції призвело до того, що законом №1402 з 15 грудня 2017 року в Україні у той же неконституційний спосіб не тільки продовжено діяльність Верховного суду України, але й утворено ще один Верховний суд.

Утвердження верховенства права в будь-якій країні усталеної демократії — США, Канаді, Великій Британії, Японії, Німеччині чи іншій демократичній країні — перебуває в руках Верховного суду, який утворено конституціями цих країн. В Україні ж навпаки — другий Верховний суд утворено звичайним законом, який за своєю структурою не відповідає формі унітарної держави Україна (ст. 2 Конституції).

Закон №1402 є варіантом закону федеральної держави, який у виді законопроекту було відкинуто як неприйнятний для України ще у 2006 році Національною комісією з питань верховенства права при президентові Віктору Ющенку. Маючи досвід неодноразового стажування у федеральних судах США, зокрема в Апеляційному суді США у Вашингтоні, верховних судах Великої Британії, ФРН, Польщі, Латвії, стверджую, що Верховний суд в Україні, який створено законом №1402, як за формою, так і за змістом уже не виправдав і не виправдає очікувань щодо судового захисту інвестицій та утвердження верховенства права. Процесуальні процедури діяльності цього Верховного суду не виключають, а навпаки — передбачають корупційні фактори.

Ситуація є абсурдною насамперед через непрофесіоналізм суддів, які брали участь у цих реформах. За наявності державної політичної волі вона може бути позитивно змінена. Відсутність об’єктивної процедури доступу до Верховного суду в Україні та обмеження кола апелянтів на таке звернення (на зразок правил Верховного суду США, Верховного суду Великої Британії), не обґрунтовані жодним прикладом інших демократичних країн структура суду (аналог корпорації), кількість суддів, апарату, нездатність забезпечення ними конфіденційності підготовки та розгляду справ у найвищому суді не дають змоги вивести цей конституційний орган на рівень завдань щодо утвердження верховенства права.

Оновлена редакція ст. 129 Конституції України не лише вимагає від суддів, які здійснюють правосуддя, керуватися верховенством права, але й визначає, яким складом суду воно провадиться: «суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних». Ця стаття Конституції не передбачає, що правосуддя може провадитись палатою, об’єднаною палатою касаційного суду чи Великою палатою Верховного суду.

Не ставлю під сумнів здійснення правосуддя Верховним судом як найвищим судом в системі судоустрою України, але суддів до ВС президент України за поданням Вищої ради правосуддя не призначав, тим більше до Великої палати. Призначення суддів Великої палати ВС суддями касаційних судів прямо суперечить процедурі призначення, передбаченій ст. 128 Конституції.

У ст. 125 Конституції у визначенні статусу Верховного суду як найвищого судового органу у системі судоустрою відсутні дані, що в його складі чи від його імені можуть діяти інші судові органи, з окремою назвою «суд». Немає подібного дублювання назв у ст. 75 і 113 Конституції України, де визначено статус Верховної Ради та Кабінету міністрів. У конституційний спосіб можуть діяти від свого імені тільки органи, зазначені у цих нормах Конституції — Верховна Рада і Кабінет міністрів, — але жоден інший орган, що входить до їх складу.

Якщо повернутись до верховенства права як мети судової реформи, то виникає запитання: що утверджуємо або ріст чого допускаємо? Хоча змінами до Конституції правильно визначено механізм утвердження верховенства права, законом №1402 одночасно з утворенням Верховного суду було передбачено і утворення Вищого антикорупційного суду. Мету утворення цього антикорупційного суду і його функцію в системі судоустрою, крім самої назви, закон №1402 не визначає.

У 2018 році міжнародними фінансовими інститутами та окремими політиками засобом подолання корупції в Україні названо створення і діяльність антикорупційного суду. Звісно, парламент може ухвалити закон про такий суд. Відповідність закону про антикорупційний суд Конституції України, організація його діяльності — це питання гострих дискусій, які можуть знівелювати усі зусилля щодо створення цього суду. Він може просто не функціювати, або фактично запровадити дві паралельні судові системи, які в ідентичних справах через різні процедури розгляду можуть поставити під сумнів законність ухвалених у такому порядку рішень. Процедура розгляду не повинна змінюватись залежно від спеціалізації суду.

Верховний суд України поставив під сумнів конституційність окремих положень закону №1402 перед Конституційним судом, рішення якого має відновити процедуру утвердження верховенства права у створенні та діяльності Верховного суду найвищого судового органу, згідно зі ст. 125 Конституції. Наявність незалежної судової влади, як це передбачено ст. 6 Конституції України, є єдиною гарантією майбутніх змін в українському суспільстві. Однак для таких змін потрібна нова політична воля українського народу як єдиного джерела влади (Б. Пошва «Судова влада в Україні як гарантія міжнародних стандартів захисту прав людини». Адвокат №9 (168) 2014).

Відсутність досвіду парламентарів у розв’язанні таких проблем може компенсуватись професійним досвідом суддів Верховного суду України, які здобули його як судді під час стажування у судах та університетах США, Канади, Великої Британії, Німеччини, Франції, Польщі, Сінгапуру, Латвії, Литви. Пропоновані мною зміни дають початок раціонального фінансування судів.

Наприклад, проблеми НАБУ і САП у затягуванні розгляду скерованих ними до суду кримінальних справ можна виправити змінами до ст. 28 КПК невідкладно, і для цього не потрібно створення антикорупційного суду.

Ситуацію ускладнює наявність понад 3000 вакансій суддів і окремо 1000 суддів-п’ятирічок, у яких закінчились повноваження і які роками не здійснюють правосуддя; десятки судів першої інстанції, де взагалі немає суддів, і чимало судів, де залишилось по одному судді замість 4–5 суддів; відсутність елементарного управління навантаженням у судах. Необхідно розвантажити суди першої інстанції від невластивих їм функцій і відкласти їх оптимізацію. Для цього у кримінальному судочинстві (як і в усіх інших юрисдикціях) треба повернути керованість судами у конституційному розумінні Верховному суду, а не чиновникам.

Судам усіх інстанцій, НАБУ і САП, всім державним органам необхідне однозначне тлумачення матеріального і процесуального законодавства Верховним судом, без чого результати їхньої діяльності можуть виявитися дуже примарними. Для досягнення такої мети Верховному суду необхідно внести зміни в організацію своєї діяльності для забезпечення верховенства права, особливо в частині доступу до правосуддя.

Перелік змін можна продовжити за умови їх суспільної потреби. Ефективність таких змін у подоланні корупції буде очевидною через два-три місяці з часу запровадження, оскільки знаємо про досвід роботи верховних судів згаданих країн.

Звертаюсь до колег-суддів усіх інстанцій і насамперед до випускників програми «Відкритий світ» та інших програм, реалізованих Державним департаментом США та іншими країнами. Приблизно 200 учасників цієї програми, які отримали можливість професійного стажування в найкращих університетах і федеральних судах США, є суддями. Поєднання теоретичного і практичного досвіду найкращих науковців і практиків США дало змогу мені, як і багатьом учасникам програм, ініціювати й запроваджувати в національне судочинство багато важливих змін.

Наприклад, після стажування у США в 1994 році в Апеляційному суді США і Вищому суді округу Колумбія (за програмою National Forum Foundation 1994 in the Superior Court of the Columbia D.C.) я ініціював перед ВСУ прийняття застави як запобіжного заходу у кримінальному процесі. Моя ініціатива була підтримана ВСУ, який мав право законодавчої ініціативи до ухвалення Конституції України. А пізніше на запрошення міністра юстиції України Сергія Головатого готував законопроект для внесення його до парламенту. Разом з Американською асоціацією правників (ABA CEELI) брав участь у запровадженні застави у слідчу і судову практику, вдосконаленні цього інституту у 2010–2012 роках під час підготовки нового КПК. Інститут застави можна і потрібно вдосконалити сьогодні. Перелік свого особистого внеску в удосконалення українського судочинства можу продовжувати, але я знаю про ініціативи багатьох інших учасників програми. На жаль, досвід випускників програми «Відкритий світ» не був використаний у здійснених в Україні реформах судочинства, прокуратури тощо.

Така ситуація, з одного боку, породжує сумніви у професійних колах США, Великої Британії, ФРН та інших країн у здатності українських суддів реалізовувати отриманий досвід і перспективи такої співпраці. З іншого — є громадянський обов’язок суддів перед українським народом передати отриманий професійний досвід для розв’язання кризи, отриманий завдяки суддівській посаді. Розуміння такого обов’язку судді щодо вдосконалення національного судочинства базується на досвіді судочинства США, де процесуальні процедури і правила про докази складаються суддями, а після схвалення Верховним судом США погоджуються Конгресом.

Такий досвід взаємодії законодавчої та судової гілок влади також знаходимо у ст. 77 Конституції Японії. Відповідно до неї, Верховний суд цієї країни наділений повноваженнями щодо визначення правил процедури судочинства, внутрішньої дисципліни судів та адміністрації судових справ, роботи адвокатів. Прокурори зобов'язані дотримуватись правил, встановлених Верховним судом. Верховний суд може делегувати повноваження судам нижчих інстанцій встановлювати правила своєї роботи.

Судді Верховного суду України узагальнять пропозиції кожного з учасників міжнародних програм і допоможуть запровадити ефективні зміни. За умови підтримки таких кроків міжнародними партнерами, зокрема, колегами з Федерального суддівського центру США у Вашингтоні, Верховний суд за місяць-два буде здатний гарантувати верховенство права й іноземні інвестиції в Україну.