Ринок праці: попит та пропозиція

Офіційний рівень безробіття в Україні є одним із найнижчих у світі. Через застарілу методику підрахунку він уже тривалий час коливається в межах 2 %, у той час як у багатьох розвинених країнах досягає рекордно високих показників.

Наприклад, на початок червня 2013 року частка безробітних у країнах єврозони становила, за даними Eurostat, 12,1 % від загальної кількості працездатних громадян. Дані Держслужби статистики України за червень свідчать, що рівень безробіття в нашій країні знизився до 1,7 % порівняно з попереднім травневим показником 1,8 %. За оцінками ж Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ, цей показник коливається в 2013 році в межах 8–8,8 %. Держстат також оприлюднив інформацію, згідно з якою конкурс на 10 вакантних місць становив 59 осіб. Особливості попиту та пропозиції на ринку праці України — в дослідженні, виконаному Світовим банком.

В Україні поряд із безробіттям спостерігається серйозний дефіцит професійних знань і навичок. При цьому надлишковий попит на певні види знань і навичок співіснує з надлишковою пропозицією інших. Приміром, спостерігається надлишкова пропозиція менш кваліфікованої робочої сили, причому як «синіх», так і «білих комірців». Виходить замкнуте коло: роботодавцям складно найняти працівників на відкриту вакансію, тоді як безробітним складно влаштуватися на роботу, адже на їхні знання існує низький попит.

Згідно з проведеним дослідженням, кожна п’ята компанія в Україні вважає недостатні знання та навички існуючих на ринку працівників більш серйозною перешкодою для свого функціонування і розвитку, ніж проблеми, пов’язані з фінансуванням, корупцією та дозволами, необхідними для ведення бізнесу. Цей показник є одним із найвищих серед країн з перехідною економікою Східної Європи і колишнього Радянського Союзу. До того ж заповнення вакантного робочого місця в нашій країні, особливо для кваліфікованих працівників, які займаються фізичною працею, потребує набагато більше часу, ніж у більшості країн (п’ять тижнів замість 2,5). Відсутність потрібного переліку професійних навичок називають основною проблемою 25 % компаній в Україні, що збільшили протягом трьох останніх років кількість своїх працівників, і 15 % компаній, які не розширювали свого штату. Тобто сучасні компанії, що розвиваються, є більш чутливими до дефіциту знань і навичок. Також дослідження засвідчило, що найбільше «потерпають» від дефіциту потрібних знань і навичок дрібні фірми, компанії з невеликим строком діяльності, а також компанії, що працюють у будівельному і фінансовому секторах. Подібний дефіцит сильніше відчувають приватні компанії, ніж державні.

Автори дослідження вважають, що до такого дисбалансу на ринку праці в Україні призвела ціла низка причин, зокрема, недостатньо швидке реагування системи освіти на зміни попиту на ринку праці. Тобто навчальні заклади не коригують своїх навчальних планів і програм відповідно до попиту роботодавців. Сучасні учні та студенти, вибираючи майбутню професію, не враховують ситуації на ринку праці, зокрема, через брак такої інформації. Також потенційно важливим джерелом дефіциту робочої сили є еміграція кваліфікованих працівників.

Дисбаланс викликаний також тим, що скорочення робочих місць найчастіше відбувається на старих підприємствах у промисловості і сільському господарстві, також ліквідуються робочі місця, пов’язані з некваліфікованою працею.

Створюються ж робочі місця переважно в нових компаніях, у сфері ринкових послуг і в професіях, які потребують кваліфікованих «синіх комірців». Понад 50 % нових робочих місць «народжуються» у великих компаніях, близько 75 % — це місця для працівників, зайнятих фізичною працею, причому половина з них — для кваліфікованих працівників, зокрема, для фахівців у певних галузях (електриків, зварювальників, сантехніків і т. ін.). Відповідно, лише 20 % з усіх новостворених робочих місць відводиться для управлінців, спеціалістів середнього і вищого рівня кваліфікації. Тобто на українському ринку праці спостерігається високий попит на «сині комірці» і слабкий — на «білі комірці». До того ж новостворені робочі місця відрізняються від робочих місць, що ліквідовуються, двома важливими аспектами: по-перше, вони різні за видом економічної діяльності — переносяться з промисловості та сільського господарства в сферу ринкових послуг і будівництва, по-друге, вони різняться за вимогами до кваліфікації.

Особливістю України також є високий і часто незадоволений попит на професійні знання та навички в поєднанні з відносно низькою заробітною платою. Адже відносне підвищення заробітної плати — важливий сигнал ринку праці, що свідчить про збільшення попиту на певні професійні знання, яких бракує на ринку. Але, мабуть, цей механізм не працює в Україні належним чином.

Для розв’язання проблеми невідповідності існуючих знань і навичок попиту на ринку праці автори дослідження запропонували низку певних заходів. Так, системі освіти слід краще реагувати на мінливі потреби ринку праці. Навчальний план повинен містити всебічні знання та вміння, широко застосовні в світі зі зростаючою професійною мобільністю, зумовленою стрімким технічним прогресом. Необхідно розвивати систему навчання та підвищення кваліфікації дорослих, оскільки це сфера, в якій Україна залишається далеко позаду країн ЄС. За даними дослідження, лише 13 % українських працівників навчалися за місцем роботи. Навчання за місцем роботи більш поширене серед випускників вищих навчальних закладів (27 %) і жителів міст (15 %). Дуже важливим є те, що процес навчання має давати не лише професійні, суворо визначені навички і знання, а й не пов’язані з професійним навчанням гнучкі знання, в тому числі й такі, що стосуються етики праці. Це, у свою чергу, передбачає тісну співпрацю навчальних закладів і спільноти роботодавців, залучення їх до розробки навчальних програм і програм підвищення кваліфікації.

Що стосується заробітної плати, то вона має легко коригуватися відповідно до попиту. В учнів, студентів і всіх, хто шукає роботу, має бути доступ до новітньої інформації про ринок праці. Молоді люди, які стоять перед вибором професії, повинні мати можливість отримати відповіді на запитання: «Наскільки легко я зможу знайти роботу?» і «Скільки я зароблятиму, якщо виберу цю професію?». Саме це є завданням інформаційної системи ринку праці.

Інформація про попит на певні знання у роботодавців дасть змогу навчальним закладам формувати навчальні плани та готувати пропозиції щодо підвищення кваліфікації відповідно з ними. Дуже важливо заохочувати навчальні заклади до збору та оприлюднення ними інформації про працевлаштування своїх випускників у відсотковому співвідношенні протягом певного періоду, адже це є показником якості здобутих знань.

Послуги у працевлаштуванні — посередництво при працевлаштуванні, допомога в пошуку роботи, консультація про вибір професії, направлення на курси підвищення кваліфікації, якщо їх надавати належним чином, зменшують тривалість періоду безробіття.

Дефіцит знань і навичок у разі, якщо цю проблему не буде вирішено, може стати перепоною для інвестицій і зростання компаній і, відповідно, для розвитку сучасного сегмента економіки України. Тобто для подолання структурного безробіття в Україні необхідні інвестиції в людський капітал.

А доки в українських школах у кращому разі проводиться лише профорієнтаційне анкетування, проблема вибору майбутньої професії та її конкурентоспроможності на ринку праці лягає на плечі небайдужих батьків і самих школярів.