Новини
Ракурс

Справа про водомети: незавершена історія урядових постанов з легалізації катувань

24 лют 2015, 14:17

Понад рік минув із початку перших подій на вул. Грушевського та прийняття урядом Азарова 22 січня 2014-го постанов, що легалізували катування в Україні. Про незаконність цих документів і небезпеку їх реалізації тоді багато говорили. Проте, прийшовши до влади, нові очільники країни ту історію швидко забули, а винних так і не було покарано.


.

19 січня 2014 року при температурі -9 ᴼС проти мирних громадян на Грушевського було застосовано водомети. Відповідно до міжнародних актів, такі дії влади є ні чим іншим, як катуванням.

Аби хоч якось привести ці дії «беркутівців» у правове поле, тодішній міністр внутрішніх справ Захарченко доручив підлеглим підготувати зміни до постанови Кабміну від 27 лютого 1991 року №49, якою затверджено Правила застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку, з виключенням температурного обмеження при використання водометів.

Тими ж днями в Росії готували до відправки в Україну кілька військово-транспортних літаків із тисячами одиниць спеціальних засобів (переважно гранат різної дії).

Використання таких засобів в Україні чинними на той час правовими нормами заборонялося. Тому в МВС терміново було розроблено додаткові зміни до зазначеного вище порядку з дозволом використовувати цілу низку нових, украй небезпечних для життя та здоров’я людини спеціальних засобів. Відповідно до офіційних характеристик цих гранат, вони застосовуються до терористів, що підтверджує їх небезпечність для мирних громадян.

22 січня, у пік загострення подій на вул. Грушевського, Кабінет міністрів під головуванням Азарова прийняв постанови №13 та №14, якими було внесено зміни до Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку. Відповідні акти Кабміну є по суті «постановами з катування», оскільки передбачали застосування до мирних громадян водометів при температурі, нижчій за 0 ᴼС, і спеціальних засобів летальної дії. Від них, як свідчить інформація в ЗМІ, ушкодження отримали понад 3 тис. громадян. За ступенем своєї суспільної небезпеки ці постанови явно перевищували «диктаторські закони». І приймалися ці документи теж по-злочинному.

Проекти відповідних постанов готувалися надзвичайно швидко, внесли їх на засідання Кабміну «з голосу». А для того, щоб наступного ранку їх було опубліковано в «Урядовому кур’єрі», відтермінували друк газети.

За інформацією, яку має відповідна слідча комісія парламенту, Азаров на момент офіційного опублікування цих постанов свого підпису під документом не поставив, направив же їх на друк Владислав Забарський, заступник міністра Кабміну, чим явно перевищив свої повноваження. До речі, за наявною інформацією, питання про відповідальність ставленика Олени Лукаш пана Забарського навіть не порушувалося.

Відповідно до законодавства, для внесення змін до порядку застосування спецзасобів необхідні були висновки щонайменше Міністерства охорони здоров’я та Генпрокуратури. Враховуючи суспільний резонанс, спричинений прийняттям постанов, заступники Захарченка — Лекарь і Ратушняк уже після опублікування цих документів розпочали процес із отримання таких висновків заднім числом, вимагаючи від посадовців різних інстанцій підписати відповідні документи.

Разом із тим, як випливає з отриманої автором цих рядків -->відповіді Міністерства охорони здоров’я--> від 7 березня 2014 року №3.05-24/84/6409, відповідного висновку до проектів постанов це відомство не надавало. Хоча на проекті документів, які були роздані членам Кабміну, був підпис тодішнього міністра Раїси Богатирьової, що є підставою для додаткових запитань до неї з боку слідчих щодо правової природи підписання таких документів.

Генеральна прокуратура на час ухвалення постанов урядом такого висновку також не надавала. Проте є окремі деталі… З відповідей Генпрокуратури, датованих 18 лютого (генпрокурор В. Пшонка) і 24 лютого (в.о. генпрокурора О. Махніцький), випливає, що Генпрокуратура «не заперечує проти внесених Кабміном 22 січня 2014 року змін до Правил…» Підписав ці відповіді начальник головного управління Генпрокуратури Є. Максаков. Наразі невідомо, чи мають до такого прокурора запитання його колеги зі слідчого управління ГПУ.

Єдиний негативний висновок на ці документи, що був скерований до Кабміну 4 лютого 2014 року, надала в.о. урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини О. Давидчук. У цьому документі зазначено, що запропоновані проекти постанов Кабміну не відповідають Конвенції та практиці Європейського суду з прав людини.

Разом з тим небезпечні спецзасоби, привезені з Росії, жодною установою в Україні не було сертифіковано та досліджено. Та й перетинали ці гранати державний кордон як «гуманітарна допомога», що, крім іншого, потребує розслідування стосовно відповідних посадовців митниці.

Є сподівання, що новий генеральний прокурор зможе встановити ступінь вини кожного посадовця в прийнятті та реалізації цих «постанов з катування».

Наразі ж громадськості лише відомо, що є кримінальне провадження, більшість фігурантів якого не перебувають у розшуку. А частина з тих, хто приймав або мав стосунок до цих рішень, живуть своїм життям, дехто вже має депутатський мандат.

Також у цій історії слід згадати й про позицію нового уряду щодо цих ганебних актів попередників.

Ознайомившись із текстами постанов, автор цих рядків підготував і 27 січня 2014 року подав відповідний позов до суду з вимогою визнати їх незаконними та скасувати. На той час не мав ілюзій, що зможу виграти справу, проте більше готував підґрунтя для європейських інституцій. Тоді навряд чи можна було припустити, що за місяць президент Янукович втече.

Судовим рішенням у справі зацікавилися експерти, що займаються підготовкою відповідних матеріалів для Міжнародного суду в Гаазі. І хоча розгляд судової справи розпочався за старої влади, завершився цей процес за уряду Яценюка. Було логічно очікувати, що новий Кабмін визнає позов або скасує ганебні постанови та підготує відповідні матеріали для кримінального провадження слідчим Генпрокуратури. Проте від Кабміну позивачі цього не дочекалися. А суд 2 квітня 2014 року, на основі поданих позивачами документів, постановив рішення, яким визнав незаконними і нечинними постанови Кабміну від 22 січня та скасував їх.

Згодом такий же позов подав і Геннадій Москаль, а суд виніс аналогічне рішення вже 14 травня 2014 року.

У жодному із судових проваджень Кабмін Яценюка не надав будь-яких документів щодо протиправності дій своїх «папєрєдніков».

Натомість Остап Семерак (на той час міністр Кабміну) в прес-релізі для ЗМІ зазначав: «1 березня 2014 року (на третій день роботи нового уряду) ми скасували таке рішення наших попередників та рекомендували Генеральній прокуратурі провести правову оцінку таких фактів». Генпрокуратура повідомила, що розпочала розслідування і також доручила зробити це Міністерству внутрішніх справ. «Сподіваюся на швидке покарання винуватих», — зазначив Остап Семерак.

Зважаючи на деталі справи й пропущені строки, цинізм цих слів очевидний.

Насправді Кабінет міністрів нічого не скасовував, а «погоджувався» з дією постанов аж до 18 червня 2014 року, саме тоді й скасував ці «злочинні» документи. Взагалі-то незрозуміло, що міг скасувати Кабмін, якщо на той час уже набрали законної сили два аналогічні судові рішення, а отже, ці акти уряду Азарова були нечинними.

За результатами оскарження зазначених актів уряду було з’ясовано, що чинними правовими актами не передбачено проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи спецзасобів, а в структурі МОЗ України відсутні заклади охорони здоров’я, що можуть проводити клінічні дослідження застосування спеціальних засобів для охорони громадського порядку. І якщо такий стан справ був нормальним для «режиму», то зараз його точно не повинно бути. Тому уряд зобов’язаний розробити чіткий механізм, що гарантуватиме дотримання правоохоронцями прав громадян під час охорони громадського порядку.

 

Віталій ПАВЛИК


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter