• Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода
  • Новини України
Ракурс

Рік окупації Криму: працює репресивна машина

У Криму працює машина репресій, подібна до тої, що існувала в СРСР у 30-ті роки. Хтось заробляє премію, хтось — зірочку на погони...

Минув рік з початку російської окупації Криму. Українська влада, яка тоді ще не оговталася від пережитого на Майдані та свого несподіваного злету, віддала півострів Російській Федерації без бою, без спротиву, як першокласник — дрібні гроші шкільному хулігану. Пам’ятаю, головна теза влади звучала приблизно так: вони нариваються на бійку, провокують нас, як було в Грузії, але ми не такі запальні, як Саакашвілі, будемо поміркованими, не дамо їм шансу почати війну.

Тетяна Рихтун, керівник медіацентру «ІРС Севастополь», згадує: «Тоді, рік тому, ЗМІ робили все можливе і неможливе, щоб привернути увагу Міноборони України до ситуації у Криму. Вони просто “не бачили”, як почалася окупація, як з’явилися ці озброєні люди, як блокували військові частини. Ми, журналісти, били на сполох. Побачивши колону російських військ, яка стояла буквально у 50–100 метрах від української військової частини, ми почали дзвонити у Міноборони України. Звідти зателефонували до частини. Командир вийшов за ворота, подивився і відрапортував нагору, що ніяких російських військ під парканом частини немає. Під парканом їх дійсно не було, вони стояли на невеликій відстані. Ми зрозуміли, що нам треба щось робити самотужки: колеги-журналісти переформатовували свій спосіб роботи: кримські ЗМІ почали висвітлювати буквально все, що відбувалося, а інформаційний прес-центр “Кримський” і наш медіацентр надавали допомогу українським і закордонним журналістам, які, прочитавши матеріали кримчан, почали масово з’їжджатися до Криму».

Війни за Крим таки вдалося уникнути, заплативши за цей примарний мир самим півостровом. Вже потім ми зрозуміли, що ця жертва не поставила крапку у протистоянні між Україною і Росією, а навпаки, розохотила Путіна. А тоді ми (і, напевне, уся світова спільнота) заворожено спостерігали за поглинанням Криму Російською Федерацією. Дивилися і повторювали, хто про себе, хто вголос, хто на сторінках соціальних мереж: «Ні-ні. Цього не може бути! Це якийсь абсурд!»

Ми переймалися за невелику кількість наших кримських співгромадян, які демонстративно носили на одязі українську символіку та відмовилися від російських паспортів; співчували кримським татарам, яких нова влада Криму одразу ж почали цькувати, арештовувати і навіть вбивати. Ми пишалися хоробрим військовим льотчиком Юлієм Мамчуром та хлопчиками-курсантами, які на святковій лінійці заспівали гімн України. Ми читали та поширювали у Фейсбуці дописи Лізи Богуцької та інших сміливців-кримчан, які не скорилися ані аксьоновським бандитам, ані сталінсько-путінській російській окупаційній владі. Втім, цих сучасних, вільних духом людей почали переслідувати, і вони були змушені виїхати з Криму.

А потім почалася війна на сході України. І проблема окупованого Криму, як, звичайно, і планував Кремль, відійшла на другий план.

Об’єктивної інформації про те, що наразі відбувається на окупованій кримській землі, насправді не дуже й багато. Незалежні прес-центри та ЗМІ, які висвітлювали події у Криму, були вимушені виїхати з півострову, бо російська окупаційна влада почала їх переслідувати. На севастопольському форумі був вивішений список проукраїнських журналістів і активістів Євромайдану, з їхніми адресами, списком родичів. Потім той самий список з’явився на новому, спеціально створеному ресурсі. Мовляв, ось вони, вороги Росії, провчіть їх, патріоти.

Т. Рихтун тричі зазнавала нападу проросійської гопоти. Зрозуміла, що четвертого може не пережити, і поїхала до Києва.

Їй і досі погрожують, нову порцію погроз вона отримала за те, що на прес-конференції, яка відбувалася два тижні тому, сказала «страшну річ»: «У Криму і Севастополі немає незалежних ЗМІ». Те, що вона сказала, — чиста правда. Закрився Сімферопольський центр журналістських розслідувань, змушені були виїхати до Києва редакції «Керч FM», Black Sea News. У Севастополі 23 роки існував величезний портал «Українське життя», який фінансувався українською діаспорою і об’єднував кілька проукраїнських сайтів. Він теж зник.

А от газета «Кримська світлиця», яка була заснована Міністерством культури України, видавалася у Києві та мала свою аудиторію не лише в Криму, а й по Україні, припинила своє існування через рішення українського Кабміну, який перестав її фінансувати.

За словами Тетяни, зараз кримські ЗМІ, що виїхали з півострова, роблять те саме, що і рік тому: намагаються висвітлювати кримське життя, змальовувати проблеми кримчан. Їм у цьому допомагають власні кореспонденти, які працюють в Криму під загрозою не лише переслідування з боку ФСБ, але й фізичного знищення. На небезпеку наражаються і члени їхніх сімей.

«У Криму працює машина репресій, подібна до тої, що існувала в СРСР у 30-ті роки. Хтось заробляє премію, хтось — зірочку на погон, знаходячи будь-який привід, наприклад, участь у Євромайдані ще у січні-лютому 2014 року, коли Крим ще не був окупований і російські закони там не діяли. За ці діяння у КК РФ передбачений чималий строк ув’язнення. Треба зазначити, що в Криму відродилося і квітне пишним цвітом “стукачєство”. Люди бояться сказати щось зайве, як за сталінських часів», — розповідає Т. Рихтун.

Вона каже, що в кримському інформаційному полі спостерігається «ефект акваріуму»: люди просто позбавлені можливості чути іншу інформацію, окрім офіційної російської. Мешканцям Криму спочатку навіювали, як їм тепер гарно живеться в обіймах матінки-Росії. Але ж люди, що прийшли до тями після ейфорії з назвою: «Крым — это Россия!», почали на власній шкурі впевнюватися, що все не так добре, як їм обіцяли. Тепер з екранів їм проникливо розповідають про тимчасові складнощі через підступний Захід з його санкціями, страшних українських карателів та жахи війни. «Головне, що в нас не так, як на Донбасі», — говорять офіційні кримські ЗМІ.

Весь час звучить якась напівправда, наприклад, про високі російські пенсії порівняно з українськими (тільки що за ті «шалені гроші» можна тепер купити в Криму, де спостерігається тотальний дефіцит товарів, а продукти неймовірно дорогі?), про безкоштовну медицину для малозахищених верств населення (лікують, насправді, абияк і лише дешевими російськими препаратами). Тільки-но захопивши Крим, РФ принесла туди свою інформаційну модель тоталітарної держави. У Севастополі, наприклад, працює два місцевих телеканала, один державний, інший належить голові так званого Законодательного собрания. Звичайно, люди можуть брати інформацію в інтернеті, але не усі мають таку можливість, крім того, там запрацювала система фільтрів: провайдери просто блокують користувачам доступ на сайти, що можуть містити антиокупаційну або проукраїнську інформацію.

Вимушені були виїхати на материк і більшість кримських євромайданівців, принаймні, найбільш активні. Але ще багато проукраїнськи налаштованих кримчан, у тому числі й кримських татар, залишилося у Криму. Андрій Щекун, голова Кримського центру ділового і культурного співробітництва «Український дім», координатор кримського Євромайдану, каже про них: «Вони не являють собою організовану силу, скажімо, підпілля, але якісь прояви української ідентичності (поодинокі гасла «Слава Україні!») в Криму є. На півночі і заході півострова є маса українських поселень, це і Красноперекопський район, і Красногвардійський, і Раздольненський, і Первомайський, Чорноморський та ін. До речі, коли Україна здобула незалежність, перше місто, яке підняло український прапор, було саме в Криму, це Красноперекопськ. За нашими оцінками, близько 30% населення Криму не підтримує російську окупацію. Це не лише активісти Євромайдану, свідомі українці та кримські татари, але й представники малого і середнього бізнесу, які відчули всі “принади” російської окупації з віджиманням їхнього майна представниками так званої кримської самооборони». Він підкреслив, що скоро почнеться друга хвиля «еміграції» з окупованого півострова, і вона, на відміну від першої, політичної, буде бізнесова, економічна.

На думку А. Щекуна, одна з найбільших загроз — це майбутній призов до російської армії кримських хлопців. Найближчий призов відбудеться у квітні, і є побоювання, що цих по суті наших громадян примусять дати присягу РФ і воювати з українською армією. Про це український уряд чомусь не замислюється, принаймні, нічого не робить, щоб захистити, вберегти цих людей від призову у ворожу армію.

«Росія, на відміну від України, набагато серйозніше підійшла до окупації. Там одразу ж почали створюватися державні інституції, які відповідають за «кримське питання»: і Міністерство з питань Криму, і «профільний» віце-прем’єр. Вони витрачають шалені гроші на підтримку цього кримнашу. А в нас це питання саботується на рівні уряду. Сім місяців створюють Державну службу з питань Криму. І досі не створили. На це навіть минулого року бюджетні кошти виділялися — майже 1,5 млн грн, які так і не були освоєні. Цього року на таку службу закладено в бюджеті 2,862 млн грн. А самої служби практично не існує. Ми весь час себе заспокоюємо — мовляв, через кілька років Крим повернемо. Яким чином? Треба ж для цього робити якісь реальні кроки, якось діяти!» — обурюється кримчанин-євромайданівець А. Щекун.

Але є й хороші новини: Міносвіти України надало кримським дітям можливість дистанційно навчатися, здавати іспити і отримувати українські атестати про середню освіту. Ті кримські діти, які пов’язують себе з Україною, зможуть у подальшому вчитися на материковій частині України, принаймні уряд намагається таку можливість забезпечити. Це дає якусь надію...

Читайте також: Головний ворог України — не Путін, а корупція і злодійство — політолог

Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Версія для друку



Загрузка...



    Загрузка...