Новини
Ракурс
Пам’ятник українським козакам у Відні

Сучасні козаки: фейсбучні супермени чи воїни, що змінюють реальність

14 жов 2015, 11:16

Навесні 2015 року Верховна Рада ухвалила законопроект, який офіційно визначив 14 жовтня державним святом — Днем захисника України. Цього дня також відзначається велике релігійне свято —  Покрови Пресвятої Богородиці. Найзначущим цей день став для козаків, які вірили, що свята Покрова охороняє їх, а Пресвяту Богородицю вважали заступницею і покровителькою православного воїнства.


.

На честь Покрови козаки збудували багато храмів, деякі з них збереглися й донині. Перлинами архітектури вважаються Покровський собор Харкова (зведений у 1689 році) та київська трьохбанна церква Покрови на Подолі (зведена у 1766-му). Тож не дивно, що через деякий час це свято здобуло в Україні ще й другу назву — Козацька Покрова.

Про те, чому свято  Покрови Пресвятої Богородиці настільки важливе для українського козацтва і хто такі сучасні козаки, розповідає Костянтин Олійник, директор козацького селища «Мамаєва Слобода».

— 14 жовтня відзначатиметься 1105 річниця, як в Україні святкують свято Покрови. Безсумнівно, козаки були мужніми воїнами, але, як будь-кому, їм хотілося знати, що є заступниця, яка їх оберігає. У Запорізькій Січі було 12 церков, 8 із яких присвячені саме Покрові Богородиці.

Коли козаки поверталися додому після походів із військовою здобиччю (за рахунок якої вони й жили), то ділили її на три частини. Першу віддавали на монастирі, храми, Пресвяту Богородицю, другу частину — на саму фортецю, а вже на третю частину «їли і гуляли, гарні мислі мали».

На території «Мамаєвої Слободи» стоїть церква за архетипами точнісінько така сама, яка була на Запорізькій Січі за часів Богдана Хмельницького. Ми її освятили 2003 року (228 років з часів руйнування Запорізької Січі). Це справді перша козацька церква, збудована за канонами запорізьких козаків, які вважали, що церква господня є матеріалізацією неба на землі.

Козаки до свого одягу та людських вигод ставилися з певним сарказмом. А от храми, збудовані ними, хоча зовні й були скромними (первісна українська архітектура була дерев'яною, потім стали мурувати кам'яні церкви), всередині всі світилися золотом та сріблом, висіли ікони з Афону (там був скит запорізьких козаків під назвою «Чорний вир»), Єрусалима, Печерської Лаври. Коли російський цар Олександр І у 1801 році прибув до Києва, то побачив, що церкви у Петербурзі, Царському селі поступаються багатством київським, якими опікувалися козаки.

Християнська православна віра саме в Україні увібрала колосальний масив духовного скарбу дохристиянської доби. Козаки були правонаступниками попередніх поколінь, послуговувалися ведичними знаннями.

Свого часу українцям насаджувалася думка-демотиватор, буцімто «мамай» перекладається з татарської як «ніхто». Є кілька діалектів татарської мови. Я спілкувався з багатьма татарами: береговими, гірськими, степовими, з Криму — такого слова в татарській мові не існує. Це староукраїнське слово: ма — префікс, який означає великий, майя — реальність. Тобто, мамай — великий, який змінює реальність.

Козак Мамай — це найвища іпостась воїна, який міг, мов радар, сканувати територію. Справа в тому, що у козаків було три рівня захисту. По-перше, вони посилали в Крим, Туреччину чи Польщу вивідувачів під виглядом купців, кобзарів, лірників; другий рівень захисту — козацькі застави з сигнальними вежами, третій — енергетичний, коли воїн відчував сплеск негативу, чорну енергетику, яка йшла від Орди, що наближалася.

Всі ці воїни, яких називали характерниками, будували церкви. Відомий для широкого загалу характерник Іван Сірко був фундатором межигірського монастиря, вкладав власні кошти у будівництво храмів і не робив з цього піару.

Козак — це людина, покликана захищати фундаментальні цінності народу, свою землю. Як правило, народ може вистояти, якщо у нього є 1,5–2% людей, які готові за потреби піти на війну. Нещодавні соціологічні дослідження свідчать, що 75% українців не готові захищати Батьківщину у разі потреби, але 25% висловили готовність до цього. Це велика кількість людей.

Як учасник АТО, я бачив різних людей на полі бою. У складі десантно-штурмової бригади були і менеджери, і селяни, і вчорашні робітники, які не уявляли себе козаками взагалі. Але в обставинах війни, коли летять ГРАДи, навкруги кров і хаос, в них пробудилася генетична пам'ять. Ці люди не мали формальних ознак козаків, наприклад, чуба, але вони згадали, що вони козацького роду.

— Чи сьогодні поширений козацький рух, наскільки хлопці з чубами, у вишиванках є справжніми козаками? Чому в АТО немає жодного добровольчого утворення саме з козаків?

— Є такі гриби — псевдоопеньки: зверху опеньок, а насправді мухомор. Природно, що у суспільстві з'являється драйв, адреналін, коли є зовнішній агресор, є загроза нашим цінностям. Але от чи справжні ці козаки?

У 1989 році була суспільна ідея, яка матеріалізувалася в громадській організації «Народний рух України за перебудову». Тоді ця громадська організація змогла так мобілізувати українців, що імперія впала. Була проголошена незалежність України. Потім люди почали займатися власними проектами, «Народний рух» розпався на багато партій.

Пізніше у ВР був прийнятий закон про громадські організації, згідно з яким хто завгодно міг започаткувати громадську організацію під будь-що — чи то вибори, чи рекет. В Україні утворилося близько тисячі різних формальних утворень, фейкових. Виникла ідея відродження українського козацтва. Почали приймати в козаки, як раніше приймали в піонери чи комсомольці. Я питав, чому вони так роблять, де згадки про ці речі? Це ж якесь фентезі. Адже існують писемні згадки про козацтво, наприклад, славнозвісного козака Микити Коржа, що жив за часів Шевченка, в яких детально описується побут на Запорізькій Січі, життя і традиції козаків.

Коли прийшла війна, відсутність осередку, який об'єднував би справжніх козаків, стала причиною того, що жодна громадська козацька організація не була присутня в АТО. Я не хочу нічого поганого сказати, наприклад, про «Спас» чи «Гопак» — федерації бойових мистецтв. Це організації, які нібито налічують тисячі осіб, але тільки одиниці з них пішли на війну. І це була ініціатива саме цих людей. Вже потім, коли війна тривала більше року, почалися заклики саме від організацій. Але ж альпініст, який не піднімається в гори, не може називатися альпіністом; водолаз, який не пірнає, не може називатися водолазом, так само і козак, який не захищає свою землю, не може називатися козаком.

Звісно, серед нинішніх козаків є багато гідних людей, які пройшли через Майдан, війну. Але вистачає і просто плейбоїв, які приєднуються до козаків, носять чуб, вишиванки, розуміючи, що це додає їм балів в очах прекрасної половини.

До речі, козаки чуба не відкривали, чуб був для Бога. Вважалося, що якщо козак іде на поле бою, то янголи за чуба витягують його до Божого престолу, і там вже Всевишній вирішує, куди і кому йти. Чуб зовсім не для того, щоб собою милуватися. На жаль, багато з чубастих чоловіків нічого не зробили для суспільства, вони просто є фейсбучними суперменами.

Скажімо, років зо триста тому ви не побачили б людину, яка носить чуба не по праву. Навіть шаровари могла носити обрана каста, справжні лицарі, інші носили просто широкі штани.

Як подолати цю фейковість? Мабуть, потрібна тривала просвітницька робота. 5 вересня минулого року наша п'ята десантна рота 80-ї бригади, а це близько 70 чоловік, сіли на БТРи, крикнули відому речівку про Путіна та «Слава Україні», і через півгодини їх вже не було. Ці молоді люди (а в штурмові підрозділи брали молодих) були справжніми козаками. Вони жодної секунди не вагалися. Знали, що там, на Веселій горі, що поміж Щастям та Луганськом, їх чекають російські танки. Танків було дуже багато. Харківська ж танкова бригада втікла звідти, покидавши свої бойові машини. Хлопці залишилися сам-на-сам з цілою Ордою. Про це слід писати. Знімати фільми. Ці люди проявили себе гідно, як козаки.

— Ви пішли в АТО добровольцем, якою була ваша мотивація?

— Я ж козак. Завдання будь-якої людини, яка вважає себе козаком, захист країни, своєї землі. І це не пафосні слова. Це правда. Свого часу я служив у ВДВ. І коли прийшов до військкомату, думав, що там буде черга з десантників, мені здавалося, що воїни-професіонали повинні першими йти на війну. Але я помилявся. У моєму підрозділі з 72 чоловік було всього-на-всього чотири голубі берети. Десантники — це не ті люди, які щороку купаються у фонтанах, а ті, які пішли захищати свою країну.

Інколи щось блищить, але не є золотом. Війна поставила свою пробу на людях. Потрібно виховувати молодь. Це повинні робити люди, які пройшли через АТО. Сьогодні ж багато дядьків з чубами скачуть на конях, показують, які вони герої... Фейкові козаки приходять до мене на «Мамаєву Слободу», намагаються родичатися, але мені навіть руку їм подати бридко. Чому вони можуть навчити нашу молодь?

Випробування, яке випало на нашу долю, хоча й страшною ціною, але дає країні шанс позбавитися від фейковості у нашому житті: ми повинні навчитися аналізувати; йдучи на вибори, не вірити голослівним обіцянкам, які кричать з білбордів; не потрібно в аптеках продавати крейду замість ліків, замість бензину — якусь рідину; не робити ковбасу з туалетного паперу... Бути козаками не тільки за формальними ознаками, а по суті, як наші хлопці, які пішли захищати свою землю.

Підготувала Оксана ШКЛЯРСЬКА

 

За матеріалами прес-конференції «Покрова і козацтво», що відбулася в інформаційно-аналітичному агентстві «Главком»


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter