Як Україні відновлювати Донбас

Точних даних щодо втрат під час військових дій на Сході України сьогодні немає. Кажуть про понад 10 тис. загиблих, з них близько 150 дітей. Десятки тисяч поранених, зниклих безвісти. Війна змусила втекти зі своїх будинків понад мільйон осіб (за даними Мінсоцполітики, в Україні налічується 1,5 млн внутрішньо переміщених осіб, в ООН говорять про майже 1,8 млн переселенців).

Зруйновано понад 20 тис. житлових будинків (як приватних, так і багатоквартирних), близько тисячі об'єктів освіти (дитсадків, шкіл, навчальних закладів). Понад 70% доріг в Луганській області знищено, у Донецькій непридатні до використання близько 300 км доріг, що мають стратегічне значення. За даними Мінсоцполітики, на Донеччині втрачено близько 800 тис. робочих місць. За прогнозами міністерства, на кінець поточного року зростання безробіття в цьому регіоні наблизиться до 11%. Заборгованість по заробітній платі в Донецькій області становила 324 млн грн.

Наразі, коли активні бойові дії закінчилися, поряд з проблемами демілітаризації, заходів щодо мінної безпеки (адже Донбас нафарширований мінами) логічно постає питання про відродження територій, зруйнованих війною. На цьому все активніше акцентують увагу в соціальних мережах, є відкриті листи від спільноти переселенців, що звертаються до держави з проханням починати відновлювати Донбас.

До рішучих дій підштовхує і недавнє дослідження, проведене соціологічним центром TNS Ukraine спільно з іншими громадськими організаціями. Опитування показало, що 51% жителів Донбасу планують повернутися додому, при цьому кожен третій готовий брати участь у відновних процесах свого регіону.

Згідно з дослідженням, понад половини переселенців так і не змогли адаптуватися після переїзду. Основні проблеми, з якими стикається людина на новому місці, — житло, робота, психологічні травми. Волонтери констатують, що сьогодні, незважаючи на законодавчу основу, чимало соціальних аспектів перебувають за межею розуміння чиновників. Є прийняті закони, але вони не працюють. Багатьом людям, які на власному досвіді пережили жахи війни, потрібна також допомога психологів. Чверть опитаних переселенців розповіли про те, що потребують психологічної допомоги. Кожен шостий респондент заявив, що така потреба є у його дитини.

Опитування також проілюструвало, що прості люди, які не відносяться ні до волонтерів, ні до урядових організацій, підтримують переселенців з Донбасу й дуже дружелюбно сприймають тих, хто потрапив у біду. Звичайно, є й негативні тенденції, але, тим не менш, 9 з 10 дуже тепло і відкрито ставляться до людей, вимушених бігти від війни.

Експерти вважають, що досить високий показник допомоги з боку простих людей і благодійних організацій відкриває заново Україну для переселенців, і це є запорукою успішної реінтеграції Донбасу в Україну.

«Дослідження продемонструвало дві ключові речі. Насправді потенціал реінтеграції Донбасу в Україну — вкрай високий, — вважає директор Українського інституту аналізу та менеджменту Руслан Бортник. — Дуже важливо, що за цей рік переселенці відчули до себе глибоку турботу з боку волонтерів і простих українців. Не виникло серйозного ксенофобського руху, міфом виявилися розмови про поділ на різні «сорти» — протистояння Донбасу та Галичини. У нас вже є багато напрацювань від представників науки, громадськості, є рекомендації міжнародних організацій. Потрібно розробити чіткий план, який би став не тільки планом відновлення, але і планом розвитку Донбасу. Сьогодні це головне завдання. Час втрачати не можна».

Про кроки, які повинні бути зроблені з боку влади у співпраці з громадянським суспільством для подолання соціально-гуманітарної кризи, про суспільний діалог з проблеми відновлення Донбасу говорили експерти на круглому столі «Відновлюючи Донбас і Україну: стратегічний план дій». «Ракурс» записав найцікавіші думки експертів з цього питання.

«Проблема Донбасу має багато розрізів. Регіон розділений на контрольовані й неконтрольовані Україною території. Якщо говорити про частини, що перебувають під контролем України, там є проблеми в реінтеграції, — говорить Р. Бортник. — Останні вибори, які були фактично зірвані, демонструють недосконалість державного управління на цих територіях, показують певний рівень недовіри, конфлікту між владою і громадою. Якщо процес реінтеграції не буде запущений на території, контрольованій Україною, то нам буде дуже складно говорити про проблеми неконтрольованої частини Донбасу.

Введу в нинішній стан справ тристоронньої робочої групи в Мінську. Фактично сьогодні є дві політичні проблеми. Перша і головна — особливий, спеціальний закон на територіях Донецька й Луганська. Три проекти закону лежать в контактній групі. Тут існує глибока різниця у підходах. Україна наполягає на тому, що такий закон повинен вироблятися виходячи з нинішнього закону про місцеві вибори, з модифікацією тих частин, які не можуть апріорі діяти на Донбасі (там відсутня партійна система, немає інституціональних механізмів для її реалізації в повній мірі). Водночас представники Донецька та Луганська вважають, що потрібен абсолютно окремий закон, який би ґрунтувався на мажоритарній, а не пропорційній системі. Фіксував би політичний баланс, який є на цих територіях, дозволяв брати участь у виборах тим політичним силам, які виникли після квітня 2014 року. Позиція ОБСЄ була викладена в так званому плані Мореля і полягає в тому, що закон повинен бути окремим і писатися за параметрами Бюро з демократичних інститутів і прав людини (БДІПЛ) і вписувати ту ситуацію, яка склалася на цих територіях. Поки особливого зближення в цих позиціях немає. Хочеться вірити, що до кінця року в цьому питанні дійдуть консенсусу».

Однією з основних проблем є питання імунітету або амністії. У Мінських угодах, а також у нині чинному законі про особливий порядок місцевого самоврядування територій і окремих районів Донецької та Луганської областей закладена гарантія повної амністії для всіх учасників конфлікту, незважаючи на тяжкість дій, які були здійснені. Сьогодні відбувається спроба переглянути ці положення, звучать заяви про те, що люди, які брали участь у бойових діях, скоїли вбивства, не можуть бути амністовані.

«Вважаю, що відновити колишні відносини між людьми навряд чи вдасться. Толерантність відновити швидко неможливо, для цього потрібні роки, — говорить Р. Бортник. — Держава зобов'язана розробити програму щодо насадження терпимості й жорстокого покарання для людей, які намагаються розпалювати побутові конфлікти на політичному ґрунті. Нехай люди один з одним не вітаються, нехай навіть ненавидять, але тільки не вбивають один одного».

Президент Франції пропонує ситуативний тимчасовий механізм вирішення цієї проблеми — імунітет. Пропонується убезпечити всіх учасників виборів на Донбасі від будь-якого виду правового переслідування на період виборів. Питання прощення і амністування пропонується перенести на майбутнє.

«Питання імунітету достатньо актуальне. Адже цього потребують не лише представники сепаратистів, а й українські політичні партії, проукраїнські активісти, — зазначає Р. Бортник. — Що необхідно зробити найближчим часом? Завершити розпочату Конституційну реформу, зібрати в парламенті 300 голосів. Зробити це в нинішніх умовах після виборів, коли посилилась сегментація і фрагментація політичної карти України, досить складно. Вважаю, що без реформи децентралізації Мінському процесу буде рухатися складно».

«Якщо говорити про форму амністії жителів, які залишилися на непідконтрольній території, то тут потрібно звернутися до наявного світового досвіду. Можна по-різному оцінювати цих людей. Але я хочу поставити запитання: у нас була створена рада з евакуації, як це було за часів Другої світової війни? Створено умови для вивозу людей і їх розміщення? Ні. Це відповідальність держави.

У Франції та Бельгії є цікавий досвід часів Другої світової війни про те, як можна підійти до питання амністії. Франція спочатку абсолютно всіх амністувала, це була тотальна амністія. Хоча не секрет, що в часи війни число колабораціоністів у Франції було колосальне. Багато видатних діячів, наприклад, Едіт Піаф, співпрацювали з окупантами. Проте врешті-решт це призвело до вибуху.

Бельгія пішла більш раціональним шляхом. Абсолютно над усіма провели розгляд у судовій практиці (участі в тих чи інших діях). Велика частина рішень були виправдувальними — якщо не було злочинів, пов'язаних з руйнуваннями, загрозою життю. У суспільстві була громадянська злагода. Потрібно використовувати міжнародний досвід подолання конфліктів, амністії. Ворожнеча йде від нерозуміння. Це довгий шлях, проте його потрібно пройти і починати вже зараз», — вважає Олена Петряєва, керівник громадської ініціативи «Відновлення Донбасу».

Більшість експертів згодні з тим, що саме економічні програми потрібно поставити на чільне місце. Понад половина переселенців хочуть повернутися в свої будинки. Але чи будуть вони впевнені у своїй безпеці, чи передбачені податкові пільги чи канікули для бізнесу, який повернеться на ці території? Напевно, має бути вибудована державна політика, що створить умови сприяння, тоді й капітал, відтік якого стався минулого року, й люди зможуть повернутися назад.

Експерти відзначають, що є кілька категорій, які можна швидко відновити. По-перше, загальне економічне поле — банківська система і торгівля.

«Ні про яку блокаду не може йтися, — вважає Р. Бортник. — Як можна блокувати свою територію, тим більше ту, яку заблокувати не можна? Це 400 км кордону, на Донбас безперешкодно потрапляють російські товари. Такого роду блокада шкідлива Україні з усіх точок зору: втрати робочих місць, товарообігу, ринку збуту, втрати в боротьбі за уми на Донбасі. Таким рішенням аплодують на Кубані й у Ростові: їх підприємці із задоволенням захоплюють цей ринок, ємність якого оцінюється в 10 млрд грн щомісяця. Може бути компромісне рішення. Можливо, окремий податок або акциз, гроші від якого повинні направлятися на відновлення Донбасу.

Наступний момент — загальне соціальне поле. Необхідно відновити транспортну систему, хоча б автомобільне і залізничне сполучення. Відновлюючи соціальну систему, ми гарантуємо собі реальні механізми для реінтеграції цієї території до складу України.

Загальне гуманітарне поле. Я впевнений, що українські ЗМІ можуть віщати в Донецьку й Луганську, відповідно ЗМІ, які є там, могли б віщати на решту території. ЗМІ повинні домовитися між собою про певні стандарти лексики. Думаю, багато хто з нас відзначає поліпшення: ми все менше чуємо «сепаратисти», «терористи», «ватники» й «укропи». Те ж саме стосується і питання освіти. Держава повинна розробити спеціальну програму підтримки випускників шкіл Донбасу, щоб вони могли навчатися в українських вузах».

«Перш ніж приступати до відновлення Донбасу, потрібно задуматися насамперед про природу цього конфлікту, — вважає В'ячеслав Ляшенко, завідувач відділом Інституту економіки промисловості НАН України. — Якщо це конфлікт внутрішній (як нам намагаються нав'язати), то це один сценарій. Тут підійдуть напрацювання Югославії, інших регіонів, де були релігійні, етнічні та інші конфлікти. Є план, запропонований спільно ООН, Світовим банком, ЄС щодо реалізації умиротворення, переведення конфлікту в невідкриту фазу і відновлення цієї території.

Є конфлікти, де були замішані зовнішні сили. Я вважаю, що Путіну потрібна маленька світова переможна війна. Тому він проявляє активність і в Грузії, і в Україні, зараз в Сирії. Отже, говорити про те, що конфлікт на Донбасі перейшов в мирну стадію, дещо передчасно. Давайте подивимося долі таких конфліктів. Вони заморожені. Північна і Південна Корея, грецько-турецький конфлікт на Кіпрі, класичний приклад Китаю і Тайваню.

Є інший приклад відновлення миру — приклад В'єтнаму, де одна сторона своїми активними діями, задіюючи потужний дипломатичний ресурс, у досить стислі терміни здобула і політичну, і економічну перемогу. Один лише дипломатичний шлях — це шлях до заморожування надовго. Поєднання дипломатії з певним військовим тиском може мати більше перспектив.

Всю гарячу стадію конфлікту я провів у Донецьку. Якщо говорити про настрої людей, то 30% явно за ДНР-ЛНР, 30% — за Україну, і 40% — це маса, що коливається, спостерігає, чия візьме. Пасивна частина прийме сторону переможця».

Соціологи констатують, що завжди є приблизно три рівних частки. З0% — за білих, третина — за червоних, 40% — посередині. Антропологи вважають, що частка «тих, хто мислить» — 15–20%. Решта 80–85% в цьому всьому не беруть участі й приєднуються до переможця. Такі практики приєднання до переможця описані для різних історичних періодів і різних спільнот.

Після війни мова йтиме про приєднання до переможця. До того, хто стане годувальником і наведе порядок. Багато залежить від того, наскільки відновлення Донбасу стане загальноукраїнською справою. Існує енергія відновлення. Якщо це буде енергія нових правил, нових форматів, поваги до людини, якої було небагато в нашій країні, то, швидше за все, ця енергія трансформується в нове сприйняття українцями самих себе, незалежно від того, з якого вони регіону, — «ми змогли вистояти».

Підготувала Оксана ШКЛЯРСЬКА