• Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода
  • Новини України
Ракурс

Про невивчені уроки майданів, або Чому українці не вміють утримувати здобутки революції

08.11.2015 10:34 Коментарі

Не треба з жалості різати хвіст собаці по частинах. Українські реформи виглядають саме так, і українські протести виглядають саме так

Напевно, неодноразово кожний з нас намагався знайти відповідь на питання: чому ми, українці, — хороші повстанці й бунтарі, легко організуємося на протест, але не навчилися утримувати завоювання революції. Майдан показав гігантську енергетику. Дивно, але після нього не почалося справжнє активне партійне будівництво. Суспільство знову усунулося. Активна його частина зробила революцію і сказала: «Хух, тепер виберемо чиновників, і вони самі все зроблять». Напевно, забувши, що в Україні немає справжніх партій. Тобто, організацій, що виросли знизу, не просто декларують, а реально виражають інтерес якоїсь соціальної групи і домагаються озвучених цілей.

Про уроки майданів для суспільства і про те, чому українці не вміють утримувати здобутки революції, розмірковують експерти, які, напевно, більше за інших знаються на українських революціях, адже є учасниками першого студентського Майдану — Революції на граніті.

Євген Дикий, учасник Революції на граніті, вчений-еколог, заступник голови Товариства ветеранів АТО: «Усі майдани, які були, це в першу чергу майдани, які змінювали людину. Вони кардинально змінювали серця і душі українців.

Революцію на граніті я вважаю перемогою. Адже наша країна стала абсолютно іншою, ніж була до того. Власне, ми перемогли не в сенсі, як нас вчили в школі, як перемогла Жовтнева революція, коли революціонери прийшли до влади і стали переробляти країну по-своєму. На жаль, це нам не вдалося, ми були замалі. Але ми перемогли у тому сенсі, наприклад, як студенти у 1968 році в Парижі, які й не ставили собі за мету взяти владу. Вони ставили мету змінити світ і зробили це.

У нас масштаб географічно складніший, але Україна після подій 90-го стала іншою. Головна перемога, якої ми тобі домоглися, — ми зламали страх. Нав’язали принципово інший дискурс спілкування суспільства і влади. Будь-якої влади. Цей дискурс, до речі, дуже відмінний від того ж російського. Згадайте, як відбувалися в Росії революційні події (чи то 1991-й — ГКЧП, чи то 1993-й — парламентсько-президентська криза). Щоразу головним діячем був танк на площі. У який бік він повернувся і стрельнув, той і переміг.

У нас інший дискурс. У нас намет. Виходять мирні люди, лягають на граніт і кажуть владі: «От ви як хочете, а ми з вами не згодні, ми вимагаємо першого-другого-третього... Ми вам нічого поганого не зробимо, просто тут візьмемо й помремо». І це викликає якісь зміни, це абсолютно інший дискурс, який вперше нав’язала студентська Революція на граніті.

Зверніть увагу, тепер з’явився новий архетип поведінки українця, який вважає, що так жити не можна, треба міняти життя. Він пакує спальника, збирає намет та йде на майдан. Ми таким чином створили новий архетип революції, новий архетип суспільного розвитку. В цьому ми перемогли».

Михайло Канафоцький (у 1990-му — активіст Студентського братства Львова): «А чи потрібно всім йти в політики? Майдан став своєрідною школою, кожен зміг реалізуватися в якійсь сфері, знайшов якусь нішу. Хтось став гарним підприємцем, хтось проводить фестивалі... Я думаю, такі люди на своїх місцях роблять не менше, ніж якби вони були у Верховній Раді. Мені здається, вони роблять навіть більше з точки зору культурної революції, просвіти. Зрештою, реальна влада є в якійсь мірі в кожному з нас. Інша справа, що ми мали б її час від часу проявляти і не давати можливості тим, кому доручили частину своєї відповідальності, розмінювати її».

Олег Покальчук, соціальний психолог: «Під час революцій в нашому суспільстві пробуджуються сили, які хочуть пробудитися. Не більше. Говорити про те, що українське суспільство прокинулося все, не можна. Як прокинулося, так і заснуло.

По-перше, слід розуміти, що суспільство складається з різних груп людей. Одні хочуть впливати на нього, інші не хочуть і ніколи не захочуть. Тут важливий принцип Ноєвого ковчега: давайте підіймати й рятувати тих, хто цього хоче. По-друге, не треба з жалості різати хвіст собаці по частинах. Українські реформи виглядають саме так, і всі українські протести виглядають саме так. Якщо ми хочемо щось міняти, ми повинні це робити швидко, професійно, рішуче. І не буває пацифістських безкровних протестів. Ми повинні розуміти поріг крові і не переступити його, щоб її не стало більше».

Анжеліка Рудницька, співачка, громадський діяч: «Що стосується безкровності Революції на граніті, багато хто з хлопців тоді казав, що готовий вмерти за Україну. Мені закарбувався у пам'ять Ігор Богуш, якого тільки я могла вмовити випити кілька ковтків води на добу... Його вже немає з нами, тоді він захворів на цукровий діабет. Світла йому пам'ять і іншим нашим побратимам. Протистояння не було безкровним, просто ці жертви не були помічені суспільством. Тому, коли кажуть, що нам на шару дісталась незалежність... Незалежність на шару дісталась тим, кому було все одно тоді й зараз, і буде в майбутньому. А змінює суспільство не той, кому по-барабану, а той, хто хоче. Кожен крапелька до крапельки змінює в собі щось, в людях, які поруч, і від цього змінюється суспільство».

Чому ми не можемо втримати здобутки революцій?

Є. Дикий: «З приводу політики, політиків і нас у владі. Суть проблеми абсолютно проста. Ті люди, які виходять будувати барикади, мішати коктейлі, вони не хочуть влади. Зазвичай це люди, які відбулися, мають професію. Я, наприклад, вчений-біолог. Мріяв займатися наукою у себе в країні, я не хотів мігрувати. Через це довелось робити три революції. Такі люди роблять революцію і після цього повертаються на свої місця, а до влади приходять шахраї.

Зараз при владі люди, яким під час Майдану було тимчасово доручено провести країну через перехідний період. Отим людям зі сцени. Їм всього лише було доручено легітимний перехід влади. Що вони замість цього зробили? Скористалися війною, щоб цю владу за собою закріпити якнайдовше, і використовують її по всій програмі, як попередники. При цьому досвід попередників їх чомусь абсолютно не лікує, масштаб корупції вже навіть перехльостує донецьких. Явно назріває щось нове. І тоді доведеться нам кидати свої справи, створювати справжню київську хунту і наводити лад.

Ми воюємо радянською зброєю, яка залишилась на складах. В Міноборони на кінець року лежить 1,6 млрд грн на озброєння, які досі не використані з однієї простої причини — не знайшли, як їх використати так, щоб в кишеню покласти. Ще приблизно така ж сума крутиться по тій же схемі. Нібито підписується контракт на закупівлю зброї за кордоном, береться передоплата в розмірі 90%, а в кінці року кажуть: вибачте, не було такої зброї, вертаємо в гривні по тому курсу, який був на початку року.

Всі сили суспільства були прикуті до війни на Сході, зараз фронт заморозили, і ми можемо повернутись обличчям до тилу і почати ставити запитання. І ми почнемо ставити їх. Тоді, в 90-х, ми були маленькими та ідеалістами, ми ще не вміли шукати, де наші гроші. Тепер навчились».

А. Рудницька: Якщо будуть правильно сформовані цінності, то тоді й бюджет правильно формуватиметься. В Південній Кореї в 60-х роках корупціонерам відрубали ліву руку, бо цінності не працювали. Після цього корупції не стало. Більше того, зараз в публічному місці в Південній Кореї можна залишити сумочку — вона ніде не дінеться. Вкрасти для корейця це нонсенс».

Вивчені та невивчені уроки Революції гідності

Дмитро Клочко, учасник Революції на граніті: «Головний урок — волонтерство, шлях до побудови громадянського суспільства. Волонтерство зіграло подвійну роль. Добровольці закривали фронт, волонтери виконували всі функції тилу. Але є нюанс. Вони тим самим прикрили дупи отих чиновників, які сидять за їх спинами. Волонтери своїм героїзмом врятували оцю бюрократію, неповороткість машини. Але волонтерський рух уже втихається, в людей закінчився матеріальний запас.

Волонтери — це середній клас, якого й так у нас небагато, якому не давали весь час сформуватися. Середній клас зупинив війну. Ми не перемогли, але, щонайменше, не програли. Нам вдалось зупинити цей мордор, тих орків. Середній клас витримав і виніс на собі революцію і війну, але вже видохся. За цей час мали б запрацювати державні механізми. Навпаки, волонтерами прикрились, щоб приховати величезну машину крадіжок. І от тепер треба ще щось робити і з цим. Питання, чи вистачить нас ще й на цю проблему?»

М. Канафоцький: «Майдани не змінили системи. Потрібна політична воля тих, хто є при владі. Є заповідь — не створи собі кумира. Ми, українці, обираємо собі якогось ідола, його робимо гарним-красивим, приводимо до влади, а потім ідемо додому на диванчик пити пиво, дивитися футбол, займатися іншими справами, фактично забуваючи про важливішу справу. Потім, коли щось іде погано, ми робимо собі іншого лідера. Ми забуваємо про проміжну функцію — немає контролю над тими, хто при владі. Вимоги цього Майдану теж залишаються не виконаними. Ми не отримали дієвої структури, яка контролювала б цю владу».

А. Рудницька: «В наших вимогах немає системності. Ми собі їх ставимо, і кудись вони пливуть одним руслом, а ми собі пливемо іншим. І так щоразу. Уроки всіх революцій і здобутки в тому, що прошарок небайдужих людей у суспільстві стає більшим.

Я їжджу з концертами по всій Україні і можу сказати, що люди однакові і у Львові, і в Луганську. У нас одні й ті самі проблеми. Просто одних весь час зомбували. Потрібно займатись просвітницькою діяльністю. Щоб на Схід їхали митці, історики, фольклористи. Пояснювали людям, що з ними сталося 20–50 років тому, чому вони стали такими».

О. Покальчук: «Головний урок, який вивчили, — можна мати справу тільки з тими, з ким можна мати справу, на кого можна покластися. Інакше це може бути збитковим, і ви можете поплатитися життям.

Другий урок. Ті, хто не хочуть нічого робити, теж є громадянами України. Ми робимо це не тільки для себе, а й для цих невігласів і байдужих людей. Ми повинні жити в XXI столітті, а залишаємось ментально в 90-х, а дехто взагалі у середньовіччі. І це теж не вивчені уроки. Ми повинні бути сучасними. Йде шалений опір людей, які хочуть жити в минулому. Ця історична некрофілія підживлюється бюрократами, які не хочуть, щоб ми були сучасною країною. Вони хочуть, щоб ми були історичною країною, минулою, щоб ми плекали, співали, танцювали і більш нічого не робили. Треба вміти рахувати гроші. Треба вміти знищувати своїх ворогів — фізично, психологічно, культурно, інформаційно, ментально... Ми повинні бути безжальні до своїх ворогів, як казав Бандера.

Колись спитали нашого першого президента, хто буде наступним, він відповів: ви. Всі громадяни України. Якщо кожен поставить перед собою завдання працювати так, наче він президент України, тоді все буде нормально»..

Підготувала Оксана ШКЛЯРСЬКА

Читайте також: Люди, які завжди були поряд із владою, скористалися революцією і назвали владою себе

Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Версія для друку



Загрузка...



    Загрузка...