Як живе передостанній український блокпост на «пекельному шляху» (ФОТО)

Бахмутська траса щодня обстрілюється бойовиками, тому пересуватися по ній дуже небезпечно: автомобілі автоматично потрапляють в зону перехресного вогню. Тому цю дорогу називають пекельним шляхом АТО, повідомляють на сайті Міністерства внутрішніх справ України.

До позицій сепаратистів від передостаннього блокпосту менше двох кілометрів. За словами військових, бойовики часто лишають вибухові пристрої саме на трасі, тому розвідка Нацгвардії неодноразово виїжджає, щоб знешкодити ворожі фугаси, аби на них не підірвалися місцеві.

На блокпості стоїть Хмельницький підрозділ, бійці якого обороняли Управління внутрішніх справ у Луганську, у травні стояли в Донецьку під час масових заворушень, несли службу в Маріуполі. Проте найважчим випробуванням став 32-й блокпост між Щастям і Смілим на Луганщині.

Блокпостом на Бахмутській трасі, за яким починається окупована терористами територія, командує кадровий офіцер Нацгвардії Олексій.

За весь час служби в зоні АТО батальйон потрапляв під обстріл безліч разів, але вийшов з них без жодних втрат і навіть поранених. «Такий парадокс старшина пояснює просто — досвідчені бійці знають як поводитися в небезпечних ситуаціях. В підрозділі служать кадровики з Нацгвардії та солдати-контрактники, які мають досвід строкової служби. Є навіть член миротворчої місії у Косово», — повідомляють у прес-службі Нацгвардії.

За словами командира блокпосту, найголовніше в обороні — інженерне обладнання позицій, яке дасть можливість особовому складу на поверхні своєчасно, коли є лише декілька секунд, сховатися в укриття. «Плюс, як кажуть, зірки і Господь Бог поки бережуть», — пояснює командир.

За його словами, досвідчені бійці вже навіть навчилися розрізняти різні види артилерії по звуках.

«Страх — це нормальна реакція організму, самозахист, але потім люди звикають до цього і вже розрізняють, куди і на скільки метрів він летить, і багато хто навіть бачить, що не туди летить, можуть вже в бліндажі не ховатися, бо розуміють, що їх не зачепить. Але перший тваринний острах у всіх присутній», — каже військовий.

У підрозділі розповідають, що коли в Мінську підписували мирні угоди, то з боку сепаратистів був серйозний обстріл їх позицій. «Скажімо так, від десяти до 30 разів на день нас атакували з різних видів артилерії: самохідної, реактивної, мінометів. 24 лютого обстріли припинилися. Хотілося б вірити, що хтось хоче миру. Я розумію, що всі з нашого боку хочуть миру, ніхто не хоче, щоб війна тривала — весь народ хоче жити мирно», — каже офіцер.

Уже протягом декількох днів блокпост не обстрілюється, на цій ділянці — тиша. Однак бійці все одно не втрачають пильність.

Через обстріли бойовиків на Бахмутській трасі неодноразово були пошкодження газових магістралей. Від цього, звісно, страждає, в першу чергу, місцеве населення, але, як кажуть військові на блокпосту, люди думають, що винні українські військові.

«У новинах там показують, що Україна перекрила їм газ, але, скоріше за все, вони самі собі газ перекрили, пошкодивши обстрілами газопровід. Людям промили мозок так, що поламати їх може тільки серйозна інформація, яку вони зможуть перевірити самі. Наприклад, у маріупольців з травня ставлення кардинально змінилося. Весною, мабуть, все-таки більша частина не хотіла України, а зараз, навпаки, люди підтримують українських бійців. Вони побачили, що діється в „ДНР“, що там нічого хорошого немає. Вони просто побачили на наочному прикладі і змінили своє ставлення», — вважає командир блокпосту.

Бійці Нацгвардії дуже часто відвозять продукти харчування місцевим жителям у сусідні населені пункти Гірське та Карбоніт. Деякі люди звертаються по допомогу до бійців самі та приїздять по продукти на блокпост. Офіцер пояснює, що багато тих, хто залишився, не мають ні роботи, ні грошей.

«Народ по-різному налаштований. Деякі підтримують, інші проклинають, дехто ставиться нейтрально. Але багато людей на сьогоднішній день просто виснажені морально та фізично. Головне для них, щоб бодай припинилися обстріли та було що їсти. За велику політику їм думати нема вже сили», — пояснюють військові.

Багато з місцевих, хто виїжджав з зони конфлікту, їхали саме по Бахмутській трасі, проте такі спроби не одного разу оберталися трагедією. Наприклад, під час мінометного обстрілу району Новотошківки, Кримського, Горіхового по Бахмутській трасі рухалась машина з цивільними людьми, в якій їхало двоє дорослих чоловіків років 50–55.

«Вони потрапили в зону обстрілу. Одному чоловікові відірвало ногу, другому — руку. Нам довелося надати цим людям невідкладну медичну допомогу. Ми їм наклали нормальні джґути, зробили перев’язку, вкололи знеболювальне і вже наш водій терміново відвіз їх в лікарню до Лисичанська», — розповідають нацгвардійці.

За їх словами, вони летіли тоді на великій швидкості, попередили всі блокпости, щоб їх пропускали без перевірок, щоб зберегти пораненим їхні кінцівки. Тоді було холодно, тому тканини відмирають не так швидко. Ногу, яку відірвало в чоловіка, вдалося зберегти.

«А тому, що руку відірвало — рука взагалі лежала на задньому лобовому склі, ту руку замотали в марлю, занесли в лікарню, але вже врятувати її не вдалося. Травми були серйозні і наші дії суттєво забезпечили максимальні шанси навіть на те, що одному вдалося зберегти ногу — це вже великий плюс. Якби не наші дії, то вони могли б померти від больового шоку», — розповідає начальник медичної служби на блокпосту Святослав Денега.

За словами бійців, «Бахмутка» досі залишається небезпечною трасою, тому що сепаратисти не полишають спроб атакувати крайній блокпост. На позиції українських військових іноді йдуть, використовуючи важку техніку.

Танкіст Юрій пояснює, що танк один у полі не воїн. «У нього свої бойові задачі: якщо буде прорив, то тільки танк може відповісти іншому танкові. Це передостанній блокпост, і в разі прориву на попередньому блокпосту ми будемо тримати оборону, щоб сепаратисти не змогли пройти далі», — пояснює він.

Юрій є бойцем батальйону «Айдар», але зараз служить на одному блокпості з нацгвардійцями. За його словами, танком він керував ще 1991 року, коли служив в армії.

«Батьківщина зараз в небезпеці, і потрібні люди, які служили і більш менш розбираються. Не можна вдома сидіти. Бізнес залишив на дружину. Спочатку не розуміла мого рішення, не хотіла відпускати на війну, але потім змирилася. На Майдані з хлопцями з Внутрішніх військ ми стояли по різні боки барикад, але зараз всі захищаємо український народ», — каже танкіст.

Він запевняє, що керувати танком нескладно, але треба мати сміливість, бо ця машина в бою — перша мішень. Тому нацгвардійці забезпечують своїй важкій техніці надійний тил: виїжджаючи на завдання, прикривають з тилу свій танк.

Командир БТР Олександр Байрамов, кадровий військовий з Києва, розповів, що трохи більше тижня назад їздили під Дебальцево, а в Миронівці виконували завдання разом з харківською розвідкою.

«До ротації військовослужбовців залишилися лічені дні. Багатьох з них вдома чекають дружини та маленькі діти. Саме сімейного тепла цим мужнім чоловікам на передовій бракує найбільше», — такими словами завершується репортаж про блокпост на Бахмутській трасі.

Фото прес-служби Нацгвардії