Гаазький трибунал неминучий, це лише питання часу

7 лютого було опубліковано статтю «Хто захистив «ескадрони смерті» від Гаазького трибуналу?» («День»). Її написав відомий громадський діяч Олексій Подольський. Що таке «ескадрони смерті» пан Подольський відчув на власному досвіді, адже 2000 року його викрали, вивезли у ліс та по–звірячому побили так звані «орли Кравченка» на чолі з сумнозвісним генералом Олексієм Пукачем. Генерал «трудився» більше за інших, бив натхненно, ще й намагався душити Подольського своїм знаменитим ременем, яким невдовзі задушив Георгія Ґонгадзе. Тож автор знає, про що пише. Його обурює те, що Україна досі не ратифікувала Римський статут, який передбачає поширення дій міжнародного кримінального суду — Гаазького трибуналу на територію України. У цьому пан Подольський звинувачує Конституційний суд України, який, «з самого початку свого існування був запланований як технічно–допоміжний підвідділ президентської адміністрації». КСУ, за його словами, «встановив «категоричну» невідповідність Римського статуту Конституції України.

Перший і головний аргумент: міжнародна юстиція, на відміну від української, не визнає жодних національних імунітетів та незалежно від посади або сану кримінально переслідує тих, хто скоїв злочин проти людяності. Іншими словами, Конституційний суд брутально спотворив дух української Конституції, яка в першу чергу однозначно гарантує захист життя і прав людини. Проте він захистив не людину, а владу: президента, українських суддів, депутатів — гарантував їм недоторканність навіть тоді, коли йдеться про військові злочини або злочини проти людяності».

З цим твердженням категорично не згодні представники недавно створеної Громадської комісії з розслідування порушень прав людини в Україні, а саме: голова комісії професор Володимир Василенко, екс–суддя Міжнародного кримінального трибуналу з колишньої Югославії (2002–2005 роки) та професор Микола Козюбра, екс–суддя Конституційного суду (1996–2003 роки). Про це знані юристи заявили на прес–конференції «Громадська комісія пропонує механізм притягнення до відповідальності за злочини проти людяності», яка відбулася 10 лютого.

Миколу Козюбру стаття Подольського зачепила за живе, адже саме він був суддею–доповідачем у справі щодо ратифікації Україною Римського статуту. «При всій повазі до шановного автора статті, мені здається, що він зовсім не читав рішення КСУ від 11 липня 2001 року, бо позиція, яку зайняв КСУ щодо недоторканності та імунітету певних посадових осіб, є зовсім протилежною тій, яку озвучив пан Подольський, — каже Микола Іванович. — Римський статут був підписаний Україною ще у 2000 році. Його підписав заступник міністра закордонних справ. Звісно, це була не його особиста позиція, а позиція держави, її органів, у тому числі позиція Міністерства юстиції і президента Кучми. Тоді ніхто не вважав цей документ антиконституційним. А потім, через деякі політичні мотиви, у які я не хочу заглиблюватися, президент України зробив подання в Конституційний суд.

Кучма подав більше десяти заперечень, стверджував, що нібито 12 чи 13 статей Римського статуту не відповідають Конституції України. Суд категорично відхилив усі ці заперечення, крім одного. Згідно зі ст. 1 Римського Статуту, Міжнародний кримінальний суд доповнює національні органи кримінальної юстиції. Водночас статті 124 та 125 Конституції України дають виключний перелік судів, які входять до судової системи України. Звісно, Міжнародного кримінального суду в переліку немає, бо він був створений вже після прийняття Конституції України.

Інша річ — що заважало Верховній Раді у 2004 році внести невеличке доповнення до Конституції, щоб усунути цю невідповідність? Такі країни, як Франція, Німеччина, Чилі, Люксембург, Португалія, Ірландія, Колумбія і Бразилія, які опинилися в аналогічній ситуації, внесли до своїх конституцій відповідні зміни, щоб на території держави не діяла судова інстанція всупереч законодавству. Наприклад, у Франції Конституція доповнилася такими положенням: «Французька республіка може визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду відповідно до умов, передбачених договорами, підписаними 18 червня 1998 року». Решта ж країн, ратифікувавши Римський статут, взагалі не вносили змін до своїх основних законів. Після того, як КСУ прийняв згадане рішення, я зустрічався з міністром юстиції, його заступником, представниками МЗС, ми запропонували спільну коротеньку формулу, яка б ліквідувала ці суперечності, але до Конституції України, на жаль, її так і не внесли. Зараз народним депутатам потрібно ініціювати внесення таких змін, щоб невідкладно ратифікувати Римський статут».

Довідка: Римський статут — міжнародний договір, за яким було засновано постійно діючий Міжнародний кримінальний суд. До його компетенції входить розслідування міжнародних злочинів — геноциду, воєнних злочинів, злочинів проти людяності та притягнення винних у вчиненні цих злочинів осіб до кримінальної відповідальності. Римський статут було ухвалено 17 липня 1998 року на дипломатичній конференції в Римі, він набув чинності з 1 липня 2002 року. Статут підписали 139 держав, але ратифікували угоду 122 держави. Україна, як і Російська Федерація, його поки що не ратифікувала.

Щодо згаданого у статті положення про недоторканність певних осіб дозволимо собі процитувати декілька абзаців з рішення КСУ від 11 липня:

«2.2.1. Положення Статуту не забороняють встановлення і не скасовують положень Конституції України щодо недоторканності народних депутатів України, Президента України та суддів, а лише виходять з того, що недоторканність цих осіб стосується національної юрисдикції і не може бути перешкодою для здійснення юрисдикції Міжнародним кримінальним судом стосовно тих з них, які вчинили злочини, передбачені Статутом...

2.2.2. Недоторканність певної категорії посадових осіб — це не їх привілей; вона пов’язана з виконанням ними важливих державних функцій, а тому відповідно до Конституції України і міжнародно-правових зобов’язань України не може розглядатися як гарантія їх безкарності. Недоторканність народних депутатів України, Президента України, суддів передбачає лише спеціальні умови притягнення їх до кримінальної відповідальності».

На відміну від свого товариша і колеги, який волів «не заглиблюватися», професор Володимир Василенко, вважав за необхідне зануритися в минуле і згадати політичну ситуацію, яка передувала згаданому рішенню КСУ: «У 2001 році, як ми пам'ятаємо, вибухнув «касетний скандал». З плівок Мельниченка, які були опубліковані, було чітко видно, що бесіда президента Кучми зі своїми підлеглими, у тому числі з міністром внутрішніх справ Кравченком містила натяк на вбивство Ґонгадзе. З тих же плівок було очевидно, за чиїм наказом зазнали нападу Подольський та Єльяшкевич. Кравченко вихвалявся «своїми орлами», які можуть що завгодно зробити з людиною. Римський статут був вже підписаний Україною, його залишалося ратифікувати, та Кучма, зрозумівши, що плівки Мельниченка можуть стати підставою до притягнення його до відповідальності Гаазьким трибуналом, дав зворотній хід — звернувся до КСУ з поданням щодо неконституційності Римського статуту. І така суто технічна невідповідність знайшлася».

Громадська комісія з розслідування порушень прав людини в Україні звернулася до голови Верховної Ради Володимира Рибака з листом, у якому наполягала на необхідності якнайшвидшого внесення поправки до ст. 124 Конституції України, яка уможливить ратифікацію Верховною Радою Римського статуту. Ці зміни, згідно з процедурою, можна внести протягом двох сесій.

Що це нам дасть? Коли договір буде ратифіковано, Гаазький трибунал зможе, не очікуючи звернення України, а з власної ініціативи провести розслідування злочинів проти людяності, ознаки яких містяться у діях представників влади. Це відбувається, «якщо держава не бажає або не здатна проводити розслідування чи порушити кримінальне переслідування належним чином». Важливо те, що збирати докази не доведеться довго, є безліч фото і відеодокументів, з яких видно, як «беркутівці» щосили б'ють людей, усіх підряд — старих, підлітків, випадкових перехожих. Гамселять навіть тоді, коли жертви вже лежать непритомні. Знущаються, стаючи ногами на голови своїх співгромадян, принижують, роздягаючи на лютому холоді, катують, поливаючи водою на морозі. Ці свідоцтва є у вільному доступі. Є побиті, скалічені, незаконно ув'язненні, які можуть дати покази. Серед постраждалих багато лікарів та журналістів, які виконували свої професійні обов'язки і були навмисно побиті ногами та кийками «беркутівців», обстріляні з травматичної зброї, закидані світлошумовими гранатами.

Усі ці факти, які містять ознаки злочинів проти людяності, ретельно збирає Громадська комісія. На думку знаних юристів, жоден злочин влади проти громадян не повинен залишитися безкарним. Ані виконавці, ані ті, хто віддають злочинні накази, не уникнуть кримінальної відповідальності. Вони повинні про це пам'ятати.

МВС нас увесь час запевняє, що усе це — наклеп, мерзенні інсинуації, нам щось примарилося. Міліція, мовляв, не воює з мирними громадянами, а втихомирює бешкетників. Ну, то добре. Якщо держава в особі правоохоронних органів так упевнена у своїй чистоті та невинності, хай нарешті ратифікує Римський статут та дозволить Міжнародному кримінальному суду впевнитися, що ніяких злочинів проти людяності в Україні не відбувається. Але ж ні.

Проте є й інший шлях, який може відкрити Україні можливість звернення до Гаазького трибуналу. «Якщо в Україні зміниться влада, і нова владна команда буде відповідальною, держава зможе звернутися до Міжнародного кримінального суду з заявою про визнання юрисдикції цього суду на території України і проханням про розслідування злочинів проти людяності та притягнення винних до відповідальності. Для цього навіть ратифікувати Римський статут не потрібно. Просто звернутися і все. Цей шлях стане актуальним, коли люди, що скоювали злочини, почнуть тікати з країни. Тоді національне судочинство не матиме змоги їх дістати, а от Міжнародний кримінальний суд — зможе. Прокурор цього суду, порушивши кримінальну справу, видасть ордер на арешт винних осіб. Вони будуть піддані переслідуванню, де б не знаходилися, їх видасть країна перебування. І головне, треба мати на увазі, що злочини проти людяності, які розглядає даний суд, не мають терміну давності», — попереджає Володимир Василенко.

Володимир Андрійович нагадав, що Гаазький трибунал, як правило, розглядає справи щодо найвищих посадових осіб держави, які, у разі доведення їх причетності до злочинів проти людяності, можуть отримати до 30 років ув'язнення. У разі ж причетності до особливо жорстоких злочинів винні можуть бути засуджені до довічного ув'язнення.

Це не означає, що переслідуватися кримінальним законом будуть лише ті, хто віддавав злочинні накази. Виконавці також ризикують. Голова Українського юридичного товариства, адвокат Олег Березюк наголошує, що за діяння, які в міжнародному кримінальному праві називаються злочинами проти людяності, передбачено покарання і в нашому національному Кримінальному кодексі. Катування, зловживання владою, перевищення влади, винесення суддями неправосудних вироків, незаконне притягнення до кримінальної відповідальності та інші посадові злочини жорстко караються. Також карається і злочинна бездіяльність посадових осіб. «Хочу дати пораду міліціонерам, суддям та прокурорам: щодня перечитуйте Кримінальний кодекс України і знайте: зміниться влада, і вашим діям чи бездіяльності буде надана належна правова оцінка. У нашому КК відповідальність є індивідуальною. Кожна винна особа особисто понесе покарання за свої вчинки», — запевняє пан Олег.

Громадська комісія підготувала звернення до військовослужбовців Збройних сил України, в якому нагадала, що «виконання військовослужбовцями не властивих збройним силам функцій, навіть за умови переодягання у форму інших силових структур, є злочином і тягне за собою кримінальну відповідальність». Нагадала також і про те, що «відповідно до Закону України «Про Збройні Сили України» жодні надзвичайні обставини, накази чи розпорядження командирів і начальників не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій щодо цивільного населення. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу військовослужбовці несуть відповідальність згідно із законом». Комісія закликала військових неухильно дотримуватися Конституції і законів України, залишатися вірним присязі і народу України та не допускати неправомірного застосування сили до мирних учасників протестних акцій.

Комісія підготувала звернення і до співробітників МВС та СБУ, у якому нагадала, що вони мають виконувати лише правоохоронні, а не каральні функції.

Експерти–правники попереджують, що жодні правові новації влади (наприклад, у вигляді змін до КК) не захистять осіб, що причетні до злочинів проти людяності, бо існує пріоритет міжнародного кримінального права над правом національним. Правозахисники стверджують, що Гаазький трибунал неминучий, це лише питання часу.