День пам’яті жертв Голокосту: 75 років тому звільнили Аушвіц — фабрику смерті Третього Рейху (ФОТО, ВІДЕО)

27 січня у світі згадують жертв Голокосту — спланованого знищення єврейського населення нацистами Третього Рейху. Сьогодні відзначається Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту.

Цю дату запровадили рішенням Генасамблеї ООН 1 листопада 2005 року. 75 років тому, 27 січня 1945 року, Радянська Армія визволила в’язнів найбільшого нацистського табору смерті Аушвіц-Біркенау в Освенцимі на території Польщі.

Голокост призвів до винищування третини євреїв і незліченних жертв з числа представників інших меншин, він буде завжди служити всім народам застереженням про небезпеки, які породжені ненавистю, фанатизмом, расизмом та упередженістю, — йдеться в резолюції ООН.

Уперше Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту відзначили у світі у 2006 році. Сьогодні у Польщу з’їхалися офіційні делегації майже 60 країн та міжнародних організацій. Україну представляє президент Володимир Зеленський.

Чому Аушвіц назвали машиною смерті

Табір смерті Аушвіц-Біркенау став місцем найбільш масового знищення мирних громадян за всю історію людства.

Основним завданням німецьких концтаборів було фізичне знищення в’язнів після використання їх рабської праці. Визнаних непрацездатними вбивали негайно і жорстоко. У категорію «смертників» апріорі потрапляли діти, люди похилого віку, інваліди, поранені і хворі. Матерів, визнаних здатними до роботи, силою відривали від дітей.

Загальна кількість жертв табору смерті Аушвіц-Біркенау дотепер не встановлена. За різними підрахунками це від 1 до 4 млн осіб. В’язні знищувалися в крематоріях, гинули через нелюдські умови праці, голоду, холоду, жорстоких покарань, епідемій і медичних експериментів.

Вбивство людей в прямому сенсі слова поставили на конвеєр і здійснювалося з використанням новітніх винаходів науки. Кращі техніки і інженери Рейху шукали шляхи найбільш дешевого і масового знищення цілих народів і рас. Одним з результатів їх роботи став «винахід» тандему: газова камер+крематорій.

Після прибуття в табір ув’язнених сортували на придатних і непридатних до роботи. Дітей, старих, інвалідів прямо з залізничної платформи переганяли до газових камер і крематоріїв. Жертв заганяли в так звану «роздягальню». Людям наказували повністю роздягтися, потім їх вели нібито в «душ».

Насправді нещасних направляли до газових камер. За наказом чергового «лікаря» відкривалися балони з отруйним газом «Циклоном-Б». Через лічені хвилини жертви вмирали від задухи і отруєння. Потім людські тіла відправлялися на спалення у крематорії, а отриманий в результаті цього попіл використовувався для удобрення полів.

В’язні жили в неопалюваних дерев’яних бараках, спали на багатоярусних дерев’яних нарах по 3−4 людини на кожній.

Ув’язнені, які не потрапили в газові камери, визначалися в табірні бараки. Далі вони працювали на благо Третього Рейху. На в’їзді в табір новоприбулих зустрічав напис німецькою мовою — Arbitmachtfrei (праця звільняє). Смертність працівників вже за перші 3−4 місяці після прибуття становила 80%. Наслідок втрати працездатності для них було лише одне — смерть в крематоріях і газових камерах.

Серед в’язнів табору було і чимало етнічних німців. Деякі з них потрапляли в табір за кримінальні злочини, політичну неблагонадійність та нетрадиційну сексуальну орієнтацію. Ув’язнених «сортували» на дев’ять основних груп: євреї, політв’язні, радянські військовополонені, порушники громадського порядку, гомосексуалісти, кримінальники, антигромадські елементи, тимчасово затримані поліцією і в’язні релігійних поглядів.

Тисячі ув’язнених стали жертвами медичних експериментів, зокрема, пошуку способу максимально швидкої і масової стерилізації. Десятки чоловіків і жінок піддавалися великим дозам опромінення з подальшим видаленням статевих органів.

Експериментували і з лікування тяжких поранень. Жертвам імплантувалися металеві осколки, скло, іржаві цвяхи, тріски, бруд. Вивчався і розвиток різних інфекційних захворювань, що розвиваються при пораненнях. Більшість дослідів призводили до болісної смерті піддослідних. На дітях випробовували смертельні дози транквілізаторів.

Серед найбільш жорстоких наглядачів табору смерті було чимало жінок. У кінці 1944 року їх кількість наблизилася до 3,5−4 тис. осіб. Робота в СС приваблювала молодих німкень можливостями кар'єрного росту і високими заробітками.

Народжених у концтаборі дітей вбивали звірячим чином — топили в металевих бочках. Лише навесні 1943 року великі втрати на Східному фронті змусили керівництво Рейху переглянути «демографічну» політику. Немовлят з арійськими рисами зовнішності (світловолосих, блакитнооких) почали відбирати у матерів і направляти до Німеччини для подальшої денаціоналізації.

Голокост в Україні

Із 1941 до 1945 року в Україні загинуло до 1 млн євреїв. Винищення євреїв, яке вже тривало в Польщі та інших окупованих нацистами територіях, було розширене й на Україну одразу після нападу нацистів на територію СРСР 22 червня 1941 року. Спецгрупи СС проводили масові розстріли євреїв та комуністів. Вермахт і частина місцевого населення підтримував операції айнзатцгруп.

На початку липня 1941 року стався єврейський погром у Львові, під час якого загинуло від двох до шести тисяч євреїв. Організаторами виступили німецькі війська, деякі представники польського і українського населення.

Є свідчення про те, що у перші дні німецької окупації в 1941 році погроми відбулися в 58 українських населених пунктах, в ході яких загинули 24 тис. євреїв. У перші місяці окупації німці намагалися створити враження, що страти євреїв є суто українською справою. Мовляв, це реакція місцевого населення на гноблення українців євреями.

Згодом машина смерті поступово розгорнулася в Україні. Місцями з найбільшою кількістю вбивств євреїв в Україні стали Бабин Яр у Києві (100 тис. чоловік), Сирецький концентраційний табір (від 25 тис.), Одеса (115 тис.), Львів, Харків (Дробицький Яр), Житомир (Богунський ліс), Дніпро (Лісопарк біля Транспортного інституту — понад 11 тис. жертв), Кривий Ріг (Чорногорська трагедія, понад 7 тис. жертв).

На Заході та в Ізраїлі вкоренилося уявлення, що в Україні здавна поширений «антисемітизм особливої жорстокості». Російські історики зазвичай звинувачують українців у колаборації з нацистами та участі у масовому винищенні євреїв. Водночас у секретних німецьких донесеннях часто з розчаруванням згадувалося про те, що українці не підтримують акцій проти євреїв.

Історик Ярослав Грицак вважає, що певна частина українського суспільства справді співпрацювала з німцями й допомагала їм у винищенні єврейського населення, але водночас українці були активними й у антиєврейських акціях.

Роль ОУН у репресіях проти євреїв під час німецької окупації до кінця не досліджена й наразі трактується досить суперечливо. Наприклад, у програмних постановах Великого збору ОУН-б у Кракові (квітень 1941 року) засуджувалися погроми проти євреїв, оскільки вони відволікають від справжнього ворога — більшовицького режиму. Водночас у документах збору було твердження про те, що «євреї є найвідданішою опорою і авангардом московського імперіалізму в Україні».

Багато українців, ризикуючи життям, рятували євреїв від знищення. Єврейському меморіальному музеєві Яд Вашем та ентузіастам вдалося встановити 2 363 прізвища рятівників-українців, які одержали почесне звання «Праведник народів світу».

Багато для порятунку євреїв зробила Українська греко-католицька церква. Греко-католицькі священики вихрещували євреїв, щоб дати їм християнські посвідчення. Ченці переховували в монастирях сотні євреїв. Порятунком займалися також деякі православні священики, а також секти баптистів та адвентистів сьомого дня.

Активно протистояв винищенню євреїв митрополит УГКЦ Андрей Шептицький. Він надіслав відкритий лист до Гіммлера з протестом проти винищення євреїв та залучення до цих акцій української поліції. Шептицький був єдиним священиком такого рангу в окупованій Європі, який виступив на захист євреїв. На це не спромігся навіть тодішній Папа Римський Пій XII.

Читайте також: «Люди пухнули, їли все, що потрапляло до рук»: спогади очевидців Голодомору 1932−1933 років (ФОТО)