Новости
Ракурс

Помочь защитнику — на Черниговщине стремительно развивается проект по реабилитации наших фронтовиков

«Тут така тиша…  Найбільше  масаж подобається, вперше за довгий час я зміг розслабитися»,  – трохи ніяковіючи каже Артист. Він  —  з-під Бахмута,  ще одного українського  «міста, якого немає» зусиллями російських окупантів.  Каже, у Кліщіївці було ще важче...  

Казково гарне місце на березі Десни неподалік Києва, де створено умови, щоби втамувати поранені душі наших захисників

«Реабілітолог – просто бог», — долучається до розмови зовсім юний стрункий засмаглий хлопець з пораненням ноги. Ділиться своїми враженнями про центр реабілітації чоловік, що перебував 7 місяців у російському полоні. До нього на кілька днів має приїхати дружина, разом усі негаразди долати легше.  

«Зніміть, будь-ласка, окуляри, хочеться бачити ваші очі», — посміхається Артист. І хоч ти під темними скельцями ховаєш сльози, не можеш ослухатися і зустрічаєшся з ним поглядом. Колись він танцював гопака в народному ансамблі, гастролював світом, а коли скажена орда помчала війною в Україну, добровільно пішов на фронт.  

Спекотний літній день серед велетенських сосен, що напувають повітря п’янким заспокійливим ароматом, поблажливіший, аніж у столиці. Крони старих дерев надійно закривають небо над тими, хто тримає його над нами усіма. Наші воїни дістали рідкісну можливість короткого перепочинку  — всього тиждень у спокої і тиші. Але вчорашні бої не відпускають, і перші 3-4 дні ідуть на усвідомлення того, що тут  — безпечно.  


.

Казково гарне місце на березі Десни неподалік Києва, де створено умови, щоби хоч трохи втамувати поранені душі наших захисників (саме його відвідав «Ракурс», з міркувань безпеки ми не вказуємо місцезнаходження та не публікуємо фото місцевості). Такий центр реабілітації, де відбувається ще і медичне відновлення, працює також на базі одного із санаторіїв Харківщини.  Втім, кількість воїнів, яких мають змогу пропустити через себе такі центри, надзвичайно мала порівняно з потребами.

Більшість із  тих, хто перебуває тут на реабілітації, повернеться на фронт.  Але всім нам варто вже сьогодні думати, як ми житимемо після нашої Перемоги.  Українське суспільство досі наївно очікує від людини війни, у якої смерть стояла за плечима, що вона відразу увіллється в соціум. Що повернувшись додому військовий наче за помахом чарівної палички стане тим, ким був доти, — одразу згадає, як бути ніжним чоловіком, люблячим батьком, турботливим сином і доброзичливим сусідом… Ми дуже переймаємося і звідусіль чуємо про недостатню кількість зброї та військової техніки, але головний наш щит – наші захисники. І якщо техніка, що побувала в бою,  потребує оновлення, то людина — тим паче. Недарма в Ізраїлі військових, які вийшли із зони бойових дій, обов’язково поміщають на своєрідний карантин — до спеціального реабілітаційного центру. Тільки після курсу відновлення вони повертаються додому.

Програма відновлення після бойових дій була розроблена і запрацювала завдяки тим, хто сам пройшов пекло війни та розумів її трагічні наслідки як для самих військових, так і для суспільства в цілому. Цю ідею підхопив також бізнес, допомагають небайдужі громадяни. Але роботи ще надзвичайно багато, головна проблема – брак коштів. 

Олександр Шпак – бізнесмен,  співорганізатор центру реабілітації у Чернігівській області, який долучився до цієї благородної справи. Це гарний приклад для наслідування. Гріє душу та додає оптимізму, що є люди, які розуміють важливість відновлення військовослужбовців для їхнього і нашого спільного майбутнього.

Олександре Івановичу, чому ви вирішили долучитися до створення реабілітаційного центру?

Благодійністю я займаюся понад 30 років. Можливо, я був наївним у молодості, але мені здавалося, що милосердя поборе корупцію. Щодо реабілітації військових... Я застав радянські часи і бачив, що відбувалося після афганської війни. «Безбашених» було дуже багато. Тоді мало хто займався психологічною допомогою. Практично всі афганці відчували образу і нерозуміння, багато хто намагався шукати втіхи в спиртному. Унаслідок цього значна частина потрапляла або до психіатричних лікарень, або до в'язниць.

Ідея реабілітаційного центру для військових виникла давно, коли війна розпочалася. Я розумів, що людей доведеться відновлювати і фізично, і психологічно. Щоправда, тоді здавалося, що війна ненадовго, і ми скоро переможемо. Санаторій я планував використовувати з цією метою після війни, але втрутився випадок. До мене по допомогу звернувся Олександр Васильківський, який розробив програму відновлення для військових і вже отримав добро від командування. Звісно ж, моя організація цей проект підтримала.

Програма реабілітації є, вона працює. Зараз завдання моєї організації – знайти можливості максимально її розширити, адже допомоги потребує набагато більше, ніж ми сьогодні можемо охопити.

Олександр Шпак – київський бізнесмен, співорганізатор центру реабілітації у Чернігівській області

Чи допомагає Міністерство оборони?

Міністерство оборони взяло на себе харчування, заробітну плату військових психологів, частково – комунальні послуги. Рештою щодо забезпечення нормальних умов для проходження реабілітації опікуємося ми.

Наскільки розумію, нині є проблеми з фінансуванням, західні партнери на реабілітацію гроші не виділяють. Тому міністерство шукає ресурси, виходячи зі своїх можливостей. Все інше забезпечують волонтери, громадські та благодійні організації, просто небайдужі люди. Наприклад, зараз потрібні засоби гігієни, постільна білизна. Нам пообіцяли допомогти із Франції. Необхідний також ремонт у корпусах, медична апаратура.

Зі світу по нитці, а нашим захисникам – нормальні умови. Люди, які люблять нашу країну, готові допомагати. От би ще навести лад у допомозі, яка приходить з-за кордону. Якось її треба брати на контроль. Благодійних організацій – як грибів! Але часто спливає інформація – тут знайшли склади, там продукти зіпсувалися.

Я займаюся допомогою у реабілітації військових зокрема тому, що від цього залежить наше з вами майбутнє. Ці десятки тисяч людей, які повернуться у цивільне життя, багато речей сприйматимуть інакше: чому тут так, а на полях битви по-іншому? Сьогодні до проекту вже підключились наші американські друзі. І дуже сумно усвідомлювати, що вони розуміють значущість цієї проблеми краще, ніж багато хто з наших.

Дуже сподіваюся, що програма реабілітації таки існуватиме на державному рівні і мені не доведеться постійно ходити з простягнутою рукою.

Оновлення боєздатності

Про особливості програми реабілітації військових і те, як допомогти їм повернутися до мирного життя, розповів «Ракурсу» офіцер управління оперативного командування «Північ», підполковник Олександр Васильковський.

Олександре Тимофійовичу, саме вам належить ідея заснування подібних центрів реабілітації для військових. Що спонукало до цього?

Так, я заснував цю програму з нуля. Спочатку в Харкові, тепер розбудовуємо на Чернігівщині. У військових є таке поняття як оновлення боєздатності. Коли військове формування тривалий час бере участь у бойових діях, то періодично військова частина виходить на відновлення. Це було запроваджено ще за часів СРСР. Втім, головна увага приділялася відновленню техніки. Адже потрібно привести до ладу зброю і техніку, пошкоджену в боях, провести облік наявного матеріального ресурсу, скільки використано і залишилося. Це все роблять люди. Якщо частина перебуває на полігоні, потрібне бойове злагодження, поповнення особовим складом. Піти у відпустку одночасно всі не можуть, тож солдат може розраховувати максимум на 10 діб.

У кожного військового  – щонайменше одна-дві контузії

Як військовослужбовець має відновлювати себе? Наприклад, людина із села, де часто немає навіть фельдшера. Хто надасть йому допомогу, поміряє тиск? А це надзвичайно важливо, адже у кожного щонайменше одна-дві контузії. Це мінімум! У когось  – п’ять чи шість. У декого є по 9 контузій. Наші військово-лікарські комісії визнають придатними до військової служби навіть людей з важкими пораненнями, із втратою кінцівок.

Всі тепер знають, як виглядають наслідки прильоту в будівлі,  коли всередині відлітають двері, летять шибки, сиплеться стеля… Уявіть, що будівля – це голова людини. Зовні виглядає, що голова ціла, а всередині вибухова хвиля б’є так, що судини головного мозку лопаються, кров запікається. Спочатку контузія є неврологічною проблемою. В кращому випадку, якщо постраждалого швидко евакуювали, призначили крапельниці мінімум на 2 тижні, щоб рідина промила судини, тоді людина почуває себе краще. Але 98-99% всього особового складу цього не проходять! І от людину контузило раз, другий, кров у голові запеклася. Якщо артеріальний тиск змінюється – це вже перший дзвіночок. Починається передінсультний стан. Затим наступає другий етап – кардіологія. Подача кисню не відбувається належним чином, а його нестача в організмі призводить до відмирання клітин серця.

Що таке контузія, я відчув на власному досвіді. У 2014 році реабілітації не було, тож з двома контузіями я мучився довго. Мене тоді витягли сім’я, товариші та друзі. А ще у кожного військовослужбовця (і це не перебільшення, у 100%) – є порушення опорно-рухового апарату через перевантаження хребта, суглобів. Як відомо, проблеми з хребтом запускають безліч хвороб.

Підполковник Олександр Васильковський, .офіцер управління оперативного командування «Північ»

Я чітко розумів, що максимум через півроку підуть суїциди

А є ще моральний стан військових, які проходять пекло війни…

Так. На війні я з 2014 року і сповна відчув, що це таке. У 2016 році у нашій бригаді, яка налічувала 4 тисячі людей, сталося 12 суїцидів за 3 місяці. Тоді ми 13 місяців стояли на Світлодарській дузі (Дебальцівський напрямок).

На початок повномасштабних воєнних дій я був старшим викладачем кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Національної академії Національної гвардії України. Викладав морально-психологічне забезпечення бойових дій. Залишатися осторонь не зміг. Всі мої побратими, колишні підлеглі брали участь у боях, тому написав рапорт про переведення у війська. Але до тієї бойової частини не доїхав: прийшло бойове розпорядження – мене призначили на посаду заступника командувача угрупування військ Харкова з морально-психологічного забезпечення. Оборона Харкова та області була на нашому штабі.

Я розумів, що мине півроку і станеться біда – деморалізація особового складу. До деморалізації призводять паніка, панічні страхи. Коли деморалізація перевищує граничну планку, починаються суїцидальні вчинки. Я чітко розумів, що максимум через півроку підуть суїциди.

У мене виникла ідея створити Центр оновлення боєздатності на проміжних рубежах глибоко ешелонованої оборони. Я знайшов санаторій на Харківщині.  На нараді вирішили: військові психологи мали цілодобово спостерігати та виявляти тих, хто підходив під граничну планку панічних атак та панічних страхів, мав часткову деморалізацію, у кого з’являлися перші прояви суїцидальної поведінки.

Якими є основні прояви суїцидальної поведінки?

Замкнутість, людина ні з ким не хоче розмовляти, а коли телефонує дружина – починає кричати на неї, буває, що і крити матом. Висловлювання «мені все набридло», «я більше нічого не хочу». Критеріїв багато, але це основні.

Таким чином, військові частини, які були у підпорядкуванні на той час, відібрали 30 військовослужбовців. 27 червня ми провели перший заїзд до санаторію. Я заборонив озвучувати причину відбору, казали, що це просто відпочинок.  Був вхідний контроль – ступінь тривожності, бойового стресу, а це цілий комплекс. Ви не уявляєте, які були вражаючі цифри! Через 4 дні перебування в центрі хлопців пробивало до сліз.

Під час наступного заїзду ми зібрали психологів, лікарів, щоб отримати зворотній зв'язок. Провели анонімне опитування  серед хлопців – їхні враження, що допомогло найбільше. Ви уявляєте собі, що таке 98,9% від 100? У мене сльози на очах зараз. Я за все своє життя такого показника не бачив! Вони були готові йти воювати далі. У наступний заїзд кількість військових збільшилася, а нині на реабілітації одночасно перебуває 100 осіб.

Як ви розробляли програму відновлення для військовослужбовців? Які її особливості?

Це непроста річ. Щоб почати програму, в санаторії на Харківщині вже другий рік постійно перебуває доктор психологічних наук у військовому званні полковника. Допомагає його аспірант, кандидат психологічних наук. Було розроблено дві програми – декомпресії (7-добовий курс психологічної і частково медичної допомоги, покликаний запобігти розвитку у військовослужбовців психологічних травм) та реабілітації (програма розрахована на 2 тижні).

Ми вивчали, застосовували і обкатували різноманітні зарубіжні тренінги, програми, опитувальники. Результатом є наукова стаття у відомому науковому журналі Scopus.  На даний час є 18  психологів, навчених працювати за обома програмами. У центрі на Харківщині це вже 53-й заїзд (на 3 липня ц.р.), тут одночасно перебувають 100 військовослужбовців. Всього пройшли відновлення 3469. Центр на Чернігівщині працює з початку травня, сюди приїхали вже навчені психологи.

Вчасно витяги з поля бою - потрібні парапсихологи

Є проблема – боєць сам не звернеться по допомогу. Хтось має побачити проблему. Той, хто постійно знаходиться поряд і розуміє перші «дзвіночки». Але первинна ланка у нас не працює, вона провалена. Мабуть, всі чули про парамедиків, які не мають медичної освіти. Їхнє завдання – надати першу медичну допомогу і довезти до спеціалістів. Чому б за аналогією не навчити парапсихологів? Виявив, надав першу психологічну допомогу і супровід на реабілітацію. Навчити їх можна швидко – за місяць. У мене є задумка зробити повну систему –  від окопу, бліндажа до реабілітаційного центру. Всі проміжні етапи. Наразі на одному з батальйонів я буду пробувати обкатувати першу ланку.

Тож за допомогою парапсихологів, які знаходяться поруч із солдатами, ми виявляємо людей за цими критеріями – панічні атаки, деморалізація, перші прояви суїцидальної поведінки. І можемо вчасно поміщати їх до Центру оновлення боєздатності. Наприклад, як тут, на Чернігівщині. Забрали хлопців на тиждень, з військовим попрацювали психологи, надали кваліфіковану медичну допомогу. А ще масажі, лазня, цілюще свіже повітря, хтось може порибалити, посмажити шашлики. Щосереди до нас приїжджають з концертною програмою, щонеділі запланований автобус від командування – всіх везуть на екскурсії історичними місцями з обідом у ресторані.

І ось за тиждень людина переключилася, набралася сил, відпочила. Може приїхати і дружина, діти (зараз тут перебувають 7 сімей). Психолог може надати психологічну допомогу також і дружині. Тобто у нас працює групова психологічна терапія, індивідуальна та окремо сімейна терапія. Плюс кожного дня приїжджають військові капелани, проводять душпастирську роботу. Вечірня служба, молитви.

Військові відвідують службу?

Так. Хлопці ходять на службу. Військові капелани для них як духовні наставники.

Отже, ми солдата за тиждень «облизали», випрали його речі, він відіспався, побув з дружиною, погрався з дитиною, попарився у лазні, відвідав екскурсію, юшки наварив – можна жити. Психолог розкрив проблемні питання, допоміг розкласти по поличкам. І людина йде далі.

Ми ведемо облік, відслідковуємо, максимум через три місяці відправляємо солдата на 2 тижні на реабілітацію. Після цього було б добре надати ще й відпустку. Коли військовослужбовець оновлений, оздоровлений, отримав всебічну допомогу – тоді вже покійно може повертатися до сім’ї, у суспільство. Він не кидатиме гранату під ноги під час сварки із сусідом, у нього не буде підвищеного почуття несправедливості – довідки не дали, в черзі не пропустили,  не те сказали в маршрутці.

Ясна річ, це вже питання державного  рівня, але поки що в нашому центрі також надають юридичну допомогу. Детально розповідають,  як отримати довідки, належні пільги. Військовослужбовець може звернутися до цих спеціалістів і пізніше, порадитися,  як бути в тому чи іншому випадку. І цей супровід є надважливим для військових.  

Хто вас має почути, щоб такі центри могли приймати якомога більше військових на реабілітацію, щоби поширити цей досвід по нашій країні?

Нас  відвідував представник Міністерства оборони,  мені здається, зацікавленість є. Є питання коштів. Для того, щоби на Чернігівщині, де поки що працює лише тижнева програма декомпресії,  розгорнути програму реабілітації . потрібне фінансування.  Корпуси потребують ремонту, слід  все привести до ладу, завезти медичне обладнання, набрати штат лікарів. Саме лише оновлення опорно-рухового апарату потребує чималого комплексу медапаратури. Інколи людині доводиться заново вчитися ходити, інколи це, приміром,  проблема моторики рук.

Цей досвід необхідно поширювати і робити це швидко. Насправді  це слід було робити, починаючи з 2015 року. Але якщо ми піднапружимося зараз, за рік уже існуючі центри можуть прийняти 6 тисяч військовослужбовців. А тепер порахуйте. Лише в оперативному командуванні «Північ» 100 тисяч, є ще Національна гвардія, ДСНС, поліція... В такі центри мають заїжджати всі, хто дотичний до воєнних дій, розділяти не можна.

Тобто такі центри відновлення боєздатності, спрощено кажучи, мають бути в кожному райцентрі?

Так. І щиро кажучи, це не так уже і складно. Просто всі ми маємо серйозно замислитися, як реально допомогти тим, хто захищає країну сьогодні і яким буде наше суспільство за декілька років.
 


P. S.

 
Організатори проекту з реабілітації військових висловлюють свою вдячність за допомогу в його здійсненні шановним Харбір Бхатії (Ротарі-клуб Санта Клара), Ользі Зміївській, Олександру Стасюку (благодійна організація Ротарі клуб «Харьків –Мультінейшнл», Благодійний фонд «Незламність Країни»)
і Андрію Селезньову, управляючому Київською філією «Укрексімбанку»



Андрій Селезньов:

«Реально працюючий проект реабілітації військових покликаний вирішити, щонайменше, дві найважливіші задачі – підставити плече тим, хто б’ється за нашу країну та її майбутнє на передовій, і мінімізувати негативні соціальні наслідки, які тягне за собою кожна війна в будь-якому суспільстві. Продуктивне співробітництво небайдужих людей уже дає обнадійливі й очевидні результати, тому я прийняв рішення підтримати цю важливу справу. Хоьілося би, щоби досвід роботи програми реабілітації військових, з яким я познайомився на Черніговщині, був поширений повсюдно».


Заметили ошибку?
Выделите и нажмите Ctrl / Cmd + Enter