Призрак нефтяного эмбарго — могут ли арабские страны перекрыть кран Западу из-за войны с Израилем

13 ноя 2023, 08:22

Півстоліття тому арабські країни напали на Ізраїль, а США заступилися за молоду єврейську державу і допомогли їй вижити у Війні Судного дня. У помсту араби ввели проти Заходу нафтове ембарго, що назавжди змінило світову економіку, енергетичну політику та розклад сил на Близькому Сході.

Рівно через 50 років історія повторюється: Ізраїль зазнав нападу, США прийшли на допомогу, арабські країни обурилися, пише Російська служба Бі-бі-сі.

Якщо нафтогазові шейхи Близького Сходу та Північної Африки знову домовляться скоротити видобуток та обмежити постачання до «недружніх країн», світовій економіці загрожує глибока криза. Вона і без того виснажена постковідною інфляцією, торговельною війною Заходу з Китаєм, наслідками російської військової агресії проти України та газової проти Європи.

Чи готові арабські країни ОПЕК і Росія, яка приєдналася до них, знову застосувати нафтову зброю проти Заходу? І якщо так, чи готовий Захід до такого розвитку подій?

Що говорять про можливе ембарго

Тим часом близькосхідною кризою і нинішньою є паралелі, але є і ключові відмінності: світова енергетика сильно змінилася з 1970-х, і продовжує змінюватися на очах, — сказав глава Міжнародного енергетичного агентства (IEA) Фатіх Біроль.

Світ набагато краще підготовлений, ніж 50 років тому. Ми точно знаємо, що робити і куди тікати, — сказав глава IEA, створеного промислово розвиненими країнами Заходу саме після того, як з’явилося арабське ембарго.

Противники Ізраїлю та прихильники палестинців поки не заїкаються про ембарго. Одного з міністрів Саудівської Аравії запитали на конференції 7 листопада, чи готова головна нафтовидобувна арабська країна застосувати «нафтову зброю» для припинення війни. У відповідь Халід аль-Фаліх засміявся і сказав:

На сьогоднішній день ми такий варіант не розглядаємо. Саудівська Аравія намагається домогтися миру через мирні переговори.

Не згадувалося ембарго і на першому за 35 днів війни саміті арабських та інших ісламських країн в Ер-Ріяді минулої суботи, 11 листопада. Там багато говорили про тиск на США та Ізраїль, але жодним словом не обмовилися про енергетичні санкції.

Навіть пропозиція обмежити постачання хоча б до Ізраїлю, з яким виступив смертельний ворог США та Ізраїлю, верховний лідер Ірану аятола Алі Хаменеї, не знайшла підтримки.

Ізраїль імпортує краплі у світовому масштабі — близько 300 тисяч барелів нафти на добу, зокрема з Казахстану та Азербайджану. Чиновники ОПЕК на заклик аятоли відгукнулися заявою про те, що політизувати постачання організація не має наміру.

Що думає влада країн ОПЕК+, ми дізнаємося тільки на наступній зустрічі картелю 26 листопада.

Як ембарго застосовувалося у минулому

Арабські країни та Іран обговорювали застосування «нафтової зброї» проти Заходу з 1950-х років при кожному загостренні військової та гуманітарної кризи на спірних палестинських землях.

Двічі вони вводили ембарго. Безрезультатно у дні Шестиденної війни 1967 року і вкрай ефективно під час Війни Судного дня 1973 року.

Із тих подій зробили висновки і Захід, і арабські країни. Тому зараз ніхто не говорить про ембарго і ніхто не чекає на нього.

Щоправда, так само 50 років тому Ізраїль був упевнений, що на нього ніхто не збирається нападати. І так само США вважали, що арабське нафтове ембарго малоймовірне.

Але його запровадили.

Через 10 днів після нападу на Ізраїль арабські країни відмовилися постачати нафту до США, Нідерландів та інших західних країн. Більше того, шейхи Перської затоки та шах Ірану домовилися підвищити офіційну ціну на свою нафту на 70%.

Ембарго разом із рішенням арабських країн почати щомісяця скорочувати видобуток призвело до того, що ціни на нафту злетіли вп’ятеро. У ті роки нафта була основним енергоносієм у світі, і стрибок цін спричинив кризу у світовій економіці.

Післявоєнному економічному диву в Європі, Японії та США настав кінець.

Американська економіка з 1973 по 1975 рік засохла на 6%, а безробіття подвоїлося до 9%. У Японії ВВП впав уперше із Другою світовою. Але найбільше постраждали країни, що розвиваються, не мали свого власного нафтовидобутку, включаючи Китай та Індію.

Розвинені західні країни повернулися до зростання лише 1976 року, але наполегливо висока інфляція переслідувала їх ще багато років. Причини її не лише в арабському ембарго — гальмування повоєнного зростання та розгін цін розпочався за кілька років до цього. Однак ембарго зіграло роль каталізатора, і проблеми, що накопичилися, вилилися в кризу глобального масштабу.

Ембарго виявилося швидкоплинним. Його зняли рівно за п’ять місяців, 18 березня 1974 року. З двох причин.

По-перше, арабським країнам не хотілося, щоб криза знищила попит на їхню нафту.

США та Європа поступово почали пристосовуватися до нової реальності та в результаті навчилися б жити в умовах перманентного дефіциту близькосхідної нафти. А нафтовидобувні країни ОПЕК тільки утвердилися як головна сила на нафтовому ринку після епохи панування західних нафтових компаній. Їм подобалося жити в новому світі високих цін, і руйнування покупців не входило до їхніх планів.

І по-друге, головної мети ембарго так і не було досягнуто. США та союзники не відмовилися від підтримки Ізраїлю.

Більше того, американці рішуче не збиралися виступати посередником та гарантом перемир’я Ізраїлю з Єгиптом та Сирією під дулом арабського нафтового ембарго. Щойно його було знято, у регіоні поступово встановилося хитке перемир’я. З того часу арабські країни на Ізраїль багато не нападали.

Чому зараз ембарго менш імовірне, ніж тоді

Між тим і тепер є низка істотних відмінностей, які серйозно зменшують ймовірність нафтової війни між Близьким Сходом і Заходом.

Світ загалом менше залежить від нафти.

Якщо точніше, у 1973 році світовій економіці потрібно було в 3,5 рази більше нафти, ніж зараз, для створення аналогічного обсягу матеріальних благ підрахував МВФ.

За даними IEA, з нафти та нафтопродуктів у 1973 році вироблялася половина електроенергії у світі. Зараз лише третина.

До ембарго всі ставили лише на нафту. Після цього — на вугілля, газ, атомну енергетику.

Захід став сам добувати нафту та знайшов альтернативи ОПЕК.

Ембарго показало неповноцінність залежності від імпорту енергоресурсів, особливо з одного нестабільного регіону. Європа швидко наростила власний видобуток у Північному морі, США простягли нафтопровід з Аляски. Західні компанії почали активно інвестувати у нафтові провінції поза Близького Сходу.

Особливо шокувало ембарго американців, які виросли на фільмах про нескінченні нафтові багатства Америки.

1973 року США виявилися найбільшим імпортером нафти. А зараз США — найбільший у світі виробник нафти та великий експортер, — описує перетворення Деніел Єргін, головний історик нафтової галузі та автор бестселера «Видобуток: Всесвітня історія боротьби за нафту, гроші та владу».

Тоді був бум, зараз стагнація

З 1967 по 1973 роки економіки Японії та Європи переживали небачений післявоєнний економічний бум. Попит на енергію в США теж зростав рекордними темпами.

Нафтова промисловість втратила колишній запас потужності — всі родовища качали на 100%, пропозиція зростала тільки завдяки Близькому Сходу, що давало ОПЕК важіль тиску на Захід.

Нині світова економіка розвивається мляво. Торішнє зростання розвинених країн на 2,6% уповільниться цього і наступного року до 1,5%, прогнозує МВФ.

Тоді в США була політична криза, зараз немає

Так, Конгрес нескінченно сперечається про допомогу Ізраїлю та Україні, про фінансування поточних витрат та стелі боргу. Так, наступного року будуть вибори, на яких непередбачуваний Дональд Трамп знову може стати президентом.

Але все це не йде в жодне порівняння з тим, що переживала Америка в 1973−74 роках.

Верховну владу в США було паралізовано «Уотергейтом». Річард Ніксон був повністю захоплений скандалом, який у підсумку коштував йому президентства. З арабами, ізраїльтянами та Кремлем практично автономно розбирався Генрі Кісінджер.

Урок, який ми винесли з цього, я думаю, такий: коли у Вашингтоні бардак, світ стає набагато небезпечнішим, — сказав Деніел Єргін.

Усі разом, а не кожен сам за себе

Ще один урок, який Захід виніс із тієї кризи: вижити можна лише разом.

Арабські країни запровадили ембарго далеко не проти всіх. Великобританія, наприклад, потрапила до категорії «дружніх країн». Але, незважаючи на внутрішньополітичну кризу, навіть британці зрештою погодилися зменшити імпорт.

В умовах скорочення експорту ОПЕК західні країни домовилися, що їхні нафтові компанії перерозподілять постачання між розвиненими країнами таким чином, щоб ніхто з союзників не опинився у гіршому положенні з волі арабських шейхів.

Народжена тоді технологія спільної боротьби з кризою через колективне страждання була успішно застосована в Європі буквально щойно. Усі країни ЄС дружно скоротили торік споживання газу на 15%, навіть ті, кому сам Кремль не відключав газ.

У результаті ЄС ось уже третю зиму виграє у газовій війні з росією, яку володимир путін розв’язав за півтора роки до вторгнення до України.

«Нафтова зброя» все менше впливає на ціни

Збитки від підвищення цін на нафту зараз набагато нижчі, оскільки з 1970-х ринки, центробанки та економіка загалом були перебудовані таким чином, щоб адаптуватися до нової реальності та збивати інфляційний жар — головний симптом хвороби сучасної економіки.

Якщо в 1973−74 роках сплеск цін призвів у результаті до страйків шахтарів і зміни уряду в Британії, наприклад, то зараз профспілки втратили колишню міць і за високої інфляції працівникам важче досягти підвищення зарплати, пропорційного зростання цін.

Тому стрибок цін на бензин чи газ не викликає негайного сплеску витрат компаній та держави на оплату праці, і інфляція не розганяється з такою швидкістю, як у 1970-ті. До того ж, центробанки в наш час при визначенні грошово-кредитної політики приділяють більше уваги цінам, а не зайнятості, як тоді.

Саудівська Аравія

Без головного експортера нафти з Близького Сходу будь-яке ембарго буде приречене на провал. 1973 року Саудівська Аравія неохоче, але підтримала обмеження. Тепер зовсім інша справа.

Тоді саудівці мали тісні стосунки з Єгиптом і Сирією, які напали на Ізраїль. Зараз же у них немає і натяку на солідарність з ХАМАС — сином «Братів-мусульман» під крилом Ірану, — написав професор Техаського університету A&M Грегорі Гауз у статті для Foreign Affairs.

До того ж, Саудівська Аравія вже скоротила видобуток спільно з росією, щоб підтримати ціни.

Вона нічого не виграє від подальшого скорочення видобутку, тому що воно не дасть їй жодних додаткових важелів тиску, та до того ж налаштує проти неї споживачів не тільки в США, а й у Китаї, — пише Гауз і зазначає, що сварка з двома найбільшими економічними та військовими державами на планеті не входить до планів фактичного правителя Саудівської Аравії принца Мухаммеда бін Салмана.

Він не зацікавлений у тому, щоб про Саудівську Аравію думали як про місце, де політика важливіша за прибуток, особливо з урахуванням того, що його головною метою є економічна трансформація країни, вважає професор Гауз.

Альтернативні джерела енергії

Арабське нафтове ембарго стало іскрою, з якої спалахнуло полум’я світової революції в енергетиці. Світ почав економити нафту та шукати їй альтернативи. Нова криза на Близькому Сході застала Захід на півдорозі від копалин до відновлюваних джерел енергії.

У 1970-х багатьох країн довелося стартувати з місця. Нафтовий шок надав потужного імпульсу енергозбереженню та атомній енергетиці. Однак на це пішов час, а інші технології, наче вітряна і сонячна, були в зародковому стані, — зазначає глава IEA Фатіх Біроль. — Сьогодні ж і сонячні батареї, вітряки, електромобілі — готова і доступна реальність. Ми маємо довгострокове рішення для боротьби з новими кризами.

Источник: Ракурс

Заметили ошибку?
Выделите и нажмите Ctrl / Cmd + Enter