Умер последний спикер Рады с откровенно коммунистическими взглядами

Помер Олександр Ткаченко — останній спікер Верховної Ради з відверто комуністичними поглядами.

Він намагався кинути виклик президенту Леоніду Кучмі, але програв.

Ткаченко помер 5 січня на 85 році життя. Останні 10 років життя тяжко хворів та пересувався на інвалідному візку.

Про його смерть повідомив 5 січня журналіст Микола Канішевський у Фейсбуці. Він працював поруч з Олександром Ткаченком як прессекретар голови Верховної Ради.

Останні 10 років життя тяжко хворів та пересувався на інвалідному візку. Попередньо прощання з політиком відбудеться у суботу, 6 січня, у ритуальній залі у лікарні у Феофанії.

Що відомо про Ткаченка?

Він родом із Черкаської області. У другій половині 1980-х років та на початку 1990-х працював на міністерських посадах в уряді УРСР, був заступником голови уряду. У парламенті працював з 1994 року. Був депутатом від Селянської партії, а з 2002 року − від Комуністичної партії.

Ткаченко був в опозиції до президента Леоніда Кучми. Багатьом він запам’ятався своєю фразою:

Я не перший, але й не другий.

Так він відповів на запитання, хто в Україні головніше − президент чи голова парламенту.

Ткаченко був учасником «Канівської четвірки» − політичної коаліції чотирьох опозиційних кандидатів на президентських перегонах восени 1999 року в противагу чинному президенту країни Леоніду Кучмі.

Влітку 1999 року у розпал передвиборчої кампанії, напередодні президентських виборів — 24 серпня, у День незалежності, на Черкащині, у місті Канів чотири політики оголосили про створення першої в історії незалежної України політичної коаліції — «Канівської четвірки».

До неї увійшли депутати, які мали політичний досвід і були опозиційно налаштовані до влади: Олександр Ткаченко, Євген Марчук, Олександр Мороз та мер Черкас Володимир Олійник.

Згідно з домовленостями, вони мали висунути від «четвірки» одного кандидата. Проте вже після того, як єдиним кандидатом було оголошено Євгена Марчука, Олександр Мороз публічно відмовився від домовленостей і на вибори пішов самостійно.

Наслідками розвалу «Канівської четвірки» стало те, що на виборах президента України восени 1999 року виборцям довелося обирати одного з двох кандидатів: Леоніда Кучму або Петра Симоненка.