Хто захистить українського споживача

В японських ресторанах подають таку екзотичну страву, як риба фугу. Кухарі роками вчаться її готувати, а коштує вона дуже дорого. Екзотичність цього наїдку полягає в тому, що людина не знає, чи залишиться в живих, скуштувавши його.

Українським споживачам не потрібно відвідувати дорогі ресторани, щоб замовити цю екзотичну страву, адже мало не будь-який продукт, куплений в супермаркеті, може виявитись тією самою «рибою фугу». А все тому, що якість харчів, які продаються у вітчизняних мережах, по суті, ніким не контролюється.

Вигідні штрафи

Якщо ще кілька років тому українці могли стверджувати, що продукти харчування вітчизняного виробництва трошки не дотягують до європейського рівня, але точно більш якісні за російські, то сьогодні ситуація змінилась в гірший бік. На переконання експертів, наразі Україна в питанні якості продуктів харчування скотилась до рівня Російської Федерації. Там контролю особливо ніколи й не було: ані державі, ані підприємствам це не цікаво.

Натомість у Європі дуже жорстка система захисту прав споживачів як на громадському, так і на державному рівні. Тому в разі отруєння споживач може подати позов до суду та отримати не лише витрачені на продукт кошти, а й компенсацію за моральну шкоду. Також людина може звернутись до контролюючих органів, які у свою чергу перевірять виробника і, якщо скарга підтвердиться, накладуть чималий штраф. За словами вітчизняних експертів, у Європі штрафи за виготовлення небезпечної продукції такі, що після їх виплати більшість підприємств просто не може відновити роботу.

«Якщо в Європі людина купила неякісний товар і звернулась до суду, то є майже 100-відсоткова гарантія, що вона цей спір виграє, — розповідає директор Асоціації постачальників торговельних мереж Олексій Дорошенко. — Там вважають так: якщо споживач витратив час на судову тяганину, то він мав на це підстави. Просто так людина не позиватиметься».

В Україні ж штрафи несуттєві, тому виробникам вигідно виготовляти неякісну продукцію.

«Європейське законодавство з нашим начебто гармонізується, проте відповідальність абсолютно інша. Якщо виявлять порушення, якщо людина загине в закладі громадського харчування, або в молочній продукції знайдуть незаявлені там жири немолочного походження, або в дитячому харчуванні — антибіотик, то це підприємство буде закрите, — пояснює голова правління Всеукраїнської асоціації з питань захисту прав споживачів Максим Гончар. — У нас приходить технолог до директора підприємства й каже: якщо ми додаємо ось це — заробляємо, приміром, 50 млн грн; якщо ні — взагалі нічого не заробляємо. На запитання директора, який штраф, у відповідь він чує: приблизно 1000 чи 5000 грн. Ось так і виходить — у нас фактично немає санкцій за порушення норм. Ще один цікавий момент — жири немолочного походження. Йдеться не лише про пальмову та кокосову олії. Є ще технічні жири. З надійних джерел до нас надійшла інформація, яку ми передаємо в СБУ, що деякі виробники для виготовлення продуктів харчування використовують технічні жири. Постачають їх голландські та офшорні компанії. Опосередковано це підтверджує той факт, що в Україну заходять технічні жири в таких об’ємах, що ними можна змазувати все і вся впродовж кількох років. Хочемо, щоб контролюючі органи з’ясували, що і як».

Цікаво, що в неофіційних бесідах представники контролюючих органів розповідають, що якщо вони, мовляв, почнуть серйозно контролювати виробника та виставляти великі штрафи за виготовлення фальсифікату чи порушення норм, то 80% або й 90% українських підприємств будуть змушені закритись. Адже щоб виготовляти якісну продукцію, потрібно мати якісну сировину, яка просто не може бути дешевою. Оскільки українські споживачі за останні роки збідніли, то купити дорогий, а, відповідно, більш якісний продукт не можуть. Водночас не сприяє виготовленню якісної продукції й ситуація із захистом прав споживачів. Фактично сьогодні дбають про виробника, а не споживача.

Вибачайте — мораторій

В Україні до 2014 року працювала служба захисту прав споживачів. Якщо людина купувала неякісний продукт чи товар, вона зверталась до цієї служби. Для цього достатньо було написати заяву, докласти до неї фіскальний чек — і фахівці виходили на перевірку. Проте вони не лише перевіряли компанію, а й відбирали зразки для перевірки, і якщо лабораторні дослідження доводили, що товар неякісний, компанії виписувався штраф. Щоправда, це були сміховинні суми. Але радості від таких візитів контролерів у керівництва компаній-порушників теж не було. Також споживач міг самостійно звернутись до суду задля захисту своїх прав.

Але з 2014 року кілька державних служб було ліквідовано, а на їх базі створено Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (Держпродспоживслужбу). Одна з функцій цієї служби — захист прав споживачів. Водночас було ухвалено законодавчі зміни, які заборонили перевірки представників малого та середнього бізнесу.

«Наразі держава не може проводити перевірки через дію мораторію на перевірки малого та середнього бізнесу. Насправді це добре. Щоправда, є кілька «але». Сьогодні в законодавстві передбачена можливість перевірок лише у разі смерті людини, — каже Олексій Дорошенко. — Якщо ніхто не помер, проте багато людей отруїлось, приміром, осіб 30–50, це ще не є підставою, щоб Держпродспоживслужба провела перевірки. І навіть якщо людина померла, скажімо, від ботулізму, то не варто чекати на те, що когось покарають. На жаль, я з цим стикався. Держоргани шлють банальні відписки, а розслідувань випадків смерті просто немає. Ось так і виходить, що сьогодні споживач фактично не захищений».

Звісно, виняток — це резонансні випадки: коли всі ЗМІ про них розповідають, тоді й державні органи змушені якось реагувати.

Крім того, наразі Держпродспоживслужба не має ані повноважень, ані грошей для масштабних досліджень: в бюджет банально не закладаються гроші на їх проведення. За інформацією Олексія Дорошенка, минулого року Держпродспоживслужба м. Києва отримала на це всього 30 тис. грн. Та цієї суми вистачить лише на 15–20 простих досліджень, які насправді потрібно проводити щодня.

«У межах чинного законодавства для того, щоб ми як компетентний орган могли вийти на перевірку, споживач має зробити кілька важливих кроків, — роз’яснює голова Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів Володимир Лапа. — Передовсім потрібно купити харчовий продукт і, з огляду на власні міркування, переконатися, що він не відповідає вимогам законодавства. Потім написати скаргу в наш територіальний орган, який її передасть центральному апарату, тобто нам, а ми передамо органу формування політики — в цьому випадку тому, який відповідає за безпечність харчової продукції, тобто до Міністерства аграрної політики та продовольства. В середньому час між надходженням скарги й фактичним виходом на перевірку — щонайменше місяць-півтора. Звісно, за цей час асортимент на полицях магазину може й змінитись. Зрозуміло, що наразі забезпечити дієвий контроль надзвичайно складно, а часто й неможливо».

Тож постає питання: а чи є дієвий механізм захисту своїх прав? Ясна річ, людина може за власний кошт провести дослідження або звернутись до громадської організації. Але тут є один важливий нюанс — споживач не має права перевіряти будь-яку продукцію без згоди виробника. Тобто покупець мусить отримати згоду виробника на перевірку продукту. Звісно, вже купленого зразка це не стосується, адже на його перевірку виробник не давав дозволу. Таким чином, людина має письмово звернутись до виробника, який або відмовить, або скаже, де і коли можна відібрати зразок для дослідження.

«Варто пам’ятати, що купувати цей зразок споживач має в присутності представника виробника. Маю сказати, що за останні роки не знаю про жодний випадок, коли б виробник дозволив відбирати зразок на перевірку, — додає Олексій Дорошенко. — Якщо ви без згоди виробника відбираєте для перевірки продукцію, тестуєте її в державній лабораторії і результат засвідчує, що ви праві (в продукті є невідповідність щодо показників якості чи безпечності), тоді звертаєтесь до суду чи заявляєте про це публічно — і отримуєте судовий позов від виробника. В ньому вас звинувачують у порушенні закону. Адже ви не мали права відбирати зразки для перевірки. Практично у 100% випадків суд стане на бік виробника».

Також, звертаючись до суду, навряд чи звичайний споживач найматиме дорогого адвоката — натомість у більшості підприємств дуже сильні правники. Враховуючи законодавчі колізії та наявність хорошого адвоката, вірогідність того, що споживач виграє суд, фактично зводиться до нуля. Єдиний варіант — звернутись до Антимонопольного комітету із заявою про порушення виробником монопольного законодавства. Хоч самому споживачеві буде складно правильно скласти таку заяву.

З надією на новий закон

Проте нещодавно парламентом було ухвалено, а президентом підписано Закон України «Про державний контроль за дотриманням законодавства про харчові продукти, корми, побічні продукти тваринного походження, здоров’я та благополуччя тварин». Ідея закону полягає в тому, що всі наші системи, пов’язані з перевіркою якості харчових продуктів, прирівнюються до європейських нормативів. Автори документа переконують, що завдяки йому має покращитись ситуація на ринку харчових продуктів, а виробники зможуть вийти на європейські ринки. Але постає питання: а чи однаково будуть захищені український та європейський споживач? Адже наше законодавство, як переконують чиновники, буде дзеркальним до європейського.

«Європейці захищені, ми — ні. Так, теоретично, законодавство однакове, — зазначає Олексій Дорошенко. — Але є такий нюанс, як законодавче поле й практичне застосування. Ми розуміємо, що потенційно ми захищені, а ще й багаті, але за фактом — бідні та голодні. Одне й те саме законодавство, що застосовується в Німеччині чи Польщі, діятиме абсолютно по-різному. Адже з 2014 року у нас діє законодавство, яке мало б наблизити нас до європейських стандартів якості продуктів харчування, але в реальності ми відкотились назад».

Держава має встановлювати вимоги й контролювати їх виконання — це очевидні речі. Якщо подивитись на європейське законодавство, що регулює харчову галузь, то це приблизно 120 основних документів. Коли ми кажемо, що намагаємось гармонізувати наше законодавство з європейським, то треба чітко уявляти обсяг законодавчих робіт, який потрібно виконати. Вищевказаний законопроект передбачає ухвалення приблизно 35–40 підзаконних актів. Це потрібно зробити протягом дев’яти місяців.

Проте, на думку голови правління Ліги виробників харчових продуктів Геннадія Кузнєцова, дев’ять місяців — надзвичайно стислий термін для такого обсягу роботи.

Ось так і виходить, що сьогодні споживача можна прирівняти до потопельника, захист якого — в його ж власних руках.