• Світові новини
  • Юридичні новини
  • Погода
  • Новини України
Ракурс

Недільний тато: як захистити свої права

Фото: MayaQ-PL / pixabay.com

Доволі часто батьки після розлучення миряться з тим, що їх практично повністю усувають від дітей. Але як бути, якщо тато категорично не згоден з тим, щоб обмежити свою участь у вихованні дитини одними лише аліментами?

Розлучення — справа невесела. Навіть якщо подружжю, яке розлучилося, вдається зберегти нормальні дружні стосунки, однаково від розриву залишається гіркий осад. Але нерідко колишні чоловік і дружина перетворюються на непримиренних ворогів, які прагнуть якомога болючіше уразити один одного. І найнеприємніше, якщо вони втягують у свої війни дітей.

Дитина справді може стати потужною зброєю в затяжній психологічній війні з колишнім, і користуються цією зброєю, як неважко здогадатися, жінки. Адже в нашій країні, на жаль, попри закріплені законом рівні права батьків на виховання дітей, дитина після розлучення майже завжди «відходить» матері. (До речі, згідно з законом брати участь у вихованні дитини можуть не лише батьки, а й бабусі з дідусями. Про те, як бабуся відстояла в суді своє право на виховання онука після розлучення сина з дружиною, читайте в статті «Виховання дитини: бабця в законі і право на онука».)

Доволі часто батьки після розлучення миряться з тим, що їх практично повністю усувають від дітей. Але як бути, якщо тато категорично не згоден з тим, щоб обмежити свою участь у вихованні дитини одними лише аліментами?

 

Ось, наприклад, історія, яка дійшла до вищої судової інстанції. Вона дуже проста і схожа на тисячі подібних випадків, але розв'язка є показовою і повчальною. Отже, молода пара прожила в шлюбі чотири роки й розійшлася. Дворічна дівчинка залишилася з матір'ю, батько переїхав до своїх батьків, але з колишньою дружиною у нього збереглися загалом нормальні стосунки. Батько часто провідував доньку, гуляв з нею, купував подарунки — одним словом, був зразковим татком.

Так минуло ще чотири роки. Але коли дівчинка пішла до школи, колишні чоловік і дружина посварилися вщент. І тоді дружина, щоб якомога болючіше вразити екс-чоловіка, заборонила йому бачитися з донькою.

Майже рік батько намагався залагодити справу миром, але натикався на глуху стіну. І тоді він звернувся... ні, поки ще не до суду, а до районних органів опіки та піклування. Розглянувши його скаргу, районна адміністрація видала розпорядження, згідно з яким татові дозволили бачитися з дитиною щочетверга з 15.00 до 19.00 і щонеділі з 10.00 до 19.00.

Однак мати дівчинки заявила, що райадміністрація їй не указ і підпускати колишнього чоловіка до дитини вона не збирається. Ось тоді вже батькові довелося звернутися до суду. Він просив про ті дні та години, які виділила йому райадміністрація, а до того ж хотів закріпити за собою право забирати дитину на два тижні в період літніх канікул. В той самий час мама дівчинки подає зустрічний позов з проханням... позбавити батька батьківських прав. Мовляв, він п'є, бешкетує, грошей не дає, у вихованні участі не бере.

Вивчивши всі обставини, районний суд став на бік батька. Його вимоги було задоволено частково: під час навчання він отримував право бачитися з донькою щонеділі з 10.00 до 18.00, а на канікулах отримував ще чотири години щочетверга. До того ж йому відводилися чітко визначені два літніх тижні — з 1 по 15 серпня. Перші три зустрічі з батьком суд зобов'язав провести в присутності не лише матері, а й психолога служби у справах дітей від районної адміністрації.

Але мати не заспокоїлася і продовжила військові дії. Спочатку вона подала апеляцію — і апеляційний суд повністю погодився з рішенням районного. Тоді колишня дружина звернулася до вищої судової інстанції з касаційною скаргою, в якій вимагала скасувати рішення і відправити справу до суду першої інстанції на новий розгляд. Найцікавіше, що вона не надала жодного доказу асоціальної поведінки свого колишнього чоловіка.

Фото: David Pedrazas / flickr.com

Отже, з касаційною скаргою жінка пролетіла: колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відхилила скаргу і знову-таки залишила рішення без змін, закріпивши за батьком право бачитися з дочкою.

Повторюся, історій, подібних до цієї, безліч. Тому ще раз пройдімося покроково: як треба отримувати дозвіл спілкуватися з дитиною, якщо колишня дружина (а в переважній більшості випадків це саме дружина) не дає вам бачитися з нею?

«У Сімейному кодексі закріплені рівні права обох батьків на виховання дитини, — пояснює юрист Тарас Уманець. — Ба більше, той з подружжя, хто мешкає окремо від дитини, навіть зобов'язаний брати участь у її вихованні. Якщо між колишнім подружжям збереглися нормальні стосунки й обидва піклуються про дитину, то це право не потрібно якось спеціально оформлювати юридично. Але припустімо, що мати не дає батькові бачитися з дитиною. Тоді перший крок, який ви можете зробити, — письмово звернутися до матері з проханням скласти і нотаріально посвідчити договір про виконання батьківських обов'язків. Можливо, вона відмовиться. Ось тоді вже потрібно звернутися до районного органу опіки та піклування (за місцем проживання дитини). Співробітники органів досліджують умови та спосіб життя батьків і за результатами виносять своє рішення. Наприклад, як у цій конкретній справі, чітко визначають дні та години, коли батько може бачитися з дитиною. А от якщо і рішення районного органу опіки не виконується, тоді ви вже звертаєтеся до суду. Ви можете подати судовий позов і в разі, якщо вас не задовольняє рішення органів опіки».

...А тепер мені хочеться відволіктися від юридичної сторони питання. Уявіть: батько домігся права бачитися з дитиною і приходить до неї — з судовим виконавцем, штатним психологом з органів опіки та піклування... Скажіть, чи потрібно це всім: матері, батькові, самій дитині, яка й без того пережила стрес через розлучення батьків? Чи мають рацію ті матері, які влаштовують юридичні баталії за право одноосібно розпоряджатися долею дитини? Звичайно, якщо батько — алкоголік, наркоман, асоціальний тип, то такому дійсно краще триматися якнайдалі від дітей. Але якщо він — людина пристойна, і вся проблема полягає тільки в тому, що ви його терпіти не можете і готові на все, щоб якомога болючіше уразити? Чи варто все це нервів — насамперед самої дитини?

Свого часу, працюючи в науково-популярному виданні, я неодноразово писала про психологічні проблеми дітей. Узагальнюючи коментарі психологів з центру дитячої та сімейної психології «Я + сім'я», можу сказати, що виділити якийсь вік, коли діти легше або, навпаки, важче переносять розлучення, важко (хіба що дитина зовсім крихітна). Молодші дошкільнята, якщо батьки розлучаються, можуть деякий час відставати в розвитку від однолітків, підсвідомо повертаючись в ті безпечні часи, коли з ними були батько й мати. Старшим дошкільнятам (4–6 років) часто здається, що це саме вони винні в розриві батьків, і це їх мучить. Школярі років до 13–14 зазвичай відчувають сильну злість щодо батька, який їх «покинув». І в будь-якому разі розлучення батьків стає для дитини крахом звичного світобачення, сильним стресом і джерелом болісних переживань.

То може, варто вирішувати сімейні суперечки миром і, залишаючись друзями, разом підтримувати дитину і допомагати їй зберігати душевну рівновагу?

P. S. Деякі деталі судової історії змінено.

Читайте також: Судові історії: удаваний шлюб і розподіл майна

Помітили помилку? Виділіть текст, що її містить, та натисніть Ctrl+Enter
Версія для друку








    Загрузка...