Підозра як механізм свавільної розправи

Практика доведення обґрунтованої підозри відкриває безмежні можливості для затримання, арешту і тримання під вартою українських громадян. Досудове слідство, керуючись припущеннями і вигадками, повідомляє про підозру та звертається до слідчих суддів із клопотаннями про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Особливо це стосується справ за ч. 5 статті 191 Кримінального кодексу України (ККУ).

Користуючись відсутністю в українському законодавстві норм, які чітко регулювали б стандарт доведення обґрунтованої підозри, значна частина слідчих суддів формально фіксують наявність повідомлення про підозру без перевірки, чи доведено її фактами або доказовими відомостями (інформацією), і в такий спосіб штампують запобіжні заходи. Є випадки, коли слідчі судді взагалі не досліджують будь-яких матеріалів клопотання про запобіжний захід або ж не здійснюють перевірки викладених там фактів. Усе це стало можливим тому, що Верховному суду такі справі не підсудні, тож ні сам Верховний суд, ні Пленум Верховного суду не здійснюють узагальнення цієї практики.

У засобах масової інформації свого часу з’явилася сенсаційна новина про реєстрацію кримінальної справи щодо Джо Байдена через нібито його втручання в діяльність державного діяча в Україні, коли нині діючий президент США обіймав посаду віцепрезидента.Щонайменше слідчий суддя в такій ситуації мав би, дотримуючись вимог статті 6 Кримінального процесуального кодексу України (КПК), з’ясувати в МЗС, чи не користується високопосадовець США дипломатичним імунітетом.

Більш того, слідчі органи дозволяють собі розслідувати кримінальну справу щодо певних осіб без її реєстрації в Єдиному реєстрі досудових розслідувань. Показовою в цьому плані є справа адвоката, народного депутата Георгія Логвинського, який користується імунітетом і щодо якого застосовувалися негласні (слідчі) розшукові дії та інші заходи. І щоб приховати такі незаконні дії, було зареєстровано кримінальні справи щодо інших осіб, де пана Логвинського представлено як організатора. Проводити розслідування без реєстрації кримінальної справи недопустимо щодо будь-якої особи, а тим більше щодо людини, яка користується імунітетом. У результаті до участі в справі було притягнуто адвоката за надання ним правової допомоги. І це вже є загрозою і для адвокатського співтовариства.

Так, стосовно адвокатки Ш. здійснили спробу повідомити про підозру та застосувати запобіжний захід — тримання під вартою. Досудове слідство і судові органи ведуть розслідування справи, ігноруючи як міжнародні зобов’язання України, так і чинний КПК. Підозрювана Ш. проживає за кордоном, де задовго до початку її кримінального переслідування зареєструвала своє постійне проживання. Будь-яких документів обвинувачення вона не одержувала, включаючи повідомлення про підозру, оскільки обвинувальна влада ігнорує міжнародно-правові механізми такої процедури. І це при тому, що захистом Ш. слідству надано офіційні документи щодо її постійного проживання за кордоном. Однак слідчим суддею обрано запобіжний захід до Ш. без з’ясування доведеності обґрунтованої підозри.

Підозру адвокатці Ш. використали для того, щоб сформувати у ній твердження, що пан Логвинський є організатором тяжкого злочину. Саме заради цього до участі у справі і притягнули незаконно адвокатку Ш. Підозрюваній інкримінується ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, складання апеляційних скарг і сприяння у поверненні коштів з рахунку банку, щодо якого проводилася процедура ліквідації, на рахунок Державного казначейства.

Далі стверджується, що Г. Логвинський доручив адвокатці Ш. звернутися до одного з акціонерів з приводу прискорення повернення грошових коштів, однак відсутнє зазначення, чим саме цей факт підтверджується.

І як вишенька на торті далі йде припущення, що Ш. є обізнаною із загальною схемою протиправного заволодіння бюджетними коштами та підготувала на вимогу пана Логвинського апеляційну скаргу на рішення суду, що привело до скасування арешту рахунків підприємства, а згодом вона сприяла поверненню грошових коштів з рахунків ТОВ «Золотой мандарин» на рахунки Державного казначейства України. Дивує, як при таких підходах не розпочали кримінального провадження щодо суддів апеляційного суду, які задовольняли апеляційні скарги, підготовлені адвокаткою Ш.

Стверджується також, що протоколом огляду телефону підтверджено факт надання вказівки помічниці на вчинення дій, спрямованих на стягнення коштів із бюджету. Є також посилання на свідка про його консультування щодо того, як поводитися на допиті.

І це все, що досудове слідство спромоглося включити до підозри адвокатці Ш. Ці її дії з виконання адвокатського обов’язку досудове слідство кваліфікує за ч. 5 статті 27 і ч. 5 статті 191 КК України і просить застосувати до неї запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. І слідчі судді та апеляція задовольняють таке клопотання. Тобто за виконання адвокатського обов’язку Ш. інкримінують вчинення особливо тяжкого корупційного злочину. І все це лише заради того, щоб сформувати у цій підозрі обвинувачення проти пана Логвинського як організатора.

Бо далі на 20 сторінках клопотання про застосування запобіжного заходу викладається припущення стосовно того, як пан Логвинський організовував стягнення бюджетних коштів. І жодного слова про адвокатку Ш. Отже, їй вручають підозру за сумлінне виконання свого адвокатського обов’язку.

Чим же підтверджується наявність обґрунтованої підозри? Наказами про призначення Б. першою заступницею міністра юстиції та покладення на неї обов’язку контролювати діяльність Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, наказами про підготовку пропозицій щодо забезпечення представництва України в ЄСПЛ. Далі вже без будь-якої згадки про Ш. і без будь-якого натяку на те, яким чином ці накази підтверджують наявність ознаки злочину, передбаченого ч. 5 статті 27, ч. 5 статті 191 КК України, йдуть розлогі вигадки про пана Логвинського і організацію ним вилучення коштів із бюджету.

Можна тільки уявити собі реакцію суддів ЄСПЛ, коли вони побачили, за що в Україні запроторюють до буцегарні людей. Ну і, звичайно, вони побачили явне і грубе порушення імунітету пана Логвинського та ч. 2 статті 6 КПК України і вимог Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Усе це стало можливим через відсутність у національному законодавстві стандарту доведення обґрунтованої підозри та ігнорування практики ЄСПЛ щодо вимог до обґрунтованої підозри.

Згідно з практикою ЄСПЛ наявність обґрунтованої підозри презюмує існування фактів чи відомостей (інформації), які могли б переконати об’єктивного спостерігача в тому, що зацікавлена особа могла вчинити правопорушення. Слідчий суддя має з’ясувати, чи забезпечено суть гарантії, передбаченої п. 5 статті 5.1 (в). Це означає, що обвинувачення повинно надати принаймні деякі факти чи інформацію, здатні переконати суд у тому, що заарештовану особу обґрунтовано підозрювали у скоєнні заявленого злочину.

Крім фактичного аспекту, існування обґрунтованої підозри у значенні статті 5 §1 (c) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод вимагає, щоб факти могли обґрунтовано вважатися такими, що підпадають під один із розділів, що описує злочинну поведінку в Кримінальному кодексі. Таким чином, явно не могло бути обґрунтованої підозри, якщо дії чи факти, які подаються проти затриманої особи, не становили події або складу злочину на момент їх виникнення.

Отже, нездійснення владою справжнього розслідування основних фактів справи з метою перевірки обґрунтованості є порушенням пункту 1 (c) статті 5 Конвенції (Stepuleacv. Moldova, § 73; Elçiand Othersv. Turkey, § 674).

Термін «обґрунтованість» також означає поріг, який має подолати підозра, щоб задовольнити об’єктивного спостерігача щодо ймовірності обвинувачень (Kavalav. Turkey, § 128; Guide on Article 5 of the Convention — Right to liberty and security European Court of Human Rights 22/60 Last update: 31.12.2020).

Як правило, проблеми з обґрунтованістю підозри виникають на рівні фактів. Тоді постає питання, чи ґрунтуються арешт і затримання на достатніх об’єктивних елементах, щоб виправдати обґрунтовану підозру у тому, що досліджувані факти справді мали місце.

На додаток до фактичного аспекту, існування обґрунтованої підозри у значенні п. 1 (c) статті 5 Конвенції вимагає, щоб факти, на які посилаються, підпадали під один із розділів закону, що стосується злочинної поведінки. Таким чином, явно не могло бути обґрунтованої підозри, якщо дії чи факти, подані проти затриманої особи, не становили події або складу злочину на момент їх виникнення (SelahattinDemirtaş v. Turkey (no. 2) [GC], § 317; Sabuncu and Others v. Turkey, §§ 146–147). Отже, слідчий суддя мав би перевірити наявність правильної кваліфікації тих дій, які інкримінуються.

Яким же чином слідчі судді визнали, що написання апеляційних скарг, задоволених судом, та ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження вказують на існування в діях адвокатки Ш. складу злочину, передбаченого ч. 5 статті 27, ч. 5 статті 191 ККУ, невідомо.

Оцінюючи, чи дотримано мінімальний стандарт обґрунтованості підозри, необхідний для арешту особи, суд повинен врахувати загальний контекст фактів конкретної справи, включаючи статус заявника, послідовність подій, спосіб, в який проводилися розслідування, та поведінку органу влади (Ibrahimov and Mammadovv. Azerbaijan, §§ 113–131).

Якщо повернутися до застосування запобіжного заходу, очевидним є те, що жодної з ознак злочинів, передбачених ч. 5 статті 27, ч. 5 статті 191 ККУ, стосовно Ш. не названо, а тому жоден об’єктивний спостерігач, перебуваючи у здоровому глузді, не може дійти висновку, що Ш. при наведених обставинах вчинила правопорушення, в якому її підозрюють.

Принагідно слід вказати і на таке. Стаття 303 КПК України передбачає можливість оскарження підозри. Слідчі судді окремих судів, наприклад Печерського районного суду міста Києва, або ж тривалий час (до закінчення слідства) не призначають такої скарги до слухання, або ж не виготовляють повного тексту рішення і не пересилають матеріалів справи до апеляційного суду. І це стало системою. В апеляційному суді тільки розводять руками, мовляв, такий специфічний суддя. У такий спосіб, по суті, відмовляють у праві на справедливий суд.

У результаті таких дій досудового слідства Європейський суд з прав людини ухвалив рішення про грубі порушення імунітету та визнав, що держава Україна порушила свої міжнародні зобов’язання. Оскільки рішення ЄСПЛ є обов’язковим для держави Україна, то воно обов’язкове не лише для судової системи України, а й для інших органів влади, в тому числі і для системи прокуратури.

Нині з цим питанням розбирається Велика палата Верховного суду. І викликає здивування той факт, що Офіс генерального прокурора (ОГПУ), для якого це рішення ЄСПЛ є обов’язковим, виступає проти нього і не вживає самостійних заходів до його виконання. Бо єдиною можливістю у цій ситуації виправити становище (restitutioinintegrum) щодо пана Логвинського є закриття кримінальної справи.

Підозра і запобіжний захід щодо Ш. є одними з основних документів, які вказують на порушення імунітету пана Логвинського. Велика палата Верховного суду має достатні підстави для скасування ухвали про застосування запобіжного заходу щодо адвокатки Ш. і щодо недоведеності до неї обґрунтованої підозри.

І, звичайно, всі ці 20 сторінок припущень про організацію паном Логвинським неправомірного стягнення бюджетних коштів яскраво демонструють грубе порушення його імунітету та статті 6 КПК України.

Отже, слідчі судді й апеляційні суди, які повинні бути бар’єром проти свавільного позбавлення волі українських громадян, перетворилися на органи, які штампують клопотання про застосування запобіжних заходів без доведеності обґрунтованої підозри.

У зв’язку з унікальністю рішення ЄСПЛ у Великої палати Верховного суду з’явилася можливість викласти правову позицію на базі практики Європейського суду з прав людини щодо стандарту доведення обґрунтованої підозри. Це може забезпечити недопущення слідчими суддями та апеляційними судами тих порушень і помилок, які ми маємо в цій справі і які так вразили Європейський суд з прав людини.