Посвідчення члена родини зниклого військовослужбовця: перешкоди від Міноборони?

Сім’ї зниклих безвісті захисників нерідко стикаються із складнощами під час реалізації гарантій, наданих державою (оплата комунальних послуг, транспортний проїзд, житло, податки тощо). Про це йшлося у попередній авторській публікації «Як довести право на соціальні пільги родинам зниклих безвісті військовослужбовців?». Тоді Комітет з питань військового права НААУ звернув увагу суспільства на недолугі вимоги ТЦК та СП до переліку документів, необхідних для видачі посвідчення, що надає можливість реалізувати родинам пільги.

За цей час проблема набрала обертів і державні органи почали активно проявляти свою соціальну позицію.

Правозастосовчу прогалину намагалося заповнити Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, яке 12 травня 2023 р. опублікувало роз’яснення із визначенням стислого переліку необхідних документів, а також уповноваженого суб’єкта видачі посвідчення – ТЦК та СП за місцем фактичного проживання. 

За рекомендаціями Мінреінтеграції, до заяви до ТЦК та СП потрібно було додати:

1. паспорт (свідоцтво про народження) та індивідуальний податковий номер члена сім’ї, якому видається посвідчення;

2. сповіщення ТЦК та СП про зникнення особи безвісти.

Таке роз’яснення хоч і не мало статусу нормативно-правового акту, але відповідало законодавству України. Крім того, підтверджувало позицію, викладену у публікації.

Крім того, 9 червня 2023 р. з метою спрощення механізму отримання посвідчень членами родин зниклих безвісти в Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України відбулася нарада щодо вирішення проблем сімей зниклих безвісти.

За її результатами Міністерство ініціювало зміни до Постанови Уряду «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби» від 28.05.1993 № 379. Ініціатива Мінреінтеграції полягала у тому, щоб витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, був єдиною підставою для видачі посвідчення члена родини зниклого безвісти. Це також відповідало новелам законодавства, передбаченим чинним Законом України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин».

Не зупинившись на цьому, 7 липня 2023 р. провели нараду Координаційного штабу з питань забезпечення реалізації прав і свобод внутрішньо переміщених осіб під головуванням віце-прем'єр-міністра – Міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій.

Причиною розгляду цього питання стало надходження від регіональних координаторів Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин інформації про відмову ТЦК та СП видавати людям відповідні посвідчення без надання додаткових документів. 

Як повідомив на нараді Коорштабу представник Міноборони, витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, є підставою для видачі ТЦК та СП посвідчення члена родини зниклого безвісти. А також додав, що наразі бланків посвідчень достатньо. Однак для більш чіткого врегулювання та спрощення процедури видачі таких посвідчень Міноборони напрацьовує зміни до постанови КМУ № 379.

За результатами обговорення цього питання пані Верещук доручила Міноборони протягом тижня надіслати в усі ТЦК роз’яснення щодо порядку видачі посвідчень членів сімей осіб, зниклих безвісти

Поки Мінреінтеграції намагалося розв’язати проблему, а представник Міноборони демонстрував на нарадах активну участь  у просуванні ідеї адекватного підходу до пакету документів, з’ясувалося, що Міністерство оборони України ще в травні 2023 р. видало, а в червні розіслало до ТЦК лист-роз’яснення з діаметрально протилежними рекомендаціями. 

Як вбачається з листа від 29 травня 2023 р. № 423/3103, Департамент соцзабезпечення Міноборони за результатом «всебічного аналізу законодавства» рекомендувало витребовувати у родин зниклих захисників, окрім належного сповіщення сім’ї ще і:

• рішення суду про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім чи оголошення його померлим;

• витяг з наказу про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (установи) як такого, що визнано судом безвісно відсутнім.

Наприкінці листа Департамент Міноборони традиційно зазначив, що «роз’яснення має рекомендаційний характер».

Рекомендації направили до ТЦК та СП по всіх регіонах України, але відкрито не опублікували. Отже, правники, які спеціалізуються на військовому законодавстві, не кажучи про пересічних громадян, не мали змоги ознайомитися з новаціями від Міністерства оборони України.

Такими роз’яснення здивували навіть деяких добросовісних ТЦК та СП в регіонах. Але для того, аби «не будити лиха» та не брати на себе відповідальність за протиправні рекомендації, направляють заяви родичів чи їх представників «за належністю» до обласного ТЦК та СП і так по колу. Адже лист Департаменту хоч і має рекомендаційний характер, але невиконання може позначитися на службових відносинах і кар’єрному просуванні. Водночас, у недобросовісних ТЦК та СП після таких рекомендацій з’явилася більша впевненість для того, щоб відмовляти родичам зниклих захисників в отриманні посвідчень.

Чому позиція Департаменту соцзабезпечення Міноборони вочевидь не відповідає чинному законодавству?

1. Структурний підрозділ Міноборони України не має повноважень встановлювати нові «рекомендаційні» правила поведінки, які за змістом є нормами права;

2. Постанова КМУ «Про посвідчення членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби» від 28 травня 1993 р. № 379, а також Інструкція з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затверджена Наказом Міноборони України від 15.09.22 N 280, підставою для видачі посвідчення визначає сповіщення командира військової частини, яке видає ТЦК та СП, а не судове рішення;

3. Закон України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» (Закон № 2505) не пов’язує статус особи, зниклої безвісті за особливих обставин, з отриманням рішення суду. За Законом особа набуває статусу такої, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту внесення відомостей про неї до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин (ч. 1 ст. 4);

4. Аналіз ч. 3 ст. 4 Закону № 2505, а також ст. 44 Цивільного кодексу України дає підстави стверджувати, що:

• звернення до суду із заявою про визнання особи безвісно відсутньою чи оголошення померлою є правом, а не обов’язком родичів;

• законодавство розділяє надання особі статусу зниклої безвісти за особливих обставин на підставі реєстру і за рішенням суду.

Так, з 27 квітня 2022 р. (дня набрання чинності Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти» та інших законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання суспільних відносин, пов’язаних із набуттям статусу осіб, зниклих безвісти за особливих обставин») Цивільний кодекс України відокремлює дві різні категорії осіб:

1. фізичну особу, визнану безвісно відсутньою за рішенням суду;

2. особу, зниклу безвісти за особливих обставин.

Статус першої визначається судовим рішенням, на другу – розповсюджуються норми Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин». При цьому її статус визначається внесенням відомостей до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, і підтверджується витягом з нього, а не рішенням суду.

За нормами Закону № 2505, а також Цивільного кодексу України рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою необхідне лише для вирішення чітко визначених питань:

• встановлення опіки над майном фізичної особи (управління майном, погашення боргів, надання допомоги утриманцям); 

• припинення дії укладених особою правочинів;

• припинення трудових і шлюбних відносин та інше.

Водночас навіть для опіки над майном не є необхідним отримувати судове рішення, якщо особа зникла безвісті за особливих обставин. Опіку може призначити і нотаріус (ч. 2 ст. 44 ЦКУ). Для цього потрібен лише витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин (ч. 2 ст. 8 Закону № 2505).

Введення Міністерством оборони України нових правил потрібне державним органам для однієї мети – штучної економії бюджетних коштів за рахунок родин зниклих захисників. Адже з моменту набранням судовим рішенням законної сили  військовослужбовець виключається зі списків особового складу військової частини (п. 15 Розділу II Інструкції МОУ № 280) і припиняється його щомісячне грошове забезпечення (ч. 6 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»). 

Жодних повноважень, а також законодавчих підстав встановлювати додаткові вимоги і розширювати перелік документів у структурного підрозділу Міноборони, як у будь-якого іншого органу, крім Верховної Ради України, немає. Чи зважає на такі дрібниці Міністерство оборони України і його сумнозвісний Департамент соціального забезпечення? Вочевидь, ні. 

Тому правникам варто активно відстоювати позицію на захист інтересів членів сімей зниклих безвісті захисників і оскаржувати відмову ТЦК та СП в суді, бо подавати скарги до Міноборони України є недоцільним.