Мін’юст відкрив інформацію про власників компаній, щоб...

Уже понад тиждень у відкритому доступі в інтернеті можна знайти перелік засновників українських компаній і їхні частки в статутних капіталах. Єдиний держреєстр юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців оприлюднив у мережі майже всю доступну йому інформацію про підприємців. До доступних раніше даних про місце реєстрації компанії, прізвище, ім’я та по-батькові й контакти уповноваженої особи тепер додалася інформація про засновників, включаючи розмір їхньої частки в статутному капіталі, розмір капіталу, дата призначення керівництва та взяття на облік у Міндоходів і Пенсійному фонді.

Безумовно важливим є питанням, як довго протримається цей елемент відкритості і які несподіванки в цьому напрямку чекають українське суспільство надалі. Відповідь можна отримати, лише зрозумівши, хто і чому зробив цей ніби несподіваний крок.

Таємниця про відкритість

Хоч преса і написала по гарячих слідах, що рішення оприлюднити закриту досі інформацію цього реєстру було прийнято Держреєстраційною службою, і для працівників ДП «Інформаційно-ресурсний центр» (ІРЦ), що адмініструє реєстри, це стало несподіванкою («просто інженерам сказали зняти таємність із цих даних»), насправді ці зміни зумовив наказ Мін'юсту №1283/5 від 27 червня 2013 року, який набрав чинності саме 19 жовтня.

У ньому дуже детально було розписано, які саме дані Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців буде відкрито і коли це станеться. Те, що майже протягом чотирьох місяців про це ніхто вголос не говорив (окрім хіба що спеціалізованих юридичних сайтів), можна пояснити кількома можливими причинами.

Варіант перший — Мін'юст не розумів важливості та очікуваності такого кроку, а тому не поклопотався з приводу його інформаційної підтримки. Варіант другий — говорили навмисне мало, щоб ніхто не завадив реалізувати задумане. Варіант третій — наказ підписали під тиском обставин, але з надією, що за потреби його можна буде обійти, тож чим менше про нього знають, тим краще.

Тим часом експерти одностайні, що відкритість — це ознака демократичності та демонстрація руху у європейському напрямку.

Представники бізнесу (передовсім малого та середнього) позитивно оцінюють цей крок. Їхній аргумент «за» — прозорість реєстрів особливо корисна у випадку, коли надходять пропозиції від нових потенційних партнерів. Дані про те, коли підприємство зареєстроване, вид діяльності, склад засновників, і взагалі — чи існує воно, — така інформація допомагає прийняти рішення, чи варто працювати з ним надалі.

Юристи (особливо ті, що мають справу з господарськими судами) також бачать позитив. На їхнє переконання, це полегшить судові розгляди. Адже раніше за потреби отримати під час процесу інформацію, пов’язану з історією компанії, її керівниками слід було подавати відповідне клопотання і чекати, поки його задовольнять. Тепер потрібні дані можна отримати прямо під час засідання.

У будь-якому випадку, ця утаємниченість відображає нинішню традицію державного правління: народу необов’язково знати, що і для чого відбувається, навіть якщо він і схвалює такі дії.

Система чи випадок?

Чи є цей наказ проявом системного підходу, спрямованого на перебудову реєстраційної системи?

На те, що це радше окремий випадок, вказує згадка у наказі лише одного з дев’яти реєстрів, що перебувають у віданні Мін’юсту. Нагадаємо, окрім Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, це також: Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, Державний реєстр іпотек, Реєстр прав власності на нерухоме майно, Державний реєстр актів цивільного стану громадян, Перелік громадських формувань, Реєстр громадських об’єднань, Єдиний реєстр громадських формувань, Державний реєстр друкованих ЗМІ та інформаційних агентств як суб’єктів інформаційної діяльності.

Отже, на системний підхід (в частині відкриття даних) вказувало б запровадження уніфікованих правил оприлюднення певних видів інформації для всіх реєстрів, які функціонують, запроваджуються або мають бути запроваджені на території України в перспективі (адже це не повинно навіть обговорюватися: держава має розуміти, що буде з системою в коротко- середньо- та довготерміновій перспективі). Зрозуміло, ці правила мають кореспондуватися із законодавством в частині збереження конфіденційності на певну інформацію, однак і змінюватися разом із зміною цих законодавчих актів.

Цікаво, що на початку жовтня нинішнього року група парламентарів, яка представляє всі фракції, подала проект закону щодо відкритості відомостей державного реєстру прав. Тобто парламентарі пропонували врегулювати відкритість даних в іншому (також окремо взятому) Мін'юстівському реєстрі уже не наказом міністерства, а законом.

Судячи з усього, про наказ Мін’юсту не знали ні депутати (серед яких був і представник партії влади, колишній віце-прем’єр), ні парламентське науково-експертне управління, яке у своєму висновку мало вказати на існування подібних законодавчих актів. А це вже серйозний сигнал про стан комунікацій — і між суспільством та владою, і між гілками влади (а вони представлені однією політичною силою), і всередині самої партії влади.

Що каже закон

Утім, відкриття даних викликало запитання, чи мав право державний орган робити їх публічними. Глава Державної реєстраційної служби Дмитро Ворона одразу ж наголосив, що «закритими залишаться тільки ті відомості, які захищає законодавство про захист персональних даних». На переконання правознавців, все це формально не суперечить Закону України «Про захист персональних даних», оскільки власне персональними даними є «відомості про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована». Сам закон «спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв’язку з обробкою персональних даних».

Практика свідчить, що зазвичай під такими даними мають на увазі дату та місце народження, сімейний стан, паспортні дані, місце проживання, ідентифікаційний номер.Водночас юристи наголошують, що законодавством України не встановлено (і, зазначають вони, не може бути встановлено) чіткого переліку відомостей про фізичну особу, які є персональними даними, — бо надто багато колізій виникає при їх використанні. Скажімо, в описуваному нами випадку не можна виключати, що хтось, вважаючи, що відкриття даних Реєстру зашкодило його безпеці, завдало моральних збитків чи створило підстави для втручання в його особисте життя, оскаржить дії Мін’юсту та його структур у суді.

Але якщо порушення закону все-таки немає, тут і виникають два головні запитання. По-перше, чому ці відомості не були відкриті раніше? По-друге, чому така відкритість стосується лише одного реєстру? Тобто чи означає це, що аналогічна інформація буквально днями має бути оприлюднена і щодо нерухомості (зокрема, і землі), і іпотеки тощо, принаймні — в частині юридичних осіб?

«Укрдержреєстр сьогодні, і я як його голова, виступаємо за відкриття всіх реєстрів нашої держави», — заявив Дмитро Ворона, категорично декларуючи повну готовність з боку держави до змін. Однак додав: «Інше питання, наскільки суспільство до цього готове». Він зазначив, що відкрити деякі реєстри без розкриття персональних даних українців дуже складно. Тому його відомство вивчає досвід європейських країн, а, окрім того, вже цьогоріч планує почати громадське обговорення питання відкриття всіх реєстрів, підсумки якого підіб'ють у 2014 році. Іншими словами — ближче до 2015-го.

Однак, якщо мова йде не лише про вибори, то наступним кроком має бути синхронізація рівня відкритості всіх реєстрових відомостей — наскільки це дозволяє сьогодні Закон України «Про захист персональних даних».

Чому так раптом?

Може видатися, що мін’юстівська ініціатива з’явилася «раптом і нізвідкіля». Але почалася історія у 2003 році, коли парламент ухвалив закон про позику на створення єдиної кадастрово-реєстраційної системи. Позику брали у Світового банку, тож і створюваний продукт мав відповідати прийнятим у світі критеріям — бути настільки точним, доступним та прозорим, щоб стати основою для гарантування прав власності в Україні. Для інвестиційного клімату це річ архіважлива.

Історія створення електронного земельного кадастру свідчить: вирішальним чинником, завдяки якому справу таки довели до створення та запуску готового продукту (хоч і не єдиної кадастрово-реєстраційної системи, а електронного земельного кадастру), було партнерство міжнародної установи — Світового банку. Українські чиновники далеко не завжди мали ентузіазм та знання, не завжди розуміли важливість та необхідність відкриття даних. «Фактично нам вдалося втримати проект від закриття. Кадастр працює. Думаю, саме за цим прикладом і починає підтягуватися вся система», – вважає консультант Світового банку Сергій Кубах.

А нині є ще одна обставина, яка штовхає до таких дій, — зближення України з ЄС. Країни ЄС мають у кадастрово-реєстраційній сфері свої правила (зокрема, директиви європейської організації INSPIRE), до яких Україні рано чи пізно все одно доведеться приводити і свою систему.

Тож, якщо подивитися на весь шлях, то він має видатися скоріше занадто довгим, аніж «раптовим кроком».

Хто?

Згаданий наказ Мін’юсту підписував, будучи міністром юстиції, ще Олександр Лавринович. Речником змін у підходах до «реєстрової таємниці» виступив голова Державної реєстраційної служби Дмитро Ворона. На цю посаду він прийшов з крісла заступника міністра юстиції, де безпосередньо координував побудову реєстраційної системи. Нині в помічниках у Ворони — колишній гендиректор Центру державного земельного кадастру Ігор Долинський, якого вважають хорошим фахівцем у цій справі.

Після скандалу, викликаного збоєм у роботі реєстрів, Ворона, фактично, єдиний публічно озвучив реальну причину цієї катастрофічної ситуації: право власності на програмне забезпечення (тобто авторські права на ПЗ) належить приватній компанії. І пообіцяв за два-три місяці створити нове програмне забезпечення, що вже належатиме не приватним особам, а державі, і саме на нього «посадити» усю реєстрову інформацію.

У недавньому інтерв’ю він також заявив про намір надавати з наступного року адміністративні послуги (витяги, виписки тощо) через інтернет. Готові документи надсилатимуться через Укрпошту, а ті, хто мають цифровий підпис, отримуватимуть їх по e-mail. Цікаво, що про те саме заявив трохи раніше голова Держземагентства Сергій Тимченко.

Те, що два відомства, відповідальні за кадастрово-реєстраційний блок, рухаються в одному напрямку, змушує думати, що це не випадкові ініціативи окремо взятих державних службовців. Це вже «зростається» в тенденцію змін у кадастрово-реєстраційній сфері, хоча й далеке поки що від системного підходу, який дозволив би говорити про прораховану хоча б на кілька років уперед державну політику.

Належність керівництва обох відомств до однієї політичної команди та наближення президентських виборів скеровує також до думки, що результати будуть представлені як одне з досягнень нинішньої каденції Віктора Януковича. А також — що буде розроблена стратегія розвитку галузі, яка стане одним із пунктів його передвиборчої програми.

Важливо, щоб ця стратегія була розроблена чимшвидше і напрямки змін та конкретні кроки були наперед роз’яснені громадянам — і тим, що у владі, і тим, що споживають її послуги. Щоб кожен бачив «дорожну карту» змін, а не лише дорожний знак чи стовпчик, який раптово виникає в полі зору за наступним поворотом. Щоб зміни були логічними та очікуваними, а не щоразу — шокуючою несподіванкою.

Адже політики, можливо, й живуть лише виборами; а громадянам доводиться жити і в період між ними.