Варшава попытается давить на Киев из-за сложных исторических вопросов во время председательства в Совете ЕС

Варшава спробує тиснути на Київ через складні історичні питання під час головування в Раді ЄС у січні-червні 2025 року.

Мета — зрушити з місця питання щодо ексгумації жертв Волинської трагедії та інших польських громадян на українській території, якщо Україна прагне вступити до ЄС.

Тож у поляків з радикальної частини суспільства виникли запитання до політиків — чому Варшава так допомагає Києву, коли той дозволяє ексгумувати солдатів Вермахту, але не вбитих польських цивільних? […] Як на мене, фактично рішення у справі приймає президент Зеленський, а він завантажений і не хоче розбиратися у деталях. Не розуміє, як це важливо для Польщі, — розповідає польський історик Лукаш Адамський для «Ліги».

Про те, що Україна має зняти заборону на ексгумацію тіл жертв Волині та дозволити їх поховання, раніше заявив екс-посол України в Польщі Андрій Дещиця. На його думку, Україна має діяти як зріла європейська нація. Ексгумація може значно знизити напругу в українсько-польських відносинах, цитує дипломата Czarne Niebo News.

Україна і Польща по-різному оцінюють УПА. І це нормально, тому що УПА боролася за українську державність. Так само, як Армія Крайова намагалася зберегти польську державність у кордонах 1939 року. На жаль, під час цього бою загинуло мирне населення. Ми повинні показати, що ми поділяємо біль, який переживають поляки, які хочуть знайти тіла своїх близьких і поховати їх по-християнськи, — сказав Дещиця.

Дипломат зауважив, що це бажання близьке українцям, адже сьогодні є багато тих, хто втратив своїх рідних вже під час російсько-української війни, і ці люди також хочуть гідно їх поховати.

Україна має знайти рішення щодо Волинської трагедії, перш ніж Польща вживатиме жорсткіших заходів, заявив у вересні очільник МЗС Польщі Радослав Сікорський в інтерв’ю Le Monde.

Те, що сталося в 1943 році під час німецької окупації Польщі та України, було планом українського опору провести етнічну чистку Волинської області шляхом масового вбивства польського цивільного населення. Протягом кількох місяців було вбито від 80 000 до 120 000 людей, — заявив Сікорський.

З польського боку, за словами міністра, «були акти помсти».

Сікорський заявив, що, Польща подолала свій імперський синдром щодо України, і наразі просить лише про ексгумацію жертв, щоб поховати їх за християнським звичаєм.

Наша громадськість дуже схвильована з цього приводу. Тоді вцілілих поляків депортували до Польщі, а їхні нащадки тепер представляють мільйони людей, для яких це питання є важливим і які голосують. Я б хотів пояснити нашим громадянам, що неможливо повернути до життя жодну з жертв Волинської трагедії, але можна будувати краще майбутнє з сусідами, — сказав він.

Україні ж, за словами Сікорського, варто «знайти рішення, поки Польща не вжила жорсткіших заходів».

На початку вересня 20224 року громадянка Польщі та засновниця Товариства польсько-українського примирення Кароліна Романовська подала перший приватний запит до президента Володимира Зеленського щодо дозволу на ексгумацію жертв Волинської трагедії. Вона просить дати можливість гідно поховати 18 осіб, у тому числі членів її родини, вбитих у 1943 році у селі Угли Рівненської області.

Вирішення волинського питання — це єдиний спосіб забрати пропагандистське паливо росії, — заявила Романовська.

Вона також додала, що її родина не відчуває ненависті до України, а на початку повномасштабного вторгнення рф одразу почала допомагати українцям.

Волинська трагедія (у польській історіографії пол. Rzeź wołyńska, «Волинська різанина») — обопільні етнічні чистки конфліктуючого польського та українського населення, здійснені Українською Повстанською Армією та польською Армією Крайовою за участю польських батальйонів шуцманшафту, радянських партизанів та українського і польського цивільного населення у 1943 році під час Другої світової війни на Волині.

Польський парламент у 2016 році визнав цей епізод геноцидом польского народу. Трактування подій на Волині в часи Другої світової війни досі вважаються одним із найболючіших питань у спільній історії Польщі та України.