Современные методы криминалистики раскрыли массовые человеческие жертвоприношения в Древнем Египте

Численні поховання, скупчені навколо гробниць Першої династії Стародавнього Єгипту в Абідосі, містять сліди жертвоприношення членів царського дому після смерті царів.

Про це повідомляє видання Frontiers.

Ці могили були розкопані в 1920-х роках Фліндерсом Петрі, який підозрював, що так багато людей не могли померти природною смертю одночасно, але тоді не знайшов доказів, що підтверджують смертельні рани.

Тепер повторна оцінка зразка черепів з місця, проведена з використанням сучасних криміналістичних методів, вказує на те, що принаймні 39% цих осіб могли бути навмисно вбиті ударами по голові.

Похоронні комплекси в Абідосі були побудовані приблизно в 3000 році до нашої ери першими царями об'єднаного Єгипту. Крім самих царських гробниць, комплекси складалися з камерних гробниць і огороджень, які, ймовірно, використовувалися для похоронних ритуалів, а також допоміжних поховань навколо гробниць і огороджень:

• кожне допоміжне поховання було простою камерою в ряду десятків інших;
• деякі люди мали прості труни;
• більшість людей мали кілька похоронних дарів, таких як керамічні посудини, а в багатьох могилах також знаходили дрібні предмети, наприклад мідні знаряддя праці, наконечники стріл або маленькі фігурки з слонової кістки;
• Петрі знайшов кілька надгробків, на яких були імена, а іноді й офіційні титули. Судячи з усього, ці титули здебільшого стосувалися чиновників нижчого та середнього рівня, а також ремісників;
• величезна кількість цих допоміжних могил — деякі поховання оточені сотнями — змусила Петрі запідозрити, що поховання відображають жертвоприношення васалів.

Жертвопринесення слуг — це різновид людських жертвоприношень, коли після смерті правителя вбивають його найближчих оточенців, — пояснює автор дослідження Розелін Кемпбелл з Університету Пердью (США). — У багатьох культурах практикують жертвопринесення слуг через вірування, що принесені в жертву особи продовжуватимуть служити правителю в якомусь потойбічному світі, але це також може бути внутрішнім проявом влади правителя.

Деякі слуги, можливо, добровільно погодилися померти заради досягнення вічного життя чи честі, інших, можливо, було обрано або навіть примушено, — додала вона.

Петрі свого часу не виявив жодних доказів смертельної травми, що поставило під сумнів його гіпотезу. Щоб спробувати розгадати цю загадку, Кемпбелл вирішила знайти рештки доказів із розкопок Петрі та оцінити їх, використовуючи сучасні знання у сфері судової експертизи.

Петрі вів ретельні записи, але більшість виявлених ним останків він знову поховав, залишивши лише черепи, частину яких відправив до Великої Британії.

Кемпбелл виявила 46 із них у колекції Дакворта в Кембриджському університеті та провела повторне дослідження, виявивши нові важливі докази насильства:

• 18 із 46 черепів мали ознаки значної черепно-мозкової травми — лінійні переломи, які, схоже, Петрі помилково прийняв за пошкодження природного походження. Досягнення в галузі судової медицини дозволяють нам розпізнати їх як травми, отримані безпосередньо перед смертю;
• також є ознаки травм, завданих гострим предметом, на деяких із цих 18 черепів, зокрема про поріз ока в однієї особи.

Травми на збережених черепах — це, як правило, лінійні переломи, які, ймовірно, спричиняли б швидку втрату свідомості, внутрішню кровотечу та смерть, — зазначає Кемпбелл

Втім, як саме сталися ці смерті, не відомо:

• єгипетських царів часто зображують такими, що розбивають своїх ворогів булавою, але ці слуги не були їхніми ворогами, а булава спричинила б втиснуті переломи;
• лінійні переломи зазвичай спричиняються плоскою, широкою зброєю або падінням — але падіння, достатньо сильне, щоб спричинити перелом черепа, ймовірно, зламало б і інші кістки, що мало б бути видно на фотографіях Петрі або зафіксовано в його нотатках.

Також не відомо, що сталося з іншими слугами. Дехто міг померти природною смертю. З іншого боку, їх могли вбити таким чином, що це не видно на скелеті — наприклад, через задуху — або таким чином, що учені змогли б це виявити, якби мали змогу дослідити решту їхнього скелета.

Це дослідження показує, скільки нової інформації про минуле можна виявити, коли ми переглядаємо попередні дані, озброївшись сучасними методами та знаннями, навіть у випадку таких неповних і недосконалих наборів даних, як цей, — наголошує Кемпбелл.

Джерело: Frontiers