Дело Юлии Тимошенко: шагреневый залог и другие впечатления от судебного заседания

Днями ЗМІ облетіла новина про те, що суд зменшив заставу для Юлії Тимошенко з 33 280 000 гривень до 266 240 гривень.

Тобто суму застави було зменшено у 125 разів.

Таким чином суддя Вищого антикорупційного суду Олег Ткаченко повністю задовольнив клопотання Юлії Тимошенко про повернення коштів, внесених за неї іншими людьми. А клопотала вона про те, щоб сума застави нехай була максимальною, згідно із законом, але не космічною, відповідно до побажань обвинувачення.

Цифри вражаючі, але передісторія теж красномовна. Тому що насправді спочатку, в іншого судді, обвинувачення зуміло домогтися того, щоб сума застави перевищила максимальну передбачену законом суму в 125 разів. І новини з таким заголовком топовими чомусь не стали.

Так, у виняткових випадках закон справді передбачає можливість значно збільшити заставу, щоб вона могла виконати свою функцію, спонукаючи обвинуваченого до певної поведінки. Навіть Європейський суд з прав людини свого часу схвалив призначення рекордної застави у 3 млн євро. Це прецедентне рішення ЄСПЛ у справі «Манґурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain). ЄСПЛ визнав законним і правомірним призначення такої застави капітану судна, вказавши, що порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод тут не було.

Йшлося про капітана Апостолоса Іоанніса Манґураса, судно якого внаслідок аварії залило океан 70 000 тоннами мазуту. Це спричинило масштабну екологічну катастрофу поблизу берегів Іспанії, завдало збитків на мільярди євро. Капітан був іноземцем, громадянином Греції, і не мав жодних зв’язків з Іспанією. Тож справді існував ризик, що він може піддатися спокусі залишити країну, аби уникнути правосуддя.

Зокрема, суд врахував тяжкість наслідків. Відзначивши, що сума застави повинна відображати масштабність правопорушення, а з огляду на «величезну шкоду довкіллю та суспільний резонанс», висока сума була виправданою. Після 83 днів арешту заставу внесла страхова компанія судновласника, і капітана звільнили.

Тобто для захмарної застави повинні бути надзвичайні, виняткові підстави, що мають адекватне обгрунтування. І йдеться тут передусім про схильність до втечі, тобто про останнє, в чому можна запідозрити Юлію Тимошенко, яка не тікала, хоча її намагався кинути за грати мало не кожен український президент, а одному з них це навіть вдалося.

Тимошенко з’являється на кожне судове засідання, повертається із зарубіжних відряджень і знову йде до суду. Втім, на думку представника обвинувачення, все це не має особливого значення, бо головне — вирок наближається, і в такій ситуації, на його переконання, людина хоче втекти.

Це доволі самовпевнена заява, бо поки що, зважаючи на те, що притягнуло в суд обвинувачення, складається враження, наче для нього єдиний шанс зберегти лице це щоб обвинувачена… десь зникла. Бо з легітимністю головного доказу у НАБУ і САП є великі проблеми. Чіткою прикметою цього є, зокрема, той факт, що у харківських і одеських експертів, яким не пощастило аналізувати запис або, не виключено, що і просто ставити свій підпис під чиїмось висновком, безнадійно виходили з ладу комп’ютери. Може, не одразу по закінченні експертизи у справі Тимошенко, але точно після того, як захист починав подавати клопотання, щоб з’ясувати законність і достовірність цих експертиз.

Щодо інших вражень, то розпочалося останнє судове засідання у справі Юлії Тимошенко доволі незвично. Суддя Ткаченко зачитав отриманого ним листа. Автор послання в хамській манері наставляв адресата, яке рішення він має винести щодо Юлії Тимошенко.

«Суддя Ткаченко, слухайся Віталіка Шабуніна і прокурора Клименка як суддя Дубас, і все буде хорошо. А як ні, то будеш знищений».

Невідомо, якого висновку дійшов сам суддя Ткаченко щодо автора листа. Найперше можна уявити собі якогось міського божевільного або картину «П'яні прокурори пишуть листа судді ВАКС». «Центр протидії корупції», заснований Шабуніним, організація інтелігентна, так що навряд чи. Навіть аналогічне по суті повідомлення судді Ткаченку сам Шабунін формулював свого часу значно делікатніше, відверто не наражаючись на статті Кримінального кодексу. Бувало, Віталій Шабунін, коли йому не подобалося рішення судді Ткаченка, ще не ознайомившись з мотивувальною частиною, виступав з доволі образливими заявами, в яких був значний дефіцит поваги до суду, натомість в кожному рядку виднівся неприхований тиск. Але тут ніде правди діти — мало хто з тих. хто описує діяльність наших судів, робить це чемно.

Для стороннього спостерігача лист, можливо, і виглядав кумедно. Але це дуже поганий жарт. Судячи з винесеного того ж дня рішення, чергова спроба тиску на суддю виявилася невдалою.

А загалом цього разу суддя Ткаченко явно був не в доброму гуморі, що було помітно, хоча формально він і не виходив за межі процесуальної пристойності. Навряд чи причиною була згадана писанина. Хоча би тому, що лист надійшов ще наприкінці серпня, а оприлюднений аж тепер, бо відповідні структури, певне, мляво, як і завжди, відзвітували формально про вжиті заходи.

Зазвичай спокійний, вдумливий і навіть дотепний суддя, коментарі якого по ходу справи прикрашають цитати «для тих, хто розуміє", раптом превентивно гримнув на одного із заставодавців. Затим безапеляційно виставив за двері дівчину, яка просто поквапилася відповісти на його ж запитання про те, якого кольору тривога — червона чи жовта, тобто дронова чи ракетна. Як виявилося, запитання адресувалося не вільним слухачам, а помічникам судді, і дівчина вимушено залишила залу. Як то кажуть, на її місці міг бути кожен…

Щодо інших вражень від засідання, то це, безперечно, «многа букав» від прокурора.

Як виявилося, сторона обвинувачення має серйозні претензії до штучного інтелекту. Вірніше, до його надмірного і недоречного, з її точки зору, використання.

Так прокурор поставив на вид Юлії Тимошенко, що в її клопотання міститься надто багато сторінок, підготовлених з використанням штучного інтелекту: «Прошу суд звернути увагу на обсяг клопотання Юлії Тимошенко. Суд має його оцінити. Я його оцінював, коли писав відповідні заперечення. Там справді неймовірний обсяг, навіть враховуючи попередні клопотання сторони захисту».

На думку сторони обвинувачення, форма цього клопотання: повтори, 812 пунктів аргументів і відповідно — порівняльні і зведені таблички на кожному другому аркуші, відповідне порівняння аргументів є явним свідченням застосування штучного інтелекту.

«Я говорю це для того, щоб сторона захисту не допускала більше такої неповаги до сторони обвинувачення і суду, тому що ми зможемо зрозуміти і більш короткі аргументи, якщо їх викладе професійний юрист, а не читати порівняльні таблички на 61 аркуші, які очевидно не відповідають тому, що говорила обвинувачена, тому що дуже розширені відповідні аргументи».

Ну, судячи з того, що озвучується в попередньому судовому засіданні, на тлі проблем з інтелектом природним, на що натякає чимало матеріалів НАБУ і САП, інтелект штучний тривожить цілком закономірно. А загалом питання цікаве, нове, як і саме явище. Хоча і є вже з цього приводу кілька рішень вищих судів, але при їх винесенні штучним інтелектом точно не користувалися. Все самі…