Голова Вищої кваліфкомісії Сергій Козьяков — про найбільш вдалу частину судової реформи і майбутній Верховний суд

Про нинішній етап судової реформи, перші результати кваліфікаційного оцінювання суддів та майбутній конкурс на посаду судді нового Верховного суду «Ракурс» попросив розповісти Сергія Козьякова, голову Вищої кваліфікаційної комісії суддів України:

— Звідки взявся проект із конкурсом у новий Верховний суд? Історія почалася півтора року тому, коли після Революції гідності величезна кількість людей, а також багато хто з політиків хотіли звільнити всіх суддів в один день. Це призвело би до колапсу судової системи й невиконання найважливішої конституційної функції держави щодо надання народу такої послуги, як правосуддя, нехай воно й не завжди буває справедливим. Причому тривало би це не місяць чи кілька місяців, а щонайменше два роки, — я цілком відповідаю за свої слова як професіонал. Візьмемо свіжий приклад: відповідно до закону «Про відновлення довіри до судової влади» було звільнено всіх членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Вищої ради юстиції. Комісія в новому складі розпочала роботу за дев'ять місяців, а Вища рада юстиції — конституційний орган — 13 місяців потому. Це що — вдалий закон?

Перші тижні й місяці після ухвалення цього закону були страшні, нам доводилося вдаватися до кризового менеджменту, але розгребти ці завали виявилося вкрай складно. Упродовж дев'яти місяців, поки комісія не працювала, накопичилося близько 11 тисяч нерозглянутих дисциплінарних скарг на суддів. У Вищій раді юстиції менше, адже їхні повноваження поширюються на суддів Верховного суду й вищих спеціалізованих судів, а це всього 330 суддів за штатним розкладом. Вища кваліфікаційна комісія суддів України розглядає скарги щодо суддів першої інстанції та апеляційних судів, тому й така кількість скарг.

Це не кажучи про величезну кількість інших невирішених кадрових питань, які потребують негайного розгляду. Починаючи з переведення суддів із зони антитерористичної операції на мирні території (адже багато суддів навіть валізу не встигли схопити — змушені були тікати звідти), закінчуючи сотнями кадрових питань, які теж зависли.

Тобто внаслідок ухвалення закону відбувся перший (кадровий) етап змін — дуже яскравий, ефектний, яким можна було хвалитися. Але далі, коли дійшло до реалізації закону, пішов повний провал, а роботу двох важливих органів довелося відновлювати багато місяців.

До речі, є приклад, коли в Європі, в одній із балканських країн було звільнено всіх суддів одразу — 600 осіб. Потім вони відновилися через Конституційний суд. А поки вони поновлювалися, було набрано 600 нових суддів. І тепер там замість 600 суддів — 1200. У нас була би схожа історія, тільки вже 8 тисяч суддів могли би поновитися. Крім того, Україна заплатила би на підставі рішення Європейського суду з прав людини за кожну програну справу певну суму в євро.

Тому замість ідеї «звільнити всіх одразу» була запропонована альтернатива — провести так зване первинне кваліфікаційне оцінювання суддів. Це та процедура, яку дуже часто, зокрема й професіонали, помилково називають переатестацію, хоча переатестація — це зовсім інше.

— У чому полягає первинне кваліфікаційне оцінювання, як воно відбувається й на які результати можна розраховувати?

— Відразу скажу, ця процедура в судовій системі застосовується вперше у світі. Як альтернативу «звільненню всіх» і було запропоновано ось це первинне кваліфікаційне оцінювання, яке мають пройти всі судді країни за процедурою, розробленою та погодженою з колегами з Європейського Союзу і США.

Процедура передбачає два етапи.

Етап №1: іспит, що складається з двох частин. Перша — це анонімний тест, коли суддя відповідає на питання, викладає стійку правову позицію Верховного суду України. Того ж дня він має викласти правову позицію щодо одного з рішень Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Список таких рішень є на нашому сайті, судді можуть підготуватися заздалегідь. Мушу зазначити, що не всі судді викладають правильно, особливо щодо рішень ЄСПЛ. Це анонімний тест, тобто члени комісії не знають, чию роботу вони перевіряють, на кожній з них є лише стікер зі штрихкодом. Того ж дня, приблизно після години відпочинку, суддям пропонують фабулу практичного завдання, а вони мають викласти свій варіант розв’язання певного судового спору. Цей етап відбувається вже не анонімно, члени комісії запрошують кожного суддю й обговорюють із ним варіант запропонованого ним рішення.

— Спеціалізація суддів враховується?

— Звісно, завдання суддям дають з огляду на їхню спеціалізацію. І тут уже комісія оцінює логіку професійних міркувань судді. Нам не обов'язково, щоби суддя розв’язав це правильно, але дуже важлива логіка його міркувань. Крім того, ми дивимося, як він говорить, наскільки він стійкий до стресу, чи здатний ухвалювати рішення швидко й логічно, звертаємо увагу й на цілу низку інших речей.

За тиждень після першого дня починається другий етап оцінювання, і ми знову зустрічаємося із суддею і проводимо співбесіду за наслідками дослідження суддівського досьє. Суддівське досьє — це вся інформація про суддю, яку можна зібрати легітимними способами. Це новий інститут у судовій системі України, але у світі він відомий.

Перше — це установчі дані: паспортні, біографія, кадрові документи, кадрові пересування. Потім матеріали, що стосуються якості його роботи: скільки справ заслухав, скільки його рішень було змінено або скасовано, з яких причин, інформація про дисциплінарні скарги на нього та найголовніше — рішення, ухвалені щодо нього нашою комісією. Досліджуються податкові декларації і, що буває найнеприємнішим, дискомфортним для судді, — матеріал від Національного антикорупційного бюро.

— Анонімні матеріали, що іноді містять дані, які не відповідають дійсності, про час придбання майна?

— Ні. Жодних анонімних матеріалів від Антикорупційного бюро ми ніколи не отримували, ба більше, я би відмовився приймати їх.

— Тоді на якій підставі ви отримуєте від НАБУ такі дані?

— Процедура така: готуючись до первинного кваліфікаційного оцінювання, ми направляємо запит у НАБУ з проханням надати наявну в них інформацію на зазначених суддів. Вони у свою чергу входять в офіційні державні реєстри, зокрема особистого майна, і дають нам офіційну відповідь на своєму бланку. До неї йде додаток, у якому вказана інформація щодо кожного судді. Цей текст, що стосується кожного конкретного судді, ми вкладаємо в досьє, і суддя має можливість заздалегідь ознайомитися з ним і підготувати відповіді. Анонімними джерелами — як від імені НАБУ, так і від інших державних силових відомств або громадських організацій, — ми не користуємося. Наголошую ще раз: комісія не обговорює з суддею інформацію, джерело якої невідоме.

Коли судді знайомляться з цією інформацією про власні автомобілі, квартири, земельні ділянки, а також про майно близьких родичів, дуже часто із зазначенням прізвища близького родича, наприклад, це дружина або колишня дружина, ось тут у них іноді з'являється дискомфорт. Але вони мають можливість відреагувати на таку інформацію двома способами: усно під час співбесіди або ж письмово надати пояснення з наданням копій документів. Можу сказати, що відкрито невдоволення висловлювала мізерна кількість суддів. Але трапляється і таке, що судді обурюються й не хочуть відповідати. Тому іноді ми просто оголошуємо перерву, щоби не виносити негативного рішення. Захоче людина найближчим часом надати пояснення й документи, що підтверджують легітимність цього майна, — будь ласка, не захоче — ми ще почекаємо. Ось приклад. Суддя (дама) не змогла дати відповідь про джерело походження коштів на купівлю автомобіля Toyota Land Cruiser Prado. Жодної відповіді не змогла дати. Сказала лише, що автомобіль їй купив чоловік. Питання члена комісії: ким працює ваш чоловік? Відповідь: він безробітний. Далі йде уточнююче запитання: чи давно він безробітний? Відповідь: не пам'ятаю. Чи можете ви пригадати, чи працював ваш чоловік коли-небудь? — ставить член комісії останнє запитання. Відповідь: не пам'ятаю. Звісно, комісія оголосила перерву щодо цієї судді для додаткового вивчення матеріалів суддівського досьє.

— Але це вже виключно прояв вашої доброї волі, закон не зобов'язує вас чинити саме так.

— Абсолютно вірно, це наша добра воля. Був випадок, коли один із київських суддів відмовився відповідати на запитання щодо переліку майна на цілих чотири сторінки. Інший київський суддя, на якого НАБУ зібрало приблизно стільки ж інформації, надав нам папку завтовшки сантиметри чотири, де були зібрані документи й пояснення щодо майна його сім'ї, зокрема дружини й батьків, за їхньою згодою.

Це непроста процедура для суддів. Однак скажу відверто: ухвалюючи позитивне рішення щодо судді, ми фактично видаємо йому нульову декларацію. Від цього моменту суддя — чистий, зокрема і в майновій частині. Це дуже важливо, особливо на тлі нескінченних звинувачень суддів у тому, що вони такі погані, непрофесійні, хабарники. Після закінчення цієї процедури (аналогів якої ані в Європі, ані у світі ми не знаємо) судді, які успішно пройшли перевірку (а таких 60%), залишилися неймовірно задоволені.

Цю процедуру вже проходили судді, які претендують на обрання безстроково, і судді чотирьох апеляційних судів, розташованих у Києві. І якщо судді, які приходили в перші тижні, демонстрували переважно погане знання практики ЄСПЛ, погано готувалися до питань про майно, то вже за кілька місяців ми побачили зовсім інший підхід. І професійна підготовка, і підготовка до питань про майно була на значно вищому рівні — очевидно, судді, які вдало пройшли процедуру, ділилися інформацією з колегами.

— Ви самі задоволені результатами цього етапу роботи ВККСУ?

— Не хотілося би хвалитися, але я б дозволив собі припустити, що на сьогоднішній день це поки що найвдаліша частина судової реформи з тих, реалізацію яких вже розпочато.

— Чому ця частина почалася з такою великою затримкою, адже початок ми очікували рік тому?

— Первинне кваліфікаційне оцінювання мало стартувати на початку вересня минулого року, а почалося 17 лютого цього року. Справа в тому, що нормативні акти, пов'язані з його проведенням, створюються комісією, а узгоджуються згідно з усе ще чинним законом Радою суддів України. І Рада під гігантським тиском з боку колег не змогла вчасно узгодити ці положення.

— Тобто колеги гальмували?

— Так, колеги сильно гальмували. У законі написано, що ми мали почати оцінювання із суддів Верховного суду й вищих спеціалізованих судів і закінчити до 30 вересня 2015 року. Але узгодження від Ради суддів ми отримали лише 9 грудня 2015 року, пропустивши таким чином час проведення кваліфоцінювання для Верховного суду й вищих спеціалізованих судів. Після того як сплив передбачений шестимісячний термін, ми вирішили не починати оцінювання із суддів саме цих судів, адже на цій підставі вони потім могли подати позов і легко виграти. Почали із суддів, які претендували на безстрокове призначення, а також із суддів апеляційних судів, про які також ідеться в законі. І 9 грудня Рада суддів погодила це, вчинивши тим самим мужній крок. Адже з багатьма із них у тих судах, звідки вони були обрані до Ради суддів, перестали навіть вітатися. Про це мені розповідали члени Ради суддів. До речі, напередодні З'їзду суддів низці суддів — членів комісії натякали на можливість відкликання їх зі складу комісії під час з'їзду, хоча це й незаконно. Нерви у моїх колег виявилися цілком міцними. Цього не сталося.

Навіть найзапекліші скептики в деяких політичних силах визнають наш якщо не успіх у процедурі кваліфікаційного оцінювання, то міцний позитивний результат. І ніхто не може назвати відвертих помилок або недоліків, провалів у якійсь частині нашої роботи. Для мене це дуже серйозний результат: критики на свою адресу ми не почули.

— Чому розпочати нинішній етап судової реформи вирішили саме з Верховного суду?

— Перш за все думали про те, яким чином можна вплинути на всю судову систему. Я думаю, саме через це виникла ідея реформування верхівки судової системи.

 — Ризиків багато, але я скажу лише про те позитивне, чого можна досягти, якщо все зробити правильно. Відповідно до закону тепер не лише судді, а й адвокати, і вчені-юристи мають право взяти участь у конкурсі до Верховного суду. І якщо створити новий Верховний суд, навіть із деякими суддями нинішнього складу, то туди прийдуть і люди з новим мисленням, а новий склад Верховного суду визначатиме його роботу на десятиліття. Якщо одночасно буде ухвалено нові процесуальні кодекси, за офіційно найбільшої зарплатні у країні для цих суддів, з урахуванням відкритого конкурсу й нового способу кваліфікаційного оцінювання, — ми отримуємо реальний шанс. І це буде «чистий аркуш», люди пройдуть «сито», адже конкурс буде відкритий, ми його транслюватимемо. Окрім «пряника» у вигляді статусу й заробітної плати буде й «батіг» у вигляді Антикорупційного бюро, Вищої ради правосуддя, пильної уваги громадськості. Мені здається, що якщо все зробити правильно, Верховний суд буде здатний чинити позитивний вплив на всю судову систему.

Якщо в першій інстанції і навіть в апеляції буде винесено незаконне рішення, то на етапі касації Верховного суду, напевно, можна буде бути впевненим в отриманні справедливого рішення, що відповідає принципам верховенства права. Думаю, за рік, максимум півтора, вся судова система побачить якийсь аналог прецедентного рішення. Суддя першої інстанції вже матиме орієнтир під час винесення рішення у справі. І інше рішення ухвалити не зможе, адже тоді воно буде скасовано й піде дуже жорстка реакція Вищої ради правосуддя в дисциплінарній справі.

Так зробили в Польщі. Вони створили новий Верховний суд, і вся судова система дуже швидко прийшла до тями.

Отже, оновлені кадри, які пройшли жорстку процедуру; нові процесуальні кодекси, які щось спростять, щось впорядкують; реальні повноваження; дуже гідна винагорода; тінь Національного антикорупційного бюро та Вища рада правосуддя, яка розглядатиме дисциплінарні скарги, — поєднання цих шести факторів дає всім нам реальний шанс на якісно іншу судову систему.

— Який механізм підбору кандидатів на посаду судді Верховного суду? Як працюватиме це сито? Чи правильно я розумію, що в цьому питанні поки що багато білих плям?

— Закон опубліковано кілька днів тому, тож фінальний текст побачили в газеті нещодавно. Щодо наших процедур, то закон містить зміни, про які ми дізналися в останній момент. Нині у нас щодня по 10–12 годин тривають мозкові штурми, ми продумуємо, виробляємо ці процедури.

Під час первинного кваліфікаційного оцінювання ми навчилися порівнювати суддів один з одним. Але тепер додаються адвокати та науковці. Судового адвоката неважко буде порівнювати із суддею, та інакше складається справа з науковцем.

Днями у нас була відеоконференція з віце-президентом Верховного суду Португалії. Він розповів, що в них претендувати на таку посаду теж можуть представники трьох професій, причому з 1978 року, тобто після революції, спрямованої проти диктаторського режиму Салазара. До того на пост могли претендувати лише судді. Але у Верховному суді Португалії передбачено квоти на адвокатів, суддів і вчених, тому їм не треба порівнювати кандидатів.

Та ми вже придумали схему, за якою будемо порівнювати кандидатів, для чого було розроблено спеціальний запитальник.

— Це професійні, психологічні тести?

— Психологічні будуть на останньому етапі. Письмовий тест буде анонімним, однаковим для всіх категорій, його результат видасть комп'ютер за кілька хвилин після закінчення. Друге завдання буде практичним, теж загальним, воно надасть більшу можливість за балами. Тут нам однаково, представником якої професії є претендент: йдете в судді — напишіть судове рішення, змагайтеся, адвокати із суддями, судді із вченими.

— Тут судді отримують очевидну перевагу.

— Можливо. Але на тестах перевагу можуть мати й учені або адвокати. А ось наступна частина — дослідження досьє кандидата. Судді нададуть про себе одну інформацію, адвокати іншу, хоча в певному сенсі вони схожі, оскільки можуть надати судову статистику щодо своїх справ, а ось із вченими складніше.

— Яка статистика справ у адвоката — програні або виграні справи? Але ж ми знаємо специфіку нашої країни.

— Так, програні й виграні справи. Щодо реалій, трапляється так, що дисертацію сам написав, а трапляється — купив. Специфіка нам добре відома, і ми намагаємося максимально враховувати все це. Під час первинного кваліфікаційного оцінювання ми ставили питання одній судді, яка за три місяці до цього захистила дисертацію. Так ось вона не змогла відповісти на запитання про те, хто її науковий керівник і хто був опонентом на захисті дисертації. Я не стверджую, що дисертація була написана суддею самостійно. Але особисто в моїй практиці викладача університету таке трапляється вперше. Тож ми прекрасно знаємо всі нюанси нашої країни, оскільки живемо тут, а не на іншій планеті.

Тому далі на перелік запитань, які ми ставимо судді, відводимо певну кількість балів. Наприклад, з огляду на відповіді або інформацію, що міститься в його документах, він може отримати, скажімо, 80 балів. Питання до адвокатів будуть у чомусь схожі, а в чомусь відрізнятимуться. І на це у нас теж 80 балів, так само, як і для вчених. Все це не так вже й складно, тут важливо виробити детальний змістовний перелік. Тобто кожен кандидат набере певну кількість балів, і ми порівнюватимемо цей результат.

Таких речей, про які ви запитали, — десятки. Тому ми дуже напружено працюємо, але не намагаємося винаходити велосипед, а вивчаємо, як це відбувається в інших країнах. Якби ми самі придумували зараз усі питання, це зайняло би багато часу, а так ми адаптуємо вже існуючі анкети і ставитимемо їх у письмовому вигляді. У суддів, адвокатів і вчених перша частина анкети буде однаковою (прізвище, ім'я, по батькові, родичі, освіта, вчений ступінь тощо), а потім підуть питання, специфічні для цієї групи. Завдяки американському проекту «Справедливе правосуддя» ми маємо великий масив інформації про те, як відбуваються аналогічні конкурси в інших державах. Наприклад, у переліку із 62 питань для адвокатів, які претендують на посаду судді штату США, є такий: чи лікувалися ви від залежності до азартних ігор? От скажіть, це може бути важливо?

— Звичайно.

— Претендент може відповісти негативно, попри те, що лікувався. Але ми у змозі перевірити це, і якщо, наприклад, громадськість надасть нам докази, що він насправді лікувався, — він уже не пройшов.

Питання стосуються, наприклад, таких аспектів: чи представляв адвокат інтереси клієнтів у суді один, у групі адвокатів або був керівником цієї групи. Ось американська анкета містить питання до адвоката, яке, я впевнений, можна поставити також і судді, і вченому: чи були публікації негативного характеру про вас в Інтернеті і ЗМІ? Можливі дві відповіді: так чи ні. Якщо так — надайте копії, а також ваш коментар до цих публікацій. І якщо кандидат напише щодо цього 20 сторінок, будемо читати 20, 50 — будемо читати 50. Скаже — ні, не було, а ми знайдемо — ну, тоді вибачайте...

Навівши такий приклад, я би хотів порекомендувати кілька фільмів. Я подивився їх тільки цього року, якийсь випадково, якийсь порадили знайомі, знаючи, що я працюю тут.

Є чорно-білий голлівудський фільм 1961 року «Нюрнберзький процес». Він не про суд над політичним керівництвом рейху, а про процес у справі німецьких суддів 1948 року. Тоді було створено спеціальний трибунал з американських суддів над провідними суддями рейху. І справа навіть не в тому, засудили їх чи ні. Найголовніше там відбувається наприкінці, коли голова трибуналу пояснює рішення, яке зрештою виявилось досить несподіваним. Зокрема, для представника американського військового командування, що розраховував на одне рішення, до якого начебто все йшло, а в підсумку отримано було зовсім інше. Те, як голова трибуналу пояснює своє рішення, думаю, історично достовірно, і я вважаю, що всім претендентам на посаду судді Верховного суду слід запам'ятати ці слова. Або з фільму, або знайти документальне першоджерело.

Другий фільм теж голлівудський — «Слухання», він також заснований на реальних фактах. Йдеться про події 1991 року, коли Джордж Буш-старший рекомендував Конгресу кандидатуру на пост судді Верховного суду. У Верховному суді США лише дев'ять суддів. Буш висунув кандидатуру чорношкірого кандидата з величезним досвідом, бездоганною репутацією, у нього біла дружина. Конгрес мав провести слухання. Все йшло добре, поки в опозиції не з'явилася інформація про чорношкіру даму — професора юридичного факультету університету, яка 10 років тому була науковим радником, консультантом цього судді. І начебто в той час він вів із нею розмови, які вона сприймала як сексуальне посягання, хоча він навіть пальцем її не торкнувся. Що тут почалося! Слухання в комітеті, куди запрошують суддю, він приходить з дружиною, там само — жінка, яка звинуватила його, вона прийшла з усіма родичами. Вся країна спостерігає за цим, всі дивляться по телевізору в пабах, барах і кафе...

Важливо, що тут міліметр за міліметром досліджується все життя кандидата до Верховного суду. Суспільство хоче бути впевненим у тому, що він бездоганно чистий. Закінчилося тим, що було голосування за або проти. 50 — за, 48 — проти. Тобто два голоси могли все вирішити. Він подолав усі ці кілометри, але тут важливий навіть не фінал фільму, а те, наскільки прискіпливо американська державна система відбирає кандидатів у головний суд країни.

І третій фільм 1962 року, теж голлівудський — «Процес» за Кафкою. Франц Кафка належить до списку людей, яких особисто я називаю юристом-невдахою у світовій літературі. Проте в цьому випадку, навпаки, варто подивитися, як не має бути.

Так от перші два фільми я би рекомендував подивитися обов'язково, оскільки в першому — філософія справжнього судді, і я поділяю цей підхід. Другий розповідає про те, яке сито проходить суддя Верховного суду в США.

— Ви вважаєте, правильно пред'являти такі вимоги до судді Верховного суду, досліджуючи все, аж до особистого життя? Чи не плануєте ви приблизно так само вивчити наших кандидатів у судді?

— Я не вважаю, що ми це робитимемо, і я би не хотів, щоби ми втручалися в особисте життя, тим більше що закон такого не передбачає. Та ми й не змогли б цього реалізувати, адже там один кандидат, а у нас сотні. Але ми працюватимемо дуже ретельно. Водночас судді-кандидати мають відповісти на запитання, наприклад, щодо родинних зв'язків у колах прокуратури, депутатів тощо. Це те, що називається декларація сімейних зв'язків. Те саме стосується й декларації доброчесності. Питання з цієї сфери ми також ставитимемо. А питання про те, чи має кандидат родичів у прокуратурі або суді, передбачені в анкеті.

— Коли проводитиметься спецперевірка кандидатів?

— Це має бути до співбесіди з ними. На анонімному тесті й після практичного завдання певна кількість кандидатів відсіється. На тих, хто дійде до етапу співбесіди, ми завчасно відправимо запит у Національне антикорупційне бюро. Спецперевірка здійснюється за участю шести організацій, куди потрібно розіслати запити щодо кожного кандидата. Якщо кандидатів буде 2000 — це 12 тисяч листів. А потім треба буде дочекатися 12 тисяч відповідей. Спецперевірка триватиме до двох місяців. І не лише кандидати із суддів тут можуть мати проблеми. Далеко не кожен адвокат любить платити податки, цікаві дані можуть бути, звичайно, і щодо викладачів університетів, наприклад.

— Хто готуватиме тести і що ви збираєтеся робити для того, аби вони не продавалися вже за добу після створення?

— Якби тестів було мало, наприклад, 250, я би хвилювався, що їх украдуть, адже відповіді на таку кількість можна просто запам'ятати, не знаючи суті. Але ми плануємо, що для кожної судової спеціалізації буде приблизно 1200 тестів. Тоді можна не боятися, що їх украдуть і продадуть. Та якщо вже людина запам'ятала всі відповіді з 1200, то вона, мабуть, може стати суддею Верховного суду.

Проблема полягає в тому, що в нашій країні не так багато тестологів, здатних написати тести високої якості в такій кількості. Це має бути велика група підготовлених людей. Ми звернулися до міжнародних донорів, вони мають досвід спілкування з такими групами, нехай вони підписують договір, а ми надамо свої вимоги до кінцевого продукту.

Тест буде першим етапом, він складатиметься за спеціалізацією. Наприклад, у касаційний кримінальний суд тест на 90% міститиме питання щодо кримінального процесу. Водночас усі спеціалізації проходитимуть тестування в один день. Ми збираємося орендувати великий зал, який здатний вмістити 2000 осіб. Вони одночасно складуть цей тест і там само дізнаються свої результати. За кілька днів напишуть практичне завдання, також одночасно.

Те, про що я розповів, — це поки що варіанти. Але наразі немає жодного істотного моменту, де б ми не бачили розв’язання проблеми. Скажу як обережний оптиміст, що це великий шанс. Адже зробити погано можна швидко, а ось позитивні зміни виходять далеко не відразу й не завжди.