Мінська угода є компромісом, тому ніхто не у виграші - литовський політолог

Віктор Денисенко, експерт Центру геополітичних досліджень (Вільнюс, Литва):

Досягнуті домовленості викликають подвійне відчуття. З одного боку, мирне рішення — це позитивний крок. Однак тут є чимало застережень. Почнемо з того, що минулорічна мінська угода, яка згадується і в новому договорі, теж передбачала мирне вирішення проблеми, проте реально виконано її не було.

Немає сумнівів, що у Києва вистачить політичної волі виконати домовленості, але чи вистачить цієї волі у Москви і так званих глав ДНР і ЛНР — велике питання. У будь-якому разі час покаже, чи варта Мінська угода хоча б того паперу, на якому вона написана. Особисто я боюся, що цю угоду може спіткати доля, аналогічна долі договору Медведєва-Саркозі 2008 року, укладеного в контексті «серпневої війни» в Грузії. Підписавши цю угоду, Москва майже відразу ж грубо її порушила, визнавши незалежність Південної Осетії і Абхазії. При цьому Кремль продовжував стверджувати, що угода виконується. Тоді Європа «проковтнула» таку поведінку Росії, заплющила на неї очі.

Реальної цінності та ефективності Мінська угода набуде тільки в тому разі, якщо всі її пункти будуть неухильно виконуватися. При цьому, слід пам'ятати, що угода є компромісом, а при компромісі важко говорити про чий-небудь виграш. Для Києва важливим аспектом в рамках угоди є спроба перевести врегулювання ситуації в мирне русло. Також значним є збереження територіальної цілісності країни (проте, чи дійсно можна говорити про територіальну цілісність, коли Крим анексований Росією?). Але при цьому на Київ лягає матеріальна відповідальність з відновлення зруйнованих регіонів.

З приводу можливих миротворців. Сам по собі формат миротворчих сил в цій ситуації міг би бути можливий, однак тільки в тому випадку, якщо в цьому не братиме участь Росія. Москва є стороною конфлікту. Висловлювання Путіна про миротворців — це спроба нав'язати Україні добре відомий сценарій, пов'язаний з московським досвідом менеджменту так званих «заморожених конфліктів» (використання їх у своїх власних цілях). Я не випадково згадував 2008 рік та події в Грузії. На мій погляд, Київ може дати згоду на миротворчу місію тільки в тому випадку, якщо здійснити її погодиться оборонний альянс НАТО без залучення до місії третіх сторін.