Огромные запасы вооружений советских времен в россии заканчиваются, — The Economist

Величезні запаси озброєнь радянських часів у росії закінчуються. Можливо, їй доведеться згорнути наступ в Україні.

Про це пише у великому матеріалі The Economist

Довгий час здавалося, що війна на виснаження між Україною і росією, населення якої в п’ять разів перевищує українське, може закінчитися лише одним способом. Але широко розрекламований російський наступ на Харків на півночі України, що розпочався в травні, згасає. Його просування в інших місцях уздовж лінії фронту, особливо на Донбасі, були стратегічно тривіальними та досягнуті результати лише величезною ціною. Питання зараз полягає не стільки в тому, чи зможе Україна продовжувати боротьбу, скільки в тому, як довго росія зможе підтримувати нинішній темп своїх операцій.

Ключовим питанням є не людські ресурси. Здається, росія здатна продовжувати знаходити ще близько 25 тис. солдатів щомісяця, щоб підтримувати чисельність на фронті на рівні 470 тис., хоча вона платить за них більше. Виробництво ракет для завдання ударів по українській інфраструктурі також стрімко зростає.

Але попри всі розмови про те, що росія перетворилася на військову економіку, де на військові витрати виділяється 8% ВВП, вона здатна замінити приголомшливі втрати танків, бронетранспортерів і артилерії лише коштом вилучення зі сховищ і відновлення запасів, накопичених ще за радянських часів. Хоча ці запаси величезні, вони не безмежні.

За оцінками більшості розвідок, за перші два роки війни росія втратила близько 3 000 танків і 5 000 інших броньованих машин. Голландський розвідувальний сайт з відкритими джерелами Oryx оцінює кількість втрат російських танків, щодо яких є фото- або відеодокази, у 3 тис. 235, але припускає, що реальна цифра «значно вища».

Олександр Гольц, аналітик Стокгольмського центру східноєвропейських досліджень, каже, що владімір путін має завдячувати старому Політбюро за величезні запаси зброї, які були накопичені під час холодної війни. Він каже, що радянські лідери знали, що західна військова техніка набагато досконаліша за їхню, тому вони зробили вибір на користь масового виробництва, випускаючи тисячі бронемашин у мирний час на випадок війни. Напередодні свого розпаду, каже пан Гольц, Радянський Союз мав стільки бронетехніки, скільки решта країн світу разом узятих.

Коли тодішній міністр оборони Сергій Шойгу хвалився в грудні 2023 року, що протягом року було поставлено 1 тис. 530 танків, він забув сказати, що майже 85% з них, за оцінкою Міжнародного інституту стратегічних досліджень, лондонського аналітичного центру, були не новими танками, а старими (переважно Т-72, також Т-62 і навіть деякі Т-55, що датуються відразу після Другої світової війни), які були зняті зі зберігання і пройшли мийку і чистку.

З моменту вторгнення на фронт було відправлено близько 175 досить сучасних танків Т-90М. За оцінками НІСД, річний обсяг виробництва цього року може наблизитися до 90. Проте Міхаель Гьєрстад, аналітик НІСД, стверджує, що більшість Т-90М насправді є модернізацією старих Т-90А. Оскільки їх кількість зменшується, виробництво нових Т-90М цього року може становити не більше 28 одиниць.

Павло Лузін, експерт з питань російського військового потенціалу у вашингтонському Центрі аналізу європейської політики, вважає, що росія може виробляти лише 30 нових танків на рік. Коли минулого року українці захопили нібито новий Т-90М, вони виявили, що його гармата була виготовлена в 1992 році.

Пан Лузін вважає, що здатність росії будувати нові танки чи бойові машини піхоти, або навіть ремонтувати старі, ускладнюється складністю отримання комплектуючих. Склади компонентів для виробництва танків, які до війни планували використовувати у 2025 році, вже зазнали нальотів, а критично важливе обладнання, таке як підігрівачі палива для дизельних двигунів, високовольтні електричні системи та інфрачервоні тепловізори для виявлення цілей, раніше імпортувалися з Європи, а зараз їх продаж заблокований санкціями.

Брак високоякісних підшипників також є стримуючим фактором. Іноді можна знайти китайські альтернативи, але кажуть, що вони не відповідають колишнім стандартам якості.

Крім того, старого радянського ланцюга постачання озброєнь більше не існує. Україна, Грузія та Східна Німеччина були важливими центрами виробництва зброї та її компонентів. За іронією долі, Харків був основним виробником башт для танків Т-72. За словами пана Лузіна, кількість працівників військово-промислового комплексу також різко скоротилася — з 10 млн до 2 млн, і це без жодних компенсаційних змін в автоматизації.

Ще однією серйозною проблемою є виробництво артилерійських стволів. Наразі, за допомогою Північної Кореї, росія має достатньо снарядів, ймовірно, близько 3 млн цього року — достатньо, щоб донедавна переважати українців щонайменше у 5:1, а іноді й набагато більше. Але зворотною стороною такої високої інтенсивності вогню є зношеність стволів. У деяких гарячих точках стволи гаубиць потребують заміни вже через кілька місяців.

Проте, за словами пана Лузіна, є лише два заводи, які мають складні ротаційні ковальські машини австрійського виробництва (останню з них було імпортовано у 2017 році), необхідні для виготовлення стволів. росія ніколи не виробляла власних ковальських верстатів; вони імпортували їх з Америки в 1930-х роках і розграбували їх у Німеччині після Другої світової війни.

Рішення полягало в тому, щоб зняти стволи зі старої буксируваної артилерії і встановити їх на самохідні гаубиці. Річард Верекер, аналітик з відкритих джерел, вважає, що до початку цього року було замінено близько 4800 стволів. Пан Гьєрстад каже, що для реактивних систем залпового вогню, таких як ТОС-1А, продовження терміну служби стволів вже означає набагато коротші черги вогню.

Але найбільша проблема виникає з танками та бойовими машинами піхоти, які все ще відіграють вирішальну роль у будь-яких масштабних наземних наступальних операціях. Хоча, за оцінками СІСІ, в лютому цього року росія могла мати на складах близько 3 тис. 200 танків, пан Гьєрстад каже, що до 70% з них «не зрушили з місця ні на дюйм з початку війни».

Значна частина Т-72 зберігається у відкритому вигляді з початку 1990-х років і, ймовірно, перебуває в дуже поганому стані. І пан Гольц, і пан Лузін вважають, що за нинішніх темпів зносу, відновлення російських танків і піхотних машин зі зберігання досягне «критичної точки виснаження» до другої половини наступного року.

Якщо нічого не зміниться, до кінця 2024 року російським військам, можливо, доведеться змінити свою позицію на більш оборонну, вважає Гьєрстад. Це може стати очевидним вже до кінця літа. Очікується, що зацікавленість хуйла в укладенні тимчасового перемир’я зростатиме.