Венера «съела» свою Луну — ученые

Вчені вже давно розмірковують над тим, чому Венера, яка за розмірами, масою та будовою схожа на Землю, не має супутника.

Нове дослідження Каліфорнійського університету в Ріверсайді (США) показує, що це сталося тому, що «голодна близнючка» Землі, ймовірно, проковтнула його. Про це повідомляє прес-служба вишу.

Раніше вчені висували кілька гіпотез, зокрема що:

• Венера, можливо, колись мала супутник, який зіткнувся з чимось масивним і був повністю знищений;
• інші теорії ґрунтувалися на припущенні, що Венера взагалі ніколи не зазнавала зіткнення, яке могло б сформувати супутник.

Проте нове дослідження учених показує, що жодна з цих теорій не відповідає дійсності.

Дослідження показує, що Венері не знадобилася жодна катастрофа, щоб набути того вигляду, який ми бачимо сьогодні, — наголошують дослідники. — Виявляється, що гравітація самої планети в поєднанні зі швидкістю її обертання природним чином призвела до того, що супутник впав на неї.

Річ у тім, що ситуація з Венерою дуже відрізняється від того, що відбувається між Місяцем та Землею:

• вчені можуть точно виміряти відстань між Землею та Місяцем, оскільки під час посадки місії НАСА «Аполлон-11» там були залишені дзеркала. Ми знаємо, що Місяць повільно віддаляється від Землі зі швидкістю приблизно 4 см на рік. Це віддалення відбувається тому, що Земля обертається відносно швидко — один оберт за 24 години. Енергія цього обертання передається Місяцю, змушуючи його віддалятися;
• на Венері ситуація прямо протилежна. Цій планеті потрібно 243 земних дні, щоб здійснити один оберт. Отже, замість того, щоб поступово віддалятися, повільне обертання та гравітація планети змусили б супутник рухатися по спіралі всередину, до зіткнення.

Щоб перевірити свою гіпотезу, учені створили комп’ютерні моделі, засновані на фізичних законах взаємодії небесних тіл під дією гравітації:

• спочатку вони відтворили еволюцію Землі та її Місяця, щоб переконатися, що модель точно відображає відому систему;
• потім змінювали швидкість обертання Венери та розміри її гіпотетичних супутників, моделюючи супутники з масою від половини до десяти разів більшої за масу Місяця Землі. У більшості моделювань результат був однаковим — супутник врізався у Венеру. І чим масивнішим був супутник, тим швидше відбувалося зіткнення.

Коли я зробив це відкриття, я був шокований, — розповів провідний автор дослідження астрофізик Стівен Кейн. — Я був упевнений, що широкий діапазон сценаріїв, які я досліджував, призведе до різноманітних результатів. Але все йшло практично в одному напрямку.

Зазначається, що саме по собі це відкриття ще не доводить, що Венера взагалі колись мала супутник:

• він міг існувати, але чи утворився він коли-небудь, залишається відкритим питанням;
• дослідження показує, що якби у Венери був супутник, він не міг би існувати нескінченно довго.

Знайти фізичні докази такого зіткнення буде складно. Приблизно 80% поверхні Венери має однаковий вік, що свідчить про масштабне оновлення поверхні близько мільярда років тому, яке стерло значну частину попередньої геологічної історії планети, — наголошується у статті.