Борітеся — поборете: переможне судове рішення для героя АТО з Черкащини

Олександр Кучеренко родом з Черкащини. Попри юний вік, він відчув на собі жахіття війни, побувавши зокрема і в Дебальцевському котлі. А у мирному житті на хлопця чекала прикра несподіванка: після припинення навчання в Національній академії сухопутних військ прокуратура подала проти нього адміністративний позов до суду, намагаючись стягнути кошти за навчання. Здобути перемогу в цій справі допомогли адвокати Комітету з питань координації надання правової допомоги учасникам Антитерористичної операції, членам їх сімей та переселенцям при Національній асоціації адвокатів України.

«Ракурс» розпитав про подробиці Олександра та його адвокатів.

— Олександре, як ви потрапили до АТО?

— Я народився та виріс в селі Косенівка, що на Черкащині. Після закінчення школи вступив до Національного університету біоресурсів та природокористування (колишній Аграрний університет). Обрав заочну форму, щоб можна було поєднувати навчання з роботою.

В листопаді 2013-го мене призвали на строкову службу до Збройних сил України. Перед демобілізацією вирішив підписати контракт. З грудня 2014 року по кінець лютого 2015-го мені довелося брати участь у бойових діях в зоні проведення АТО. В лютому 2015 року при виході з Дебальцевого машина, в якій я їхав, була підбита і згоріла, але нам з товаришами вдалося врятувати ранених та вийти з оточення. Відтоді в мене почалися майже постійні головні болі, часто нестерпні, що фактично унеможливило мою подальшу службу.

— Ви вирішили вступити до Національної академії сухопутних військ, але згодом залишили навчання?

— Після отримання травм при виході з Дебальцевського котла мене відправили на обстеження до Київського військового госпіталю. Не провівши повністю обстеження та не надавши медичної чи хоча б психологічної допомоги, запропонували їхати до Львова для вступу до Національної академії сухопутних військ. В Академії особи зі статусом учасника бойових дій мають можливість вступити поза конкурсом.

Через стан здоров’я я не міг продовжувати службу, тож склав вступні іспити та приступив до навчання. Здебільшого курсанти-першокурсники — це колишні школярі, які вступили на навчання одразу ж після закінчення середньої школи. Ми — кілька хлопців, які попали до вишу по закінченню строкової служби та проходження АТО, — виглядали в очах керівництва білими воронами. Стосунки з керівництвом факультету одразу ж не склалися, почалися необґрунтовані зауваження та відверті пропозиції, щоб я покинув навчання за власним бажанням. До того ж під час проведення навчань на полігоні нестерпні головні болі, які певний час турбували мене менше, знову стали регулярними. Врешті-решт у січні 2016 року я написав заяву про звільнення.

На медичну та психологічну реабілітацію після повернення до мирного життя мені знадобилося понад півроку. Але я впорався: закінчив університет біоресурсів, знайшов роботу в Києві, одружився.

— Чому Академія подала проти вас позов?

— Позов про стягнення витрат, що їх нібито понесла Академія на моє навчання (комунальні послуги, харчування тощо), став для мене несподіванкою. По-перше, з жовтня 2015 року з дозволу керівництва я проживав не в Академії, а на квартирі, що винаймав за власні кошти. Тобто Академія не несла жодних витрат, пов'язаних із моїм проживанням, харчуванням тощо. По-друге, майже 7,5 тис. грн Академія з мене вирахувала ще в січні 2016 року, не виплативши мені належного грошового забезпечення. Поряд із цим, я взагалі не міг зрозуміти, до чого в цій ситуації військова прокуратура. Адже позов було подано саме першим заступником військового прокурора Львівського гарнізону.

Водночас, розмір суми позовних вимог сплутав всі мої життєві плани. Адже моя дружина щойно закінчила медичний інститут і є інтерном, тому для нашої родини 37 тис. грн — завеликі гроші.

Я не знав, що робити, і звернувся до однієї громадської організації, представники якої рекомендували адвокатів Комітету з питань координації надання правової допомоги учасникам Антитерористичної операції, членам їх сімей та переселенцям при НААУ. За участю керівника Комітету Марії Островської адвокати вступили в справу на громадських засадах і виграли її.

Два роки свого життя я віддав армії, виконуючи обов’язок щодо захисту Вітчизни. Формально як учасник бойових дій я маю безліч пільг та привілей. Але в реальності держава вважає, що це я досі щось їй винен. Лише правозахисники звернули увагу на мої проблеми, активно встали на мій захист та перемогли.

Яким чином вдалося відстояти права Олександра

Адвокат Надія Івашкова:

— В цій ситуації багато несправедливостей було допущено щодо учасника АТО. Це і направлення його на навчання замість медичного обстеження, і відсутність у нього власного екземпляра контракту, сумніви щодо справжності підпису Олександра на екземплярі Академії, спроба повторного стягнення суми грошового забезпечення за січень 2016 року і багато чого іншого. Але найбільш ефективною виявилася лінія захисту з позиції відсутності у першого заступника воєнного прокурора Львівського гарнізону прав на підписання та подання позову. Особливо з урахуванням обставини, що строк позовної давності для самостійного подання Військовою академією такого адміністративного позову вже скінчився.

Ми довго боролися та врешті-решт здобули перемогу — позовну заяву було залишено без розгляду. Підставою стало те, що позов було подано першим заступником військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі Міноборони, в особі Національної академії сухопутних військ ім. Петра Сагайдачного. Водночас повністю проігноровано зміни до чинного законодавства, які відбулися ще у 2015 році. Тоді набув чинності новий Закон України «Про прокуратуру», який чітко окреслив і значно звузив функції органів прокуратури при представництві інтересів держави. Наразі прокурор має право подавати позов в інтересах держави тільки у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. В нашому випадку Національна академія сухопутних військ є окремою юридичною особою, тому за необхідності мала подати позов самостійно.

Але отримавши відмову в адміністративному процесі, заступник військового прокурора наступного року подав майже ідентичний позов з цих правовідносин до Уманського районного суду, цього разу вже в порядку цивільного судочинства. Олександр Кучеренко шокований таким ставленням до нього як до учасника АТО з боку держави, яку він захищав. А я як адвокат вважаю таку поведінку прокурора явним зловживанням своїми процесуальними правами. До речі, прокурор і цього разу не обґрунтував, чому з позовом звертається саме він, а не Національна академія сухопутних військ, на користь якої прокурор просить стягнути кошти. Можливо, саме відсутність до теперішнього часу висвітлення у ЗМІ проблеми повноважень прокурора поза межами кримінального процесу дала підстави заступникові прокурора дійти висновку, що «варто спробувати ще раз».

Голова Комітету Марія Островська:

— Щоденно права учасників АТО порушуються: їм відмовляють у безоплатному проїзді, не оформлюють належні пільги чи безпідставно звільняють з роботи. Проте адвокати докладають всіх зусиль, щоб допомогти ветеранам війни відновити справедливість. Справа Олександра — це лише одна правова проблема з сотні, з якими до Комітету майже щодня звертаються колишні та діючі військовослужбовці. Однак кожна перемога для нас — це свято, оскільки нам доводиться тяжко боротися і з бюрократизмом у всіх державних установах, і з недосконалістю правової системи загалом. Водночас, позитивне вирішення справи Олександра Кучеренка, можливо, стане свого роду пілотним в Україні для справ про повноваження прокурора в адміністративному процесі.