Справа судді Ігоря Мінаєва: як правоохоронці незручного суддю підставляли

Коли читаєш новину про чергову справу судді, якого спіймали на гарячому, то не дуже дивуєшся, бо суддя-хабарник — це звичний для нас образ представника Феміди, який довго формувався у свідомості громадян засобами масової інформації. Журналісти роками писали про неправосудні рішення нечистих на руку суддів. Не треба шукати у цьому якийсь злий умисел: ЗМІ висвітлюють конкретні кричущі випадки, звичайна ж робота тисяч чесних суддів залишається за кадром (мовляв, про що тут писати?). Тож сприйняття суспільством людини в мантії виявилося дещо викривленим.

Ось і тоді, наприкінці вересня 2017 року, коли різні видання радо підхопили новину про те, що детективи НАБУ викрили заступника голови Слов’янського міськрайонного суду Ігоря Мінаєва, який попався на мізерному хабарі у 6000 грн, читачі сприйняли це як черговий доказ загнивання судової системи. Здивувалися хіба що мешканці Слов’янська, які знали і поважали Ігоря Миколайовича.

Не менш здивовано та обурено прочитала новину й адвокатка та громадська діячка з Києва Марія Островська. Вона лише раз перетнулася з суддею Мінаєвим по справі офіцера, який через особистий конфлікт з командиром міг потрапити за ґрати, але досвідченій адвокатці того недовгого спілкування було достатньо, щоб зрозуміти: перед нею не лише справедливий суддя, а й чесна, скромна та порядна людина. Марія знайшла телефон судді та запропонувала свою допомогу — правовий захист pro bono, бо була впевнена у його невинуватості. Згодом навколо шанованого судді згуртувалась команда правозахисників, до якої приєднались Наталія Фещик, Олексій Кучер та Олександр Пироженко.

Рішення судді у старій справі про великі гроші

Раптова поява у маленькому суддівському кабінеті цілої купи людей з відеокамерою, що почали нишпорити по усіх закутках, була для судді Ігоря Мінаєва повною несподіванкою. Він усвідомлював, що це якась провокація, але тоді ще не міг зрозуміти, кому він так насолив. Звичайно, суддя, відправляючи правосуддя, наживає собі безліч ворогів. Але, як виявилося згодом, на нього не тримали зла навіть ті, хто проходив у нього по справах як обвинувачені. Дехто з них навіть ходив на судові засідання, де обвинуваченим був сам Мінаєв, але не позловтішатися, а підтримати справедливого суддю. Лише згодом усі пазли цієї заплутаної історії склалися у цілісну картину.

А джерела цієї гидкої справи, як зрозумів суддя, беруть початок ще у 2008 році, коли кілька заможних бізнесменів, вступивши у змову з директором горлівської філії «Приватбанку», взяли кілька великих кредитів на щойно відкриту фірму-метелик, яку згодом ліквідували. Кредити повернуто не було, застави виявилися липовими. Але по деяких кредитах ті бізнесмени особисто виступали поручителями. Тож головний офіс банку списав борги з їхніх депозитних рахунків — величезні гроші, які вони не збиралися віддавати. Щоб повернути ці гроші, ділкам потребувалося судове рішення — обвинувальний вирок у кримінальній справі про шахрайство. Мовляв, вони взагалі були не в курсі, це хтось з працівників «Привату» щось намутив.

В результаті правоохоронці з Управління захисту економіки (УЗЕ), що розслідували кримінальну справу, знайшли молоду дівчину-сироту Ірину Д., яка працювала експертом з кредитування. Вона взагалі не мала стосунку до цих кредитів. Рішення по таких кредитах приймав кредитний комітет, до складу якого вона — звичайний клерк — не входила. Жодного її підпису на документах про цей кредит не було. Але хіба то могло зупинити слідчих, які знайшли цапа-відбувайла? У Ірини не було грошей і рідних, які могли б за неї вступитися, проте вона виявилася принциповою, кмітливою та мала залізний характер. Зрештою вона довела свою невинуватість, і наприкінці квітня 2017 року суддя Мінаєв її виправдав.

Це дуже не сподобалося правоохоронцям, які увесь час, поки тривав розгляд справи, ходили кругами навколо судді, перестрівали із запитаннями: «Ну, як там наша справа? Ви скажіть, що там не так, ми усе виправимо…»

«Мені, звичайно, потрібно було звернути на це увагу, написати скаргу про тиск з боку слідства. Але через свою зайнятість я не надав значення цим недолугим спробам втручання у відправлення правосуддя. Казав: ви свою роботу вже зробили, дайте мені робити свою, до побачення», — зізнається суддя. Після виправдувального вироку судді передавали, що правоохоронці були на нього дуже злі та говорили, що він про це ще пошкодує…

Звичайна справа з неочікуваними наслідками

На початку вересня на розгляд до судді Мінаєва потрапив протокол про адміністративне правопорушення, який було складено 28 серпня 2017 року патрульними поліцейськими С. Філоновим і Р. Біланцем щодо Андрія Стрильця. Той нібито керував транспортним засобом у нетверезому стані. Чому «нібито», стане зрозуміло пізніше.

Як водиться, суддя призначив розгляд. Того ж дня Мінаєву на службовий номер зателефонував колишній начальник конвойної служби міського відділу поліції Сергій Ковальов, який попросив суддю якось залагодити справу щодо свого кума Стрильця, закрити її чи потягти з розглядом, щоб закінчився термін притягнення до адміністративної відповідальності. Ковальов пояснив судді, що куму зараз ніяк не можна засвітитися у правопорушенні, бо він засуджений і перебуває на випробувальному строку. «Нічим не можу зарадити. Розгляд буде. Єдине, що можу порадити: хай звернеться до якогось адвоката, щоб хтось кваліфіковано представляв його інтереси в судовому засіданні», — відповів суддя. Потім Ковальов ще кілька разів чатував на суддю на вулиці біля суду, біг за ним, поки той не змушений був у різкій формі припинити з ним будь-яке спілкування.

12 вересня до справи долучився адвокат Олександр Омельяненко, який також почав наполегливо ходити за суддею і телефонувати йому: «А як можна закрити справу? Давайте домовимося». Існує навіть кілька відеозаписів з камер спостереження суду, де видно, що адвокат біжить за суддею, а той відмахується від нього, як від настирливої осінньої мухи. 27 вересня адвокат перестрів суддю на сходах, Мінаєв неохоче перекинувся з ним кількома фразами, після чого зайшов до себе у кабінет. І туди майже одразу увірвалися понад десятеро осіб з обшуком.

Виявилося, що 12 вересня, буквально наступного дня після укладення договору про надання адвокатських послуг, Омельяненко звернувся у харківське управління НАБУ зі скаргою на вимагання хабаря суддею Мінаєвим.

Шість тисяч гривень, що були оброблені спеціальною рідиною — люмінесцентною речовиною «Світлячок М», знайшлися у службовому сейфі судді. Ці гроші він, за словами детективів НАБУ, отримав від адвоката, перерахував і поклав у зовнішню кишеню піджака. А вже звідти дістав і поклав у сейф.

Коли почався обшук, суддя зателефонував знайомому адвокату і попросив того приїхати, щоб процедура проходила з дотриманням закону, проте правника протягом тридцяти хвилин не допускали на місце обшуку. Суддя залишався сам на сам з великою кількістю людей, які копирсалися в його кабінеті, перегортаючи все догори дриґом і подаючи один одному сигнали жестами та свистом. За його словами, вони поводилися якось дуже зухвало і водночас знервовано.

Одразу ж руки судді було перевірено за допомогою спеціальної лампи, що мала б виявити сліди «світлячка» (на відео обшуку видно, що руки абсолютно чисті). Також з його рук було взято змиви і відправлено на експертизу. Гроші теж — на предмет наявності на них відбитків пальців судді. Забігаючи наперед, зауважимо, що результати експертиз, одну з яких проводило МВС, а іншу СБУ, слідство ретельно приховує від сторони захисту. «Бо там немає і не може бути моїх відбитків, а на моїх руках не могло бути слідів тієї речовини, адже я не брав тих грошей», — каже суддя.

Проте сліди вказаної речовини нібито знайшли всередині кишені піджака судді. Біля цього піджака, який висів на стільці за спиною судді, весь час терся один з поліцейських, що з’явилися разом з детективами НАБУ, — оперуповноважений УЗЕ Суханов. Це неодноразово фіксувала камера, на яку фільмували обшук. Хоча, за словами судді, Суханов подавав різні сигнали детективам і оператору, щоб його «не світили». У цей момент оператор відводив камеру вбік, детективи перекривали поле огляду, а поняті, як за командою, відверталися і уважно розглядали стінку суддівського кабінету. Згодом, аналізуючи ситуацію та відеофайли, Ігор Мінаєв здогадався, що усі ті хаотичні дії в його кабінеті відбувалися саме для того, щоб відволікти його увагу від піджака і опера Суханова, що стояв за його спиною.

«В кишенях піджака ніяких грошей не могло лежати взагалі», — стримано посміхаючись, стверджують захисники Мінаєва, однак пояснити деталі відмовилися: «нехай це буде сюрприз для прокурора».

Питаємо в судді Мінаєва, в кого ще були ключі від його сейфа. «Мені це самому цікаво. Мій адвокат спеціально робив запит до нашого суду з цього приводу. Це для нас нова будівля, нас сюди переселили після ремонту. Дали кабінет, виділили сейф. В кого він стояв раніше, не знаю. Поставили його мені, дали ключ і все. На наш запит голова суду відповіла, що дублікат ключа від мого кабінету є у старшого секретаря суду (протягом двох років на цій посаді побували щонайменше четверо осіб), а щодо дубліката ключа від сейфа жодних даних немає. Немає навіть відомостей про те, що і в мене є той ключ. Дійсно, я за нього ніде не розписувався. Тобто мій ключ не є чимось унікальним, їх може бути декілька і в кого завгодно», — відповідає суддя. І додає, що його більше хвилює, яким чином правоохоронці увійшли до закритого поверху суду, до якого можна входити лише працівникам. Тобто звідки вони взяли ключі від основних дверей, яких рівно стільки, скільки працівників суду на поверсі, і немає ніяких дублікатів.

Цікава обставина у справі судді

А тепер про саму адміністративну справу, що стала приводом для «хабаря». Коли сторона захисту звернулася до патрульної поліції з проханням надати запис затримання патрульними Філоновим і Біланцем 28 серпня 2017 року о 22.05 нетверезого водія Стрильця, їй повідомили, що такого запису в них немає. За законом, такі випадки обов’язково фіксуються на три камери (нагрудні відеокамери обох поліцейських та відеореєстратор автомобіля), а записи зберігаються протягом трьох місяців (допоки не сплине термін притягнення порушника до адміністративної відповідальності). Адвокат звернувся ще до кінця вказаного терміну, але жодних достеменних доказів порушення не виявилося.

Vodafone у поміч: про що свідчать дані мобільного оператора

Адвокати також вирішили з’ясувати інформацію щодо телефонних контактів Олександра Омельяненка. З цим звернулися до слідчого судді, і той надіслав запит оператору мобільного зв’язку Vodafone. Виявилося, що Омельяненко безперестанку розмовляв з працівниками УЗЕ Ігорем Сердюком і Віктором Гончаровим, співробітниками того самого підрозділу, що вів справу проти дівчини з «Привату». Причому перший контакт правоохоронців і Омельяненка відбувся буквально наступного дня після складання того самого, скоріш за все, сфальсифікованого адмінпротоколу.

З 29 серпня по 21 вересня він 42 рази контактував з Сердюком і Гончаровим. Зв’язки з цими двома абонентами частішали, ставали найінтенсивнішими 11‒12 та 18‒19 вересня, причому відбувалися навіть вночі та рано-вранці. Така телефонна «дружба» різко обірвалася 21 вересня, саме коли прийшла на виконання ухвала слідчого судді з Києва про надання дозволу на зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, тобто на прослуховування телефону судді та заявника — адвоката Омельяненка.

Втім, це ще не все. Vodafone надав дані про пересування Омельяненка, яке фіксували базові станції мобільного зв’язку. Виявилося, що адвокат не обмежувався телефонними розмовами, а доволі часто відвідував УЗЕ. Десяток таких відвідин відбулися ще до 12 вересня, тобто ще до офіційного вступу адвоката-провокатора до справи. Напередодні, 11 вересня, він провів в управлінні понад дві години. А 12 вересня був там уже о 7.17 ранку. За його твердженням, він зустрівся з Мінаєвим того ж дня, о 8.45, надав документи на право представляти свого клієнта й одразу ж став жертвою вимагання неправомірної вигоди.

Дані оператора мобільного зв’язку свідчили й про те, що того дня, коли Омельяненко нібито подавав у Харкові заяву про вимагання хабаря, він перебував у Слов’янську і нікуди звідти не виїжджав. З протоколів допитів Омельяненка детективами НАБУ видно, що його допитували двічі — 12 вересня з 19.52 до 21.49 та 19 вересня з 16.40 до 17.49. Обидва допити проводилися у Слов’янську, перший — у приміщенні управління УЗЕ за адресою: вул. Ком’яхова, 34-А, а другий за адресою: вул. Генерала Лозановича, 16/32 (у протоколі — Лазуновича).

Проте судячи з даних, отриманих від оператора мобільного зв’язку, Омельяненко у вказаний у протоколах час перебував у зовсім інших місцях. Під час першого допиту пересувався містом, здійснюючи телефонні дзвінки. Увесь цей час він перебував на відстані не менш як 7,2 км від вказаного у протоколі місця проведення допиту. Під час другого допиту він перебував у зоні дії базових станцій, розташованих на вул. Генерала Батюка, 8 та на вул. Бульварна, 15, що приблизно у трьох кілометрах від місця ймовірного допиту. Протягом цього часу він знову ж таки користувався послугами мобільного зв’язку. Постає запитання: кого ж тоді допитували детективи НАБУ Олег Сорський та Дмитро Бусов?

Ці два сфальшовані протоколи лягли в основу подальших оперативних дій детективів НАБУ та працівників УЗЕ.

На гачку у поліції

На окрему увагу заслуговують особистості фігурантів, себто персонажів цієї історії. Почнемо з громадянина А. Стрильця, 1973 р. н., який вироком Слов’янського міськрайонного суду Донецької області 14 листопада 2014 року був засуджений за участь у незаконних збройних формуваннях так званої ДНР до п’яти років позбавлення волі. Проте його звільнили від відбування покарання з випробувальним строком у три роки. За три випробувальні роки Стрилець неодноразово вчиняв адміністративні правопорушення, притягувався до цивільної та адміністративної відповідальності, проте його так і не відправили до місць позбавлення волі.

Ще одна особа, яка була дотична до провокації, — Сергій Ковальов, який є кумом правопорушника Стрильця та близьким товаришем адвоката Омельяненка.

І основний персонаж цього трагіфарсу — адвокат Олександр Омельяненко — свого часу засвітився у гучній справі про вбивство головного редактора телекомпанії «ТОР» Ігоря Олександрова, яке сталося влітку 2001 року у м. Слов’янську. Омельяненко виступав одним з головних свідків обвинувачення, яке, як згодом виявилося, було сфальсифіковано правоохоронними органами.

Прокуратура Донецької області (яку на той час очолював Віктор Пшонка) «призначила» вбивцею першого ліпшого — раніше судимого алкозалежного Юрія Вередюка з Краматорська, який жив де прийдеться і заробляв на життя тим, що збирав пляшки. За версією прокуратури, Вередюк забив до смерті Олександрова, бо сплутав його з адвокатом Омельяненком. Він нібито хотів нашкодити саме цьому адвокату, бо той невдало виступив у справі про розірвання шлюбу його знайомих. До слова, Омельяненко, як колишній дільничний міліціонер, займається лише кримінальними справами, а після початку війни на Сході України його коник — справи, пов’язані з сепаратизмом, тероризмом. Справи про розлучення він ніколи не вів.

У травні 2002 року Апеляційний суд Донецької області виправдав Вередюка та звільнив його з-під варти. Втім, це не врятувало виправданого. Невдовзі він був отруєний працівником міліції, одним із тих, хто фальсифікував справу. Справжніх вбивць журналіста — членів організованого злочинного угруповання засудили лише у 2006 році. На лаву підсудних потрапили також співробітники міліції, що звинуватили Вередюка.

Омельяненко брав та продовжує брати участь як захисник, надаючи правову допомогу у справах, пов’язаних із сепаратизмом, тероризмом. У зв’язку з такою його діяльністю він з початку окупації Донбасу неодноразово виїжджав на окуповану територію України та в м. Донецьку дав інтерв’ю російському пропагандисту. У розповіді розкрив незаконність та корупційність дій посадових осіб правоохоронних органів України і свою участь у цих справах, після цього повернувся до м. Слов’янська. Тобто ми бачимо, що усі причетні до справи судді Мінаєва «цивільні» є досить вразливими з точки зору закону і залежними від милості правоохоронців, тож можуть час від часу виконувати їхні делікатні доручення.

Справа судді Мінаєва: друга спроба

Після скандалу з «хабарем» залучені у провокації правоохоронці звернулися до Вищої ради правосуддя з поданням про відсторонення Мінаєва від здійснення правосуддя. Одним з пунктів вказали те, що він може скористатися своєю адміністративною посадою і тиснути на інших суддів та працівників суду. Щоб уникнути подібних інсинуацій, Ігор Миколайович сам написав заяву про складення з себе повноважень заступника голови суду і згодом продовжив працювати у статусі судді.

Так і не отримавши сатисфакції, працівники УЗЕ почали готувати чергову «спецоперацію» проти ненависного судді. Минув рік, і у серпні 2018-го правоохоронці здійснили нову спробу дискредитувати суддю Мінаєва. Причому за тією ж самою схемою. До судді потрапив протокол про адміністративне правопорушення — водіння автомобіля у нетверезому стані. Порушником був такий собі Олександр Проскурін, який раніше неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності. Проте ця спроба виявилася зовсім невдалою. Зі слів колишнього секретаря Слов’янського міськрайонного суду Донецької області Олександра Долі:

«Наприкінці липня 2018 року до мене звернувся малознайомий Проскурін Олександр з пропозицією допомогти йому за грошову винагороду, щоб його не позбавили водійського посвідчення за керування транспортним засобом у стані сп’яніння. Справа за ч. 1 ст. 130 КУпАП відносно нього перебувала на розгляді судді Мінаєва І. М. Я погодився, але про це не повідомляв суддю Мінаєва І. М., бо розумів: це безперспективно, Мінаєв мені відмовить і стане ще прискіпливіше ставитися до справи.

Проскурін О. неодноразово приходив до приміщення суду та спілкувався зі мною на цю тему. Пізніше з матеріалів кримінального провадження мені стало відомо, що Проскурін О. в цей час вже негласно співпрацював з працівниками Управління захисту економіки національної поліції в Донецькій області та усі наші розмови записував на аудіо- та відеозасоби фіксування.

13 серпня 2018 року Проскурін О. передав мені грошові кошти та через деякий час у приміщенні суду я був затриманий працівниками Управління захисту економіки в Донецькій області Гончаровим В., Панченком О., Сердюком І., а також прокурором Пшеничним А. Відразу після затримання оперуповноважений Гончаров В. почав вимагати від мене дати викривальні свідчення про суддю Мінаєва І. М., а саме: що гроші я мав передати йому на його вимогу. За це він обіцяв, що я не буду притягнений до кримінальної відповідальності. Після моєї відмови я запросив адвоката Винник З. Г., яка прибула до суду. Після її прибуття Гончаров В. повторно став висувати вимоги, щоб я розповів про співучасть у цьому злочині судді Мінаєва І. М., але я відмовився, оскільки суддя Мінаєв І. М. взагалі про мої стосунки та спілкування з Проскуріним О. нічого не знав.

Декілька днів по тому, у серпні 2018 року я був у будівлі Управління захисту економіки Національної поліції в м. Слов’янську, по вул. Ком’яхова (біля залізничного вокзалу), де зі мною проводили слідчі дії. При цьому я чув розмову між працівниками УЗЕ, серед яких був оперуповноважений Гончаров В., які обговорювали те, як по цивільній справі про стягнення значної суми боргу, яка перебувала на розгляді судді Мінаєва І. М., треба останньому підкинути хабаря поміченими грошовими коштами та затримати його».

Цікаво, що після цієї невдалої спроби, коли суддя Мінаєв усе ж таки почав розглядати розподілену на нього справу, до нього знову прийшов Омельяненко, вже як законний представник Проскуріна. Тієї ж миті Мінаєв написав самовідвід, який було задоволено. З того моменту намагання Омельяненка увійти у справи, які розглядає суддя Мінаєв, закінчуються самовідводом судді.

Ігор Мінаєв звернувся зі скаргою на дії адвоката-провокатора до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури. Він документально довів, що адвокат Омельяненко, підписавши зі Стрильцем договір про надання правової допомоги, фактично жодної адвокатської послуги своєму клієнтові не надав, а використав свій статус лише для участі в інсценованій спецоперації правоохоронних органів.

24 квітня 2019 року за протиправну співпрацю з НАБУ та систематичне порушення правил адвокатської етики Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія зупинила адвокатські повноваження Олександра Омельяненка строком на один рік. Але це не зупинило його професійну діяльність. Адвокат продовжує брати участь у судових процесах, ніби нічого не сталось, вводячи клієнтів в оману. Правники стверджують: продовження забороненої адвокатської діяльності має ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст. 400-1 Кримінального кодексу України — «Представництво в суді без повноважень». Карається це штрафом до 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до трьох місяців.

Щодо самого Ігоря Мінаєва, то його справа ще не закрита. Її ще розглядатиме Вищий антикорупційний суд. Адвокати впевнені у доведеності своєї правової позиції та виправданні шанованого судді.