Кожен українець зобов’язаний заплатити банкам за втрачене чи зруйноване майно, на яке він брав позику — рішення апеляційного суду

Позичальник мусив передбачати широкомасштабну війну Росії проти України і зобовʼязаний виплатити взяті в українських банках кредити за захоплене і зруйноване рф майно – такого «цвяха» забив апеляційний господарський суд іменем держави Україна. 

Саме таке судове формулювання зафіксоване у справі, 911/2797/22, яка є в Реєстрі судових рішень  за 2023 рік. Апеляційний суд, скасувавши рішення нижчої інстанції, фактично створив підвалини для абсурдного прецеденту, який може стати фатальним для десятків тисяч українців.

На думку суддів господарського суду,  позичальник ще задовго до 24 лютого 2022 року зобов’язаний був передбачати широкомасштабну війну та її наслідки і діяти, виходячи з цих «знань».

Про  обґрунтованість такого рішення, в тому числі, з огляду на норми  міжнародного права, тут не ідеться, про розумний розсуд і справделивість  – і поготів.  Нехтуючи загальновідомими фактами, логікою і здоровим глуздом, апеляційний суд заклав підвалини для страшних за своїми наслідками процесів, мимохідь поставившипід сумнів, а точніше  – процесуально зафіксувавши заперечення легітимності рішень та довоєнної позиції гаранта нашої Конституції.

З цього феноменального, з якого боку не подивись, рішення іменем України випливає, що всі наші співгромадяни, хто до широкомасштабного вторгнення узяв в українських (а тим більше державних) банках кредит на майно, іпотеку тощо, яке потім було захоплене або зруйноване внаслідок агресії рф, були зобовʼязані передбачити ризики окупації (фактичний форс-мажор), а тому повинні погасити довоєнні кредити банкам.

Тобто за логікою суду громадяниі власники бізнесу з 2014 року повинні були розуміти, що рф вдасться до повномасштабного нападу на Україну. В разі, якщо це дивовижне судове рішення пройде касацію через Верховний  суд і стане своєрідним «прецедентом»,  наслідки для величезної кількості представників українського бізнесу та інших громадян будуть катастрофічними. На тлі напруженої ситуації з мобілізацією ще і такий судовий «фронт» громадянина проти власної справедливої держави буде на часі, як ніколи.

Можливо, трійка суддів апеляційного господарського суду принципово ніколи не дивилася новин. У такому разі доводимо до відома: перша особа держави, а це у нас пан Зеленський, ще до великої війни офіційно заявляв про шашлики у травні безпосередньо напередодні повномасштабного вторгнення рф. Також він, гарант нашої Конституції, прав і свобод українських громадян, неодноразово у численних публічних виступах нарікав, що своїм базіканням про загрозу нападу зарубіжні діячі лишень псують нам настрій та інвестиційний клімат. То з якого дива судді господарського суду вирішили, що звичайні громадяни мали обов’язок не вірити президенту своєї держави і якимось чином самостійно дійти висновку про неминучість великої війни, передбачаючи відповідні загрози в разі позичання в українських банках коштів? 

Можна було би припустити, що в такому дивовижному рішенні судді завуальовано збиткуються над президентом, прямо вказуючи на «легковажно проігноровані події». Але насправді судді вважають, що в ситуації, коли навіть напередодні вторгнення владна верхівка одноголосно називала інформацію про загрозу «триндіжем і провокацією», пересічні громадяни при отриманні кредитнихк коштів в українських банках  були зобовʼязані з 2014-го року чітко усвідомлювати, до чого все йде в  Україні. Жити в передчутті великої війни, усвідомлювати, що влада не захистить, і зважати на ці обставини, приймаючи кожне своє рішення.   

А тепер дослівно із судового рішення: «Колегя суддів апеляційного господарського суду не погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання обґрунтованими доводів позивача стосовно того, що у період укладення спірних Договорів з 2014 року по 24.02.2022 у нього були відсутні підстави передбачати настання відповідної зміни обставин, пов`язаних з повномасштабним вторгненням Російської Федерації, наслідкомчого стало ведення бойових дій на території Запорізької області та окупація міста Токмак, в якому розташована теплоелектроцентраль, на будівництво якої залучалися кошти позичальником».

Ясна річ, тільки останній дурень не розумів, що росіяни неминуче підуть і широкомасштабний наступ, потопчуться під самісіньким Києвом, відгризуть нові українські території і, зокрема,  окупують Токмак – ну це ж для всіх очевидні речі,  чи не так?!

«Суд апеляційної інстанції вважає, що станом на момент укладення Договору поруки та Іпотечних договорів 1, 2, позивач був обізнаний про те, що ці Договори укладаються в умовах розпочатої у 2014 році збройної агресії Російської Федерації проти України, анексуванням Автономної Республіки Крим і м. Севастополь, частин Донецької і Луганської областей, на лінії розмежування з якими велися бойові дії, що є загальновідомими обставинами.

Отже, позивач міг і повинен був прийняти їх до уваги при укладенні спірних Договорів та передбачити створювані ними ускладнення.

При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, за яких він буде виконуватися та розумно передбачати виникнення при цьому ускладнень».

Це рішення господарської апеляції – вичерпне свідчення  безправності  українських громадян та українського  бізнесу перед вкотре відреформованою українською судовою системою: «Так, першою умовою – є умова про те, що в момент укладення вказаних Договорів сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане. Відповідно до даної умови, події, що нібито викликали ускладнення у виконанні договору і якіможна назвати «істотною зміною обставин»повинні мати місце або стати відомими заінтересованій стороні після укладення спірних Договорів.

Названа умова є відсутньою якщо буде встановлено, що заінтересована у розірванні Договорів сторона, знала про ці події і могла прийняти їх до уваги в момент укладення Договорів, а не легковажно ігнорувати їх.

Легковажно проігноровані події, які і створили ускладнення, або іншими словами "істотну зміну обставин", створюють неможливість для сторони, яка заінтересована розірвати Договір, покладатися на ускладнення (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного суду від 27.02.2018 у справі №910/5110/17, від 23.07.2019 у справі №910/13249/17)».

Залишається сподіватися, що судді господарського суду чудово дають собі звіт і впевнено передбачають наперед, які наслідки для людей, правової системи і держави в цілому може мати їхнє ганебнерішення.  Що вони «могли і повинні були передбачати виникнення при цьому ускладнень», були «обізнані про загальновідомі обставини» і головне – «розумно оцінювати всі ці обставини».

Наявне у відкритих реєстрах судове рішення винесено в інтересах українського державного  банку. Нескладно передбачити, до чого призведе створення такого «прецеденту», коли в подальшому розглядатимуться справи, де йтиметься про інтереси недержавних та іноземних банків.