Корупція по-житомирськи

Так уже повелося, і не тільки в нашій країні, що без «чарки чаю» не обходиться жодне застілля, весілля чи поминки, і навіть переговори «без краваток». Вочевидь, високий рівень споживання міцних спиртних напоїв — це не те, чим можна пишатися, але факт залишається фактом: виробництво лікеро-горілчаних виробів давно стало одним із найприбутковіших видів бізнесу в нашій країні. Історично держави володіють цією галуззю і через її прибутковість, і для «регулювання» настроїв соціуму. (Згадайте Брежнєва: коли йому запропонували підвищити ціну на горілку, він сказав, що не дасть можливості налаштувати проти себе народ.) А там, де прибуток, завжди є й «зацікавлений» чиновник або депутат. Яскравий приклад такої зацікавленості — нинішня ситуація, яка склалася навколо Житомирського лікеро-горілчаного заводу, про що вже не раз оповідали і газети, і телеканали. При цьому ЗМІ в основному подають картинку нехитро: «робітники відбивають рейдерську атаку», «Житомирський ЛГЗ дерибанять» і т. д. Безумовно, трактувати окремі події кожен журналіст може і повинен відповідно до свого світогляду, але й пересмикування фактів теж нікому честі не робить.

Почнімо з термінології. Що таке рейдерське захоплення? Якщо коротко, то це недружнє (зазвичай силове) поглинання підприємства проти волі його власників і/або його керівника. Так от, власником Житомирського ЛГЗ є держава, управлінням заводу займається Державне управління справами (всім відоме як ДУСя). Згідно п. 15 ст. 4 Положення про Держуправсправами (затвердженого указом Президента від 17 грудня 2002 N1180/2002), ДУСя:

— організовує діяльність підприємств Державного управління справами,

— затверджує фінансово-економічні показники і нормативи їхньої діяльності;

— укладає і розриває контракти з керівниками підприємств Державного управління справами.

Залишивши за дужками міркування про те, навіщо ДУСі в нинішніх умовах управляти лікеро-горілчаним заводом, залишається лише констатувати факт: станом на кінець травня 2014 власник Житомирського ЛГЗ не змінювався, не змінюється і змінений у принципі бути не може. Річ у тому, що до цього підприємства входить на правах філії Чуднівський спиртовий завод, а спиртзаводи, відповідно до чинного законодавства, приватизації не підлягають. Крім того, ЖЛГЗ досі входить до Переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації. При цьому, справді, є лист, підписаний колишнім тимчасово виконуючим обов'язки ДУСі Чернецьким, в якому він рекомендує Міністерству економічного розвитку і торгівлі виключити ЖЛГЗ із цього переліку.

Але, по-перше, наскільки відомо, міністерство цю рекомендацію не підтримало. А по-друге, пропозицію було ініційовано згори — ще 5 березня 2014 року за ініціативою Мінфіну Кабмін підписав постанову, якою зобов'язав усі міністерства і відомства протягом двох місяців провести інвентаризацію державних резиденцій, баз відпочинку і підприємств для подальшого їх виставлення на продаж. Такий захід зрозумілий: держбюджет потребує грошей, а бази, санаторії та резиденції лежать тягарем на бюджетах відомств. Але до активної фази реалізація цієї постанови не дійшла. На думку експертів, основною причиною стала невідповідність очікуваної вартості об'єктів реальній.

За останні три місяці у відомстві, яке відає фінансами і майном ДУСі, — Адміністрації президента, фактично змінилися чотири керівники. І кожен новий керівник зіштовхується з необхідністю вирішити ситуацію на Житомирському лікеро-горілчаному заводі.

Так, 30 квітня 2014 звільнено з посади генерального директора ЖЛГЗ Спиридонова. Виконувати обов'язки директора став перший заступник Макаренко. Потім на посаду нового генерального директора було призначено Касича. Але рішення це, ймовірно, було ухвалено похапцем, оскільки пана Касича на заводі знали лише як представника ТОВ «Ін вест-Капітал-Груп», що мав судову тяганину з заводом. У результаті керівництво ДУСі, бажаючи знизити загострення пристрастей, призначає іншого нового директора — Піртка...

Почнімо з того, що за роки управління заводом панами Спиридоновим і Ко (а саме його заступники вирішили не віддавати Піртку печатку ЖЛГЗ, а також і зовсім не допустити його в кабінет директора, організувавши миттєвий протест працівників заводу) показники економічної та господарської діяльності держпідприємства пішли в глибокий мінус. У кризовому 2008-му, а також у подальшому 2009-му роках заводом було сплачено відповідно 94 і 107 млн грн податків та обов'язкових платежів, а в 2013 році — начебто ще більше, цілих 112 млн грн. Але при цьому говорити про збереження якоїсь позитивної динаміки не доводиться, оскільки зростання ставки акцизного збору за цей період становив промовисті 143%! Тобто податкові втрати держави можуть оцінюватися приблизно в 40 млн грн. Насправді ж ці втрати ще більші — й доходять до цифри в 100 млн грн, оскільки одночасно із зростанням акцизних відрахувань зменшувалися обсяги виробництва заводу. Так, у 2008 році ЖЛГЗ було вироблено близько 1 млн дал (декалітрів) продукції, в 2009-му — 0,9 млн дал, зате в 2013-му — 0,44 млн дал. Тобто бачимо мінімум подвійне падіння обсягів виробництва Житомирського лікеро-горілчаного спиртзаводу. Якби за нинішнього зростання цін на акцизні марки збереглися темпи виробництва хоча б посткризового періоду, то держава отримала б не 112 млн грн податків, а мінімум 300 млн грн.

Називаючи речі своїми іменами, під зазначеним управлінням завод працював украй неефективно. Кому не цікаві бухгалтерські викладки, можна навести інший приклад: із 49 фірмових магазинів Житомирського лікеро-горілчаного заводу сьогодні працюють менше 30. Тож прагнення змінити керівника виглядає природно. Ось тільки, на жаль, зробити це досі не вдалося.
Річ у тому, що в активну фазу протидії нормальному й ефективному управлінню заводом несподівано втручається народний депутат Геннадій Зубко. Особистість неординарна, з хорошими зв'язками «нагорі», він швидко забезпечує «підвищений градус» навколо ЖЛГЗ. Новий керівник заводу Сергій Піртко, призначений відповідно до закону, оголошується ним мало не персоною нон грата, оскільки: 1) не узгоджений із колективом; 2) хоче приватизувати завод, щоб продати його олігархам; 3) працює на замовлення голови АП С. Пашинського, який «завжди мріяв відібрати Житомирський ЛГЗ».

По першому пункту все зрозуміло на емоційному рівні (який працівник не страйкуватиме, коли йому кажуть, що «їде новий директор всіх звільняти»). Але незрозуміло, за яким юридичним правом власник підприємства повинен погоджувати особу керівника з колективом. Власник шукає успішного менеджера для своїх активів — і нічого більше.

Другий пункт насправді теж не такий однозначний, як його описують у ЗМІ. Чомусь приватизація — це обов'язково продаж заводу олігарху. Але ніхто не говорить про те, що першочергове право на приватизацію заводу належить самому колективу (ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного майна»)! Але ж ні — місцеві ЗМІ, а з часом і всеукраїнські говорять тільки про рейдерське захоплення, якого... не було. У принципі.

Зате проглядається активне бажання Геннадія Зубка залишити «своїх» людей при заводі. Навіщо — питання інше. Зокрема, дуже правдоподібною виглядає така версія. Вже багато років ідуть розмови про майбутню приватизацію «Укрспирту». Однією з умов для участі в приватизації цієї держмонополії може стати наявність в управлінні у покупця профільних активів. Таким активом в Україні може виявитися... тільки Чуднівський завод, що входить до складу ЖЛГЗ, але при цьому єдиний (!) в Україні, який не входить до системи «Укрспирту». Тож в осяжному майбутньому мова цілком може піти про контроль і над цілою спиртовою галуззю. Непоганий бонус. Тому допускати нехай і хороших, але «чужих» фахівців до управління заводом ну ніяк не можна. Тим більше що «свої» керівники за час режиму Януковича так добре налагодили і випуск «лівого товару», і проведення нетипового експорту. Нетиповий експорт — це коли підприємство, бажаючи отримати незаконне відшкодування ПДВ, продає не те, що повинне (у випадку з ЖЛГЗ — горілку та лікери), а, наприклад, соняшникову олію. Звідки вона у лікеро-горілчаного заводу? Такі питання в подібних справах вважаються зайвими і неприємними.

Що ж до зацікавленості пана Пашинського в «особистому» заводі, то провести зв'язок між призначеннями нових директорів ЖЛГЗ, в. о. ДУСі (яких призначає не Пашинський) та управлінням АП простому громадянину досить важко.

Прикметно, що працівникам, які самовіддано не пускають нове керівництво на роботу, цього ніхто не пояснив. Поспілкуватися ж безпосередньо з керівництвом їм не дають. А навіщо? Адже тоді стане відомо про те, що за три роки суттєво змінився склад фонду оплати праці, погіршилося соціальне забезпечення. У 2009 році до основної зарплати за тарифом виписувалися премії в розмірі 58% від загальної суми зарплати, а в 2013 році надбавки вже становили 25%. У 2009 році завод здійснював 100-відсоткову оплату навчання працівників та їхніх дітей у вищих навчальних закладах країни (скажімо чесно, досить унікальне явище для України). А в 2013 році — вже введена часткова оплата навчання. Зате «старе» керівництво спільно з депутатом Зубком гордо вторить: мовляв, у 2009 році ви отримували в середньому на одного працівника 2284 грн на місяць, а в 2013-му — цілих 3210 грн! При цьому скромно замовчується про зростання мінімальної зарплати і девальвацію гривні... Та й за три роки було звільнено 90 осіб із працюючих 600. Але ж усіх не звільниш, інакше нікому буде «нових директорів не пускати». У цьому зв'язку досить красномовна картинка, показана телеканалом «Інтер», коли службовець заводу каже таке: «Воюємо за своє. У Януковича теж було багато зв'язків і багато було всього. Де він зараз? Там і вони всі будуть! Нехай не лізуть сюди до нас на завод!»

На жаль, перевертням усіх мастей маніпулювати людьми завжди було дуже легко. Ось і зараз працівники ЖЛГЗ, налякані перспективою безробіття, готові виконувати будь-які доручення керівництва. До речі, серед працівників підприємства щосили гуляє така інформація: начебто Г. Зубко недавно сказав, що «вже домовився з Петром Порошенком про те, щоб було як раніше»... Гірка іронія полягає в тому, що всеукраїнським слоганом передвиборної кампанії Порошенка якраз було діаметрально протилежне твердження: «Жити по- новому!». Та й узагалі цікаво — чи знає сам Порошенко про такі «домовленості»? Питання, як кажуть, риторичне.

Геннадій Зубко не став чекати ні інавгурації Порошенка, ні будь-яких законних способів вирішення ситуації. 27 травня 2014 р. Олександр Турчинов підписав указ № 493/2014 про призначення нового тимчасово в.о. керівника ДУСі. Ним стає... Геннадій Зубко власною персоною.

Директор Піртко, який не те що не встиг приступити до виконання своїх обов'язків, але навіть толком поспілкуватися з колективом не зміг, тут же зміщується з посади, хоча з ним було укладено контракт із випробувальним терміном три місяці.