Виправдувальний вирок у ВАКС — справа Володимира Орлова

Навіть на тлі всіх інших сумнівних здобутків, з якими поспішають антикорупційні органи до Вищого антикорупційного суду, справа Володимира Орлова, про яку докладно писав «Ракурс», була дивовижною. Відповідно, як і вся доказова база. Судові засідання, на яких сторона обвинувачення не змогла фактично нічого, виглядало як погана комедія.

Нагадаємо, що по справі потерпілих немає, завданої шкоди – також, предмету неправомірної вигоди навіть не виділяли, бракує навіть прохання хабара чи обіцянки надати послугу. А от справа – є. Як і намір притягти до відповідальності Володимира Орлова, який обіймав посаду першого заступника голови Дніпропетровської обласної військової адміністрації (ОВА), – за ч. 4 ст. 368 Кримінального кодексу України (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою), що передбачає від 8 до 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна. 

Нічого із передбаченого Кримінальним кодексом у матеріалах справи так і не знайшлося. Нічого, крім несамовитого бажання антикорупціонерів поставити ще одну «паличку» у свою звітність. Складу кримінального правопорушення в діях Орлова не доведено, встановив суд після 15-місячного розгляду. 

Знайшовся хіба що професійний, як випливає з матеріалів справи та низки аналогічних справ, один і той самий агент-провокатор, що гастролює із справи до справи, обслуговуючи антикорупційні органи. Агент-провокатор-свідок обвинувачення-викривач (підкреслити потрібне) – особа не те, щоб із яскравою, але безперечно, із строкатою біографією. Наскільки відомо, він – громадянин РФ, фігурує в цілому ряді кримінальних проваджень, є заявником у справах проти інших посадовців. Товариш неодноразово змінював свої покази, втім, навіть тактика вугра на сковороді не дала можливості слідству притягти до суду бодай один реальний доказ. 

Представники підприємства, в інтересах якого нібито діяв цей викривач, заявили в суді, що не знають його і не уповноважували діяти від їхнього імені. Скидається на те, що ті, хто за версією слідства, були зацікавлені у вирішенні питання щодо злощасної ділянки, насправді про всю цю ситуацію дізналися вже після публічного розголосу. 

Суддя Вищого антикорупційного суду Лариса Задорожна терпляче і незворушно вислуховувала нескінченні фантазії Спеціальної антикорупційної прокуратури на тему, вказану в обвинувальному акті. Із засідання в засідання повторювалося одне і те ж саме. Підсумком став виправдувальний вирок – за недоведеністю. 

Від моменту вручення Орлову підозри до винесення вироку минуло 15 місяців. Понад рік антикорупціонери силували себе, обвинуваченого і суд, а до того ще «розслідували», щоб не сказати «організовували» скоєння злочину. Насправді слідство розслідувало справу до оголошення підозри – з 2 травня 2024 року! В яку ж суму обійшлася платникам податків багатомісячна тяжка і добре оплачувана робота антикорупціонерів з ганебним пшиком на виході?! Так уже влаштована наша правова система – чомусь негідним вважається відмовитися від звинувачення на етапі судового розгляду. І зовсім не соромно впродовж місяців без жодного реального доказу «доводити» в суді якусь легенду, що неможливо зробити з точки зору права. На це не шкодують величезних державних ресурсів, нібито бракує реальних справ, що потребують уваги антикорупціонерів. 

Тим часом життя веде сюжет далі. І йдеться не про апеляцію, яку кинулося подавати на виправдувальний вирок суду обвинувачення. Син кримінального авторитета, який втрапив у дуже неприємну ситуацію на Балі, у другому своєм інтерв’ю прямо називає учасником масштабних оборудок пана Лисака, з яким обвинувачений в описуваній нами справі безпосереднього пов’язує свої невеселі пригоди і перспективу опинитися за гратами на 10 років.

Є в цій, поки не завершеній історії, ще один аспект. Наш зневірений у судовій, правоохоронній системі народ має часом схильність перетворюватися на натовп, який вимагає вироків, що видаються йому справедливими. Специфіка Вищого антикорупційного суду така, що мало не всіх, хто потрапляє туди на лаву підсудних, цей натовп воліє розстріляти. Маємо на увазі сторонніх спостерігачів, не штатну групу підтримки антикорупційної вертикалі. Так от важко уявити собі, як у цій ситуації тотального і задавненого правового нігілізму всього суспільства зверху донизу, спрямованості правоохоронців на заробітки і виконання побажань керівництва, може робити свою справу суддя, який досліджує матеріали справи, а не побажання дружніх антикорупційних органів, зарубіжних партнерів чи інших авторитетних людей. Або галасливого натовпу, в колективній свідомості якого будь-який суддя завжди замащений брудом несумлінних колег, натовпу, що вимагає «гільйотини», бо не можна бути на посаді і не красти. В той же час у двері судді тихенько стукають «свої», пояснюють, що виправдувальний вирок виносити не можна. Мовляв, «одну справу робимо»...

Але колись зранене, виснажене суспільство навчиться селекції. І віддасть належне небагатьом суддям, здатним йти проти системи в ім’я справедливості і закону.