Відкритий суд — запорука справедливого правосуддя

Організаційно-правові проблеми

Аксіомою функціонування демократичного суспільства є ситуація, коли низька довіра до влади має наслідком зниження рівня її легітимності. Виходячи з конституційних приписів, Україна є демократичною та правовою державою (стаття 1), а єдиним джерелом влади є народ (стаття 5). Отже забезпечення довіри громадян до владних інститутів має бути ключовим аспектом їхньої діяльності. Разом з тим, на практиці думка громадськості враховується в діяльності органів державної влади чи не в останню чергу. Зазвичай перед виборами різних рівнів або у критичні моменти, коли певні події викликають потужний суспільний резонанс.

Гальмування проведення справжньої судової реформи (а так само й пов’язаної з нею реформи системи правоохоронних органів), запит на яку вже давно сформульований як громадянами, так і підприємцями, особливо після Революції гідності, веде до зростання напруги в суспільстві. Подальша ескалація суспільного невдоволення згодом неодмінно призведе до поширення неконтрольованих протестів, далеких від цивілізованих стандартів вирішення конфліктів.

В багатьох випадках причина цих соціальних невдоволень лежить у юридичній площині – через неспроможність у правовий спосіб вирішити конфліктну ситуацію, отримати справедливе рішення компетентних органів виконавчої влади чи суду і у такий спосіб захистити свої права, свободи чи законні інтереси.

Випадки незаконних дій правоохоронних та різного роду контролюючих органів трапляються навіть у державах з розвиненою демократією, однак вони не стають каталізатором неконтрольованих масових заворушень, оскільки у громадян є впевненість у здатності захистити свої права та законні інтереси перед безстороннім та неупередженим судом. Крім того, можливість такого захисту й отримання справедливого судового рішення дисциплінує чиновників і зобов’язує їх діяти у межах, визначених законом, та мінімізує випадки зловживань та прийняття очевидно незаконних рішень. А тому забезпечення ефективного функціонування судової системи, практична реалізація конституційних принципів судочинства, відновлення авторитету та довіри до судів, суддів та прийнятих ними рішень є пріоритетним завданням у діяльності державного апарату.

Необхідність реформування судової системи України випливає з суспільного запиту на суттєві якісні зміни в діяльності судів. Крім того, у якісних змінах зацікавлені також господарюючі суб’єкти, які бажають встановлення прогнозованих правил гри, збереження гарантій власності, покращення інвестиційного клімату тощо. Ну і, звісно, потреба в продовженні реформування судової системи зумовлена вимогами Європейського Союзу, які необхідно виконати для вступу України до цієї міжнародної організації.

За останні два десятиліття реформування законодавства про судоустрій і статус суддів відбувалося декілька разів. У 1992 році було прийнято Закон України «Про статус суддів», у 1996 році прийнято Конституцію України (судді отримали низку гарантій незалежності, у тому числі й «недоторканність»), у 2002 році – Закон України «Про судоустрій», а у 2010 – чинний Закон України «Про судоустрій і статус суддів». Для порівняння: в Україні зараз є чинним Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року, а так само Закон України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року.

За останні роки здійснено також ряд заходів щодо забезпечення прозорості та відкритості інформації про відправлення правосуддя в судах. Зокрема, у 2005 році було прийнято Закон України «Про доступ до судових рішень», відповідно до якого був створений Єдиний державний реєстр судових рішень. Крім того, в мережі інтернет створено офіційний портал судової влади (www.court.gov.ua), на якому розміщені веб-сторінки всіх судів загальної юрисдикції України.

Водночас низька суспільна довіра до судів вказує, що лише законодавчих змін недостатньо для ефективного проведення судової реформи і отримання результатів, відчутних для пересічного громадянина, який був змушений звернутися до суду для розв’язання конфлікту.

Для якісних змін у діяльності судів, що були би позитивно сприйняті громадськістю, нагальною є потреба забезпечити прозорість всіх судових процедур. Реалізація цієї вимоги дасть змогу ефективніше протидіяти випадкам прийняття неправосудних рішень, судової тяганини, порушення строків розгляду судових справ, неможливості сторонам ознайомитися з матеріалами справи чи прийнятим рішенням суду.

Наскрізним принципом діяльності суду є принцип гласності та відкритості судового процесу, який закріплений у статті 129 Конституції України та у статті 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Цей принцип полягає, зокрема, у забезпеченні державою вільного доступу до зали судових засідань, де відбувається розгляд справи, всіх бажаючих громадян, а також їх право робити письмові записи та фіксувати за допомогою звукозаписувальних технічних засобів все, що відбувається у залі судових засідань. Положення щодо відкритості судового процесу знаходять своє відображення й у процесуальному законодавстві. Так, в статті 4-4 Господарського процесуального кодексу України, статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 27 Кримінального процесуального кодексу України, ст. 6 Цивільного процесуального кодексу України принцип гласності поєднаний з принципом відкритого судового розгляду, відповідно до якого судовий розгляд справ є усним і відкритим; ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду справи та про ухвалені судові рішення, крім випадків, установлених законом.

Європейський суд з прав людини відкритий (публічний) характер судочинства називає одним із способів забезпечення довіри до судів, оскільки він захищає сторони від таємного здійснення правосуддя поза контролем з боку громадськості (Рішення у справі Претто (Pretto) та інші проти Італії від 8 грудня 1983 року).

Принцип гласності та відкритості судового розгляду у свою чергу тісно пов’язаний з доступністю правосуддя, що включає в себе: відкрите ведення своєї діяльності судом; безпечність, доступність та зручність використання приміщень суду; забезпечення судом можливості ефективної участі у процесі всіх, хто постає перед ним, у тому числі осіб з обмеженими фізичними можливостями; повага й ввічливість з боку працівників суду до кожного, з ким вони контактують, не принижуючи гідності цих осіб.

Комітет міністрів Ради Європи в своїх документах неодноразово наголошував на необхідності забезпечення належної організації роботи судів як однієї з умов доступу громадян до правосуддя. Так в пунктах 28, 30 Висновку № 7 (2005) Консультативної ради європейських судів з питання «Правосуддя та суспільство», схваленого на 6 засіданні Комітету Міністрів Ради Європи (Страсбург, 23 – 25 листопада 2005 року, № CCJE 2005), зазначено, що для поліпшення своїх зв’язків з громадськістю значна кількість судових систем або окремих судів повинна запровадити програми, які допоможуть в організації: а) етичного навчання суддів, персоналу судів, юристів тощо; б) облаштуванні приміщень судів; в) судових процедур. Щодо посилення прозорості судів Комітет Міністрів Ради Європи рекомендував звернути увагу на організацію судових приймалень, які надають користувачам судових послуг інформацію про проведення слухань або хід розгляду певної справи для того, щоб допомогти користувачам розібратися із формальностями і, якщо цього вимагає план приміщень суду, супроводити їх до відділу або судової зали, які вони розшукують.

Крім того, в рекомендації № R (81) 7 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя, ухваленій на 68 засіданні заступників міністрів 14 травня 1981 року, наголошено на необхідності вжиття заходів, щоб інформація загального характеру могла бути одержана або безпосередньо в судах, або в іншій компетентній службі чи органі з наступних питань: процесуальні норми, за умови, що така інформація не містить юридичних порад по суті справи; порядок звернення до суду і строки, впродовж яких таке звернення є можливим, а також процесуальні вимоги і необхідні в зв’язку з цим документи; засоби виконання рішення суду та, за можливості, про супутні його виконанню витрати.

До того ж, в пунктах 11 – 18 Висновку № 6 (2004) Консультативної ради європейських судів щодо справедливого суду в розумний строк та ролі судді в судових процесах з урахуванням альтернативних способів вирішення спорів, схваленого на 5 засіданні Комітету міністрів Ради Європи (Страсбург, 22 – 24 листопада 2004 року, № CCJE 2004), зазначено, що доступ громадян до правосуддя передбачає надання належної інформації про функціонування судової системи, зокрема через публікацію довідників для громадян, розміщення відповідної інформації в судах та на веб-сторінках судів в мережі Інтернет. Комітет міністрів Ради Європи підтримує запровадження спрощених та стандартизованих форм юридичних документів, необхідних для початку і перебігу судового провадження. Рекомендоване спрощення особливо бажане для незначних судових процесів, спорів за участю споживачів, а також у справах, у яких визначення правових та фактичних моментів не викликає особливих труднощів. Рада також рекомендує розроблення технології, за допомогою якої сторони могли б отримувати через комп’ютерні засоби документи, необхідні для подання позову до суду, та для того, щоб вони або їхні представники могли мати прямий зв’язок із судами.

У зв’язку з цим практична реалізація конституційної засади гласності та відкритості в діяльності судів мала б реалізовуватися в діяльності вітчизняної судової системи принаймні за такими напрямами:

1) забезпечення судів належними приміщеннями, конструктивно пристосованими для якісного виконання своїх обов’язків суддями та працівниками апарату суду, а також комфортного знаходження у таких приміщеннях громадян як учасників судового процесу так і осіб, які виявили бажання знайомитися з ходом того чи іншого відкритого судового засідання;

2) доступність інформації про суд, суддів, працівників апарату суду (особливо складно наразі дізнатись ПІБ помічника та секретаря судді поза судовим засіданням), особливості організації роботи суду, судові процедури, порядок подання процесуальних документів, оскарження судових рішень, графік прийому громадян тощо;

3) встановлення належної комунікації між керівництвом суду, суддями та представниками засобів масової інформації.

Забезпечення судів належними приміщеннями

Приміщення, у яких розташовані суди, є однією з найбільш актуальних проблем організації діяльності судів в Україні. Стан приміщень судів, особливо місцевих, є вкрай незадовільним. Деякі з них більше схожі на приміщення житлово-експлуатаційних контор, аніж на «храми правосуддя». Кабінети суддів, у яких в абсолютній більшості випадків працюють і помічник судді, й секретар судового засідання, нерідко слугують для них і робочим місцем, і залом судових засідань одночасно. Така «універсальність» не йде на користь ні якості судового процесу, ні підтриманню порядку в суді, ні утвердженню авторитету судді та винесеного ним рішення. Крім того, розгляд справ у своїх кабінетах, призводить до того, що на таких процесах можуть розміститись, у кращому випадку, лише особи, які беруть участь у справі. При цьому в переважній більшості випадків такі «зали судових засідань» не обладнані достатньою кількістю місць для сидіння, відсутні столи, а тому учасники процесу не можуть брати повноцінну участь у розгляді справи (користуватися документами, робити нотатки тощо). За таких умов про дотримання принципу гласності судочинства годі й згадувати.

Складно говорити про забезпечення вказаного принципу у справі, що слухається в кабінеті судді, в якому крім судді одночасно присутні сторони, їх представники, а також секретар судового засідання. Яким чином в таких «залах судових засідань» може бути реалізовано право будь-якого громадянина бути присутнім під час розгляду судової справи, зважаючи на закріплений у процесуальних кодексах принцип відкритого розгляду справ?

Непристосованість приміщень судів має наслідком й проблему комфортного перебування громадян у суді. Через надмірну завантаженість суддів справами і неможливість точно спрогнозувати тривалість судового засідання, визначений час їх початку не завжди співпадає з реальним. Внаслідок цього учасники судового провадження регулярно змушені очікувати початку судового засідання у вузьких та задушливих коридорах, у яких немає місць для сидіння.

Крім того, досить складно, особливо в місцевих судах, особам, які беруть участь у справі, реалізувати свої права на ознайомлення з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, одержувати копії рішень, ухвал, прослуховувати запис судового засідання, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом. Ці права осіб досить часто порушуються.

У більшості судів відсутні технічні засоби для виготовлення копій судових рішень та інших процесуальних документів. Також в багатьох судах існує заборона робити копію журналу судового засідання, оскільки судді часто розмежовують «матеріали справи» і саму «справу» – мотивуючи тим, що журнал судового засідання є справою, а не її матеріалами.

Навіть за наявності копіювальної техніки в судах особи, які беруть участь у справі, не можуть вільно робити витяги з матеріалів справи та знімати копії документів, долучених до справи. Працівники канцелярії суду досить часто надають можливість робити копії з документів за допомогою технічних засобів, наявних в суді, тільки з дозволу головуючого у справі судді чи керівництва суду та за умови оплати виготовлення копій. При цьому на практиці особа, яка бере участь у справі, повинна написати заяву на ім'я головуючого судді у справі чи голови суду, зазначити чітко номери аркушів справи, копії яких вона бажає зробити та підставу для виготовлення таких копій (тобто пояснити, для чого саме в подальшому вона буде їх використовувати). Тільки за наявності письмового дозволу головуючого судді у справі чи голови суду особа може зробити копії з матеріалів справи. Аналогічною є процедура отримання дозволу на виготовлення копій процесуальних документів і у випадках, коли особа, яка бере участь у справі, має фототехніку, якою може робити фотознімки матеріалів справи, або приходить до суду з власною копіювальною технікою.

В судах фактично відсутня можливість для прослуховування записів фіксування судового засідання технічними засобами. Можна тільки сплатити судовий збір та подати клопотання про виготовлення копії інформації з носія, на який здійснювався технічний запис судового процесу (на компакт-диску).

В переважній більшості випадків в канцеляріях судів відсутні місця для ознайомлення зі справою, або таких місць дуже мало, що не задовольняє інтереси всіх відвідувачів судів. Здебільшого в канцелярії судів лише 2 – 3 осіб можуть одночасно знайомитися з матеріалами справи, інші змушені очікувати в коридорі біля входу в канцелярію. Більше того, в багатьох судах існує графік ознайомлення з матеріалами справи: не протягом робочого дня, а тільки у визначені години, а цей графік не завжди збігається з годинами роботи канцелярії.

Наразі у судах є кімната для прокурорів, в якій вони можуть перебувати, очікуючи початку судового засідання, в якому вони беруть участь, але відсутні аналогічні кімнати для адвокатів, що порушує засади рівності учасників процесу.

Слід зауважити, що такий стан речей не тільки не узгоджується з принципом гласності судового процесу, але й ставить під загрозу можливість реалізації конституційного принципу забезпечення права на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду.

Отже, для належного функціонування судів, приміщення, в яких вони розміщені, повинні бути сконструйовані з урахуванням необхідності забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, роботи суддів та працівників апарату суду, а також перебування осіб, які беруть участь у справі. Зокрема, судді повинні бути забезпечені окремими кабінетами, достатньою кількістю залів судових засідань (один зал на два, максимум три судді), приміщення судів повинні бути обладнані кімнатами для очікування, кабінетами для ознайомлення з матеріалами справ, які повинні бути обладнані оргтехнікою у необхідній кількості, холи мають бути обладнані інформаційними стендами чи інтерактивними табло з усією необхідною для відвідувачів суду довідковою інформацією.

Безумовно, вирішення вказаної проблеми потребує значних фінансових витрат, а отже без достатнього бюджетного фінансування на модернізацію приміщень судів та будівництво нових ситуація навряд чи зміниться. Очевидно, що хронічне недофінансування потреб з будівництва та ремонту приміщень судів впродовж останнього десятиліття стало майже нормою в діяльності державного апарату.

(Далі буде)