Вищий госпсуд підбив підсумки 2014 року

Наприкінці 2014 року голова ВГСУ Богдан Львов провів підсумкову прес-конференцію, на якій розказав про цьогорічні особливості роботи ВГСУ та господарського напрямку судочинства взагалі. Щоправда, підсумки у цифровому вираженні були підбиті лише за дев'ять місяців, з огляду на те, що рік ще не скінчився, проте навіть ці цифри при порівнянні їх з аналогічним періодом попереднього року багато про що свідчать.

Тож яким був для господарського судочинства буремний 2014 рік? Порівняно з 2013-м кількість звернень до господарських судів зменшилася на 5,6%. Що легко пояснити: далася взнаки втрата Криму, де розміщувалися Господарський суд АРК та Севастопольський апеляційний господарський суд, а також війна на східних територіях, де були розташовані два місцевих та один апеляційний господарський суд.

Втім, кількість розглянутих справ місцевими господарськими судами збільшилася на 7,1%, з 81,5 тис. за аналогічний період 2013 року до 87,4 тис. Цього року переважна більшість рішень місцевих господарських судів (84,8%) не оскаржувалася в апеляційному (так само і у касаційному) порядку. Апеляційні інстанції за 9 місяців 2014 року розглянули 17 тис. скарг, що на 13,4% менше, ніж минулого року. Б. Львов пояснює це утрудненням для судочинства, яке виникло через втрату двох апеляційних інстанцій (у Севастополі та Донецьку). Більшу частину справ, що були у провадженні в цих судах, було передано до інших апеляційних судів, проте не було змоги усі їх розглянути.

До речі, через неможливість здійснювати правосуддя у Донецьку і Луганську господарські суди цих областей та Донецький апеляційний господарський суд було переведено у Харків, не дуже далеко територіально, але все ж таки подалі від зони АТО. Наразі ці суди ще не запрацювали повною мірою: через брак приміщень — і службових, і житлових для переведених суддів та їхніх сімей. На жаль, не всі справи вдалося вивезти із зони бойових дій. Були навіть випадки, коли суддів, що намагалися виїхати та вивезти справи, захоплювали сепаратисти. З великими зусиллями їх вдалося звільнити.

Щодо касацій. До ВГСУ надійшло 13,5 тис. скарг, що на 9,5% менше, ніж за аналогічний період минулого року. Зважаючи на часті нарікання юристів, що сторона, яка програла по справі, не може добитися правосудного рішення, бо ВГСУ не допускає скаргу до ВСУ, з травня цього року ВГСУ значно змінив підхід до цього питання: майже усі справи були допущені до розгляду ВСУ. До речі, це призвело до того, що збільшилася кількість скасованих Верховним судом України рішень ВГСУ. І хоча показник начебто незначний — скасовано лише 0,39% від загальної кількості розглянутих справ, можна сказати, що позитивні зрушення у царині судочинства все ж відбуваються.

Відкритий допуск справ до ВСУ — не єдина новація, яку запровадили у ВГСУ цьогоріч. З метою уникнути звинувачень у підтасовані чи втручанні при автоматичному розподілі справ (мовляв, справа все одно потрапить до «потрібного» судді, бо цьому сприяє надмірна деталізація при введенні даних, а відтак, і зменшення можливих варіантів), керівництво ВГСУ в межах своїх повноважень змінило налаштування автоматичної системи, прибравши зайве поле, в яке заносили вузьку спеціалізацію суддів, що зробило вибір більш широким.

18 вересня 2014 року Б. Львов написав листа на ім'я голови СБУ Валентина Наливайченка з проханням перевірити наведені у ЗМІ факти про втручання в автоматизовану систему розподілу справ.

«У нас немає ані технічної можливості, ані права це перевіряти. Це не наша розробка, не наша власність, це інформаційні мережі держави. Ми лише користувачі програми. Нехай СБУ або доведе, що такі втручання були, і виявить осіб, що здійснювали втручання, або спростує цю інформацію», — каже Б. Львов.

У травні ВГСУ взяв на себе зобов'язання зосередитися на узагальненні судової практики щодо банківської сфери, страхування та цінних паперів. Але, на жаль, життя внесло певні корективи. Події на сході України зробили більш актуальними питання форс-мажору, коли сторона не може виконати своїх договірних зобов'язань через не залежні від неї зовнішні обставини. Та й це питання, як виявилося, судді не змогли узагальнити.

«На жаль, нам, суддям, доводиться багато часу витрачати на те, щоб виправдовуватися від звинувачень або брати участь у черговому етапі реформування судової системи, — пояснює Б. Львов. — Але прошу звернути увагу, що жоден суддя ніколи не відмовлявся робити те, чого потребує суспільство, ми не уникаємо ані люстраційних заходів, ані судової реформи, але, на жаль, інколи судову реформу намагаються робити так звані експерти, які нічого не тямлять в реаліях судової системи. Наприклад, рекомендують ліквідувати спеціалізовані суди, а замість них зробити спеціалізовані палати (цивільні, кримінальні, адміністративні та господарські) у кожному місцевому суді. Можливо, у районних судах Києва, де працює по кілька десятків суддів, таке можна було б зробити, але серед 660 районних судів є дуже маленькі, де працює всього два-три судді. Як з трьох, а то і з двох суддів зробити чотири палати?»

Також Б. Львов торкнувся проблеми неправомірної вигоди, тобто хабарництва, яке повсякчас закидають суддям: «Такі факти мають місце, і з цим мають боротися правоохоронні органи. Керівництво ВГСУ, зі свого боку, не те що не заважатиме, а, навпаки, сприятиме таким розслідуванням. А от щодо люстраційної перевірки. Ми вже три роки оприлюднюємо свої декларації. Кожна зацікавлена особа могла б з ними ознайомитися і вивчити напам'ять. Але хіба ж туди вносять дані про хабарі? У нас одна суддя внесла у декларацію спадщину, отриману від покійного батька, який понад 20 років керував чималим госпрозрахунковим підприємством (інститутом), — квартиру в центрі Києва, дачу, хорошу машину і гараж, у грошовій формі вираження. І одразу ж потрапила на гачок до журналістів, які, побачивши її статки, оголосили найбільш корумпованою суддею України. Іншому судді закидали, що він отримав подарунок вартістю понад мільйон гривень. Ніхто не перевірив, що то був за подарунок, який суддя вніс до декларації. А цей подарунок — переоформлення батьківської квартири з матері на сина шляхом дарування. Перш ніж когось звинувачувати, потрібно ретельно розібратися, перевірити. Я ще ніколи не бачив, щоб у декларацію вносили закордонну нерухомість чи якісь інші цікаві речі, куплені на хабарі, або ж самі хабарі, зазначені як подарунки».

Щодо суддів, які викликають у громадськості особливе роздратування, але й досі працюють у системі, Б. Львов зазначив, що таких він би радо позбувся, але не має права і законних механізмів для їх звільнення. Проте, щоб уникнути звинувачень, що ці судді продовжують виносити неправосудні рішення, було вирішено запровадити практику розширення складу колегій (в які входять такі судді) до п'яти і навіть семи осіб.

Стосовно шляхів реформування судової системи голова ВГСУ зазначив, що не існує якогось єдиного для всіх країн стандарту судоустрою і якоїсь ідеальної моделі. Кожна країна йде своїм шляхом. Буває, звісно, що хтось когось копіює. Україна, наприклад, свого часу взяла за взірець німецьку модель судоустрою, але зробити точну копію (з тією ж кількістю спеціалізованих судів) не вдалося через брак коштів. Пан Львов не пригадує жодного випадку, щоб країна, яка вже пішла шляхом спеціалізації судів, потім від цього відмовилася. Він впевнений, що реформування судової системи необхідне, але не таке, при якому б держава відмовлялася від господарської спеціалізації.

«Судова реформа вкрай необхідна, але її треба робити, а ми лише безкінечно її обговорюємо. Знаєте, як то кажуть: краще жахливий кінець, ніж жах без кінця», — підсумував Б. Львов. Можливо, при цьому він мав на увазі не стільки уявну можливість викорінення господарської спеціалізації, скільки цілком реальну загрозу ліквідації самого Вищого господарського суду України при переході на триланкову систему судоустрою.